Постанова № 23598358, 29.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2012 р. м. Київ К-42434/10

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

Островича С.Е., Степашка О.І. Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована шляхова колона №19»на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована шляхова колона №19»до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2010 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та просить прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Сторони в судове засідання не з'явились, а тому відповідно до вимог ст.222 КАС України розгляд заяви проведено в письмовому провадженні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області, проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована шляхова колона №19»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2008 за результатами якої складено акт № 295/23/03581256 від 09.04.2009.

На підставі зазначеного акту перевірки Полтавською МДПІ прийняті повідомлення-рішення № 0000662301/0 від 22.04.2009 та № 0000672301/0 від 22.04.2009.

Підставою для прийняття даних рішень слугували порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2. та пп.5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме неправомірне завищення валових витрат та п.1.3, п.1.7. , пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.4 та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»- неправомірне завищення суми податкового кредиту.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку з яким погодився суд апеляційної інстанції, що відповідач діяв правомірно, в межах наданих повноважень, позивачем неправомірно віднесено до валових витрат та податкового кредиту суми по операціям з суб'єктами господарювання, які в перевіряємий період не мали відповідної дієздатності.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що контрагенти позивача не мали дозволу (ліцензії) на провадження господарської діяльності по наданню послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, а отже не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення правочинну щодо надання послуг з перевезення, а тому відповідно до частини 1 статті 216 ЦК зазначені правочини не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договори укладені з особами, які не мали цивільної дієздатності на їх укладання, а тому ці угоди та первинні документи (податкові накладні, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення), складені на їх виконання, не можуть бути підставою для збільшення позивачу валових витрат та податкового кредиту та не створюють правових наслідків, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідності до вимог п.33 ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст.9 «Про автомобільний транспорт»надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами підлягає ліцензуванню.

Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч.3 ст.91 ЦК України юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Відсутність відповідної ліцензії на здійснення таких перевезень у I кварталі 2007 р. не може бути беззаперечним доказом наявності умислу позивача мінімізувати сплату податків до бюджету.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також зазначає, що відсутність ліцензії на перевезення вантажів автомобільним транспортом свідчить про порушення приписів статті 22 Закону України «Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності», якою передбачено відповідальність суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії у вигляді штрафу, проте не може бути самостійним доказом нікчемності правочинів.

Законом України «Про податок на додану вартість»(далі - Закон № 168/97-ВР) передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку -покупця належно оформленої податкової накладної. Сума податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування позивачем формується правильно, якщо ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцю.

Пунктом 1.8 статті 1 Законом № 168/97-ВР визначено, що бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього самого Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000662301/0 від 22.04.2009 та № 0000672301/0 від 22.04.2009 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Пересувна механізована шляхова колона №19»задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2010 року скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції №0000662301/0 від 22 квітня 2009 року.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції №0000672301/0 від 22 квітня 2009 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров