Ухвала суду № 23599218, 26.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2012 р. м. Київ К-34449/09-С

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області

на постанову Господарського суду Кіровоградської областi від 17.12.2007 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2009 р.

у справі №14/265

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПКом»

до Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АПКом»(далі -позивач) звернулось з адміністративним позовом до Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області (далі -відповідачі) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2007 р. (суддя -С.Б. Колодій), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя -Н.П.Баранник, судді -М.В. Мірошниченко, О.В. Юхименко), позовні вимоги задоволено частково, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 08.08.2007 р. №0000662300/0 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 14 354,17 грн. основного платежу та 7 177,09 грн. - штрафної (фінансової) санкції та податкове повідомлення-рішення №0000672300/0 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 27 991,81 грн. основного платежу та 13 995,91 грн. - штрафної (фінансової) санкції; у задоволенні решти позовних вимог відмолено, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 1,70 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.12.2004 р. по 31.03.2007 р., за результатами якої складено акт від 27.07.2007 р. №46/23-00/32514029.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог пп. 4.1.1 п. 1.4 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за перевіряємий період на 24504,55 грн., та п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено суму податку на додану вартість за перевіряємий період на 30 041,00 грн.

Вказані порушення стали підставою для прийняття податковим органом оскаржуваних у даній справі податкових повідомлень-рішень від 08.08.2007 р. №0000662300/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 35 570 грн. (у. т.ч. 23 713 грн. -основний платіж та 11 857 грн. -штрафні (фінансові) санкції) та №0000672300/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 45 062 грн. (у. т.ч. 30 041 грн. - основний платіж та 15 021 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, донарахування контролюючим органом податку на додану вартість позивачу обумовлено включенням позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість не підтверджених податковими накладними та сум податку від здачі в оренду основних засобів, що знаходяться у нього на правах оренди, які крім того не були відображені і при обчисленні сум податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Приписами пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 названого Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Нормами пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з п.7.5.1 п.7.5 згаданої статті, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За змістом наведених норм встановлення таких фактів, як списання коштів з банківського рахунку, виписка відповідного рахунку, отримання накладної є визначальними умовами для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту

Як встановлено судовими інстанціями, позивачем у ході розгляду справи було надано податкові накладні від 13.01.2006 р. №9, від 22 від 24.01.2006 р. №22, від 03.02.2006 р. №73, від 08.02.2006 р. №86, від 17.02.2006 р. №118, від 24.03.2006 р. №230, від 04.04.2006 р. №288, виписані ЗАТ «ТД «Гідросила», які податковий орган вважає такими, що не відповідають вимогам законодавства оскільки завірені печаткою ЗАТ «ЗК «Гідросила», тобто іншим підприємством.

Такі твердження правомірно не враховані попередніми судовими інстанціями оскільки не спростовують факту здійснення позивачем сплати сум податку на додану вартість у ціні придбаних товарів (робіт, послуг), натомість така сплата підтверджується реєстром виданих податкових накладних, реєстром платіжних документів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованих висновків, що суми податку на додану вартість по вказаним накладним правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту.

Вказуючи на договори оренди №5/07-2005-АП/АР від 01.07.2005 р., №6/05-2005-АП/АР від 01.10.2005 р., №3/2005-АП/АР від 03.01.2005 р., №3/2005-АП/АР від 03.01.2005р., №1/2005-АП/АР від 01.04.2005 р. податковий орган також зазначає про те, що суми податку на додану вартість з операцій по передачі в оренду основних засобів повинні бути включені позивачем до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Між тим, за змістом пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.

Відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього ж Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Крім того, відповідно до положень пп.11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Як було правомірно встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом в обґрунтування своїх доводів не було надано будь яких доказів зарахування коштів на банківські рахунки позивача, так само як і документів, що підтверджують факт передачі предметів оренди позивачем, як немає таких доказів і в матеріалах справи.

З огляду на викладене судова колегія вважає обґрунтованими висновки попередніх судових інстанцій щодо неправомірності спірних податкових повідомлень-рішень у частині нарахування позивачу податку на прибуток у сумі 21 531 грн. та податку на додану вартість у сумі 41 987 грн.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Кіровоградської областi від 17.12.2007 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2009 р. у справі №14/265 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.

Суддя О.М. Нечитайло