Постанова № 23595244, 19.03.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-2921/11/2770

19.03.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Єланської О.Е.,

суддів Ілюхіної Г.П. ,

Кукти М.В.

секретар судового засідання Плисенко Ф.Ю.

за участю сторін:

представник позивача - Приватного підприємства "Морська техніка і сервісне обслуговування" - ОСОБА_2, довіреність № 12 від 03.10.11 року;

представник відповідача - Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Севастополя - ОСОБА_3, довіреність № 20/9/10-039 від 13.03.12 року;

директор, Приватного підприємства "Морська техніка і сервісне обслуговування"- Котляр Ігор Валерійович, наказ № 1 від 25.04.06 року;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Морська техніка і сервісне обслуговування" на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кириленко О.О.) від 19.10.11 року у справі №2а-2921/11/2770

за позовом Приватного підприємства "Морська техніка і сервісне обслуговування" (пр-т. Ген. Острякова, буд.185, кв.22, м. Севастополь, 99055)

до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Севастополя (вул. Кулакова 37, м. Севастополь, 99011)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Морська техніка і сервісне обслуговування" звернулось до суду із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя з вимогами про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001390231 від 05 вересня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 57468 гривень 40 копійок.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополь (суддя Кириленко О.О.) від 19.10.2011 року у справі № 2а-2921/11/2770 в задоволені адміністративного позову Приватного підприємства "Морська техніка і сервісне обслуговування" до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Севастополя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, відмовлено.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, представник позивач подав на адресу суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополь від 19.10.2011 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, при вирішенні спору по суті, грубо порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За розпорядженням керівництва Севастопольського апеляційного адміністративного суду, суддів Санакоєву М.А., та Горошко Н.П. у зв'язку з поважними причинами, було замінено на суддів Ілюхіну Г.П. та Кукту М.В.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши пояснення представника позивача, заперечення на апеляційну скаргу представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що працівниками державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя, на виконання постанови старшого слідчого Івершиної О.Н. від 28 липня 2011 року, в період часу з 02 червня 2011 року по 08 серпня 2011 року було проведено позапланову виїзну перевірку приватного підприємства "Морська техніка і сервісне обслуговування" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідношенням з товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Велес-Груп" за період з 01 січня 2009 року по 28 лютого 2011 року.

Перевіркою було встановлено, що приватне підприємство "Морська техніка і сервісне обслуговування" до складу податкового кредиту включило суми по операціях з купівлі -продажу продукції за податковими накладними, оформленими від імені товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Велес-Груп". Сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2010 року - лютий 2011 року по податкових накладних, оформлених від товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Велес-Груп" склала 51755 гривень 00 копійок, що привело до заниження ПДВ, який підлягав сплаті у бюджет. Ці висновки були зроблені на підставі отриманих державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя від Могилів-Подільської ОДПІ матеріалів щодо проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Торгова компанія «Велес-груп»за період з 14.09.2010 по 31.01.2011. Зазначеною перевіркою було встановлено порушення ТОВ «Торгова компанія «Велес-груп»ч.1, ч.5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині дотримання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Торгова компанія «Велес-груп»з постачальникам та покупцями, у тому числі з ПП «Морська техніка і сервісне обслуговування, а тому ці правочини є нікчемними.

15 серпня 2011 року за результатами перевірки був складений Акт перевірки №93/23-1/34301400/6615/10 (далі - акт перевірки), в якому також було відображене, що до перевірки позивачем не надано жодного документу, який би підтверджував рух товару від продавця (постачальника) до покупця та/або перевізника, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження ТМЦ.

05 вересня 2011 року на підставі акту позапланової виїзної документальної перевірки державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя відносно позивача було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001390231 про збільшення ПП «Морська техніка і сервісне обслуговування»суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 57468,40 грн., яке є предметом розгляду вказаній адміністративній справи.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що перевіркою, проведеною Могилів-Подільською об'єднаною державною податковою інспекцією, де з 16 вересня 2010 року перебуває на обліку товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Велес-Груп" встановлено неможливість фактичного здійснення цим товариством господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з постачання товарів; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів тощо. Крім того, матеріалами перевірки встановлено факт відсутності підприємства та будь-якого з його посадових осіб або представників за місцезнаходженням.

За договором поставки № 0112-5 від 01 грудня 2010 року товар мав поставлятись саме продавцем, у якого за даними перевірки було встановлено відсутність фактичної можливості здійснення поставки товару через відсутність будь-яких ресурсів.

З матеріалів справи вбачається, що за договором поставки № 0112-5 від 01 грудня 2010 року, укладеним між приватним підприємством "Морська техніка і сервісне обслуговування " і товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Велес-Груп" продавець (товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Велес-Груп") зобов'язується передати у власність покупця (приватне підприємство "Морська техніка і сервісне обслуговування") товар (запчастини). При цьому виходячи зі змісту договору товар має постачатись саме продавцем.

Правовідносини, які виникають у зв'язку з формуванням платником податку податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Законом України "Про податок на додану вартість", який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 1.7 статті 1 цього Закону визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першого з події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону).

Підпунктами 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлює, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Отже, акти перевірки не містять жодного обґрунтування порушення позивачем пп.7.2.6 п.7.2. ст.7 Закону про ПДВ.

Крім того, судова колегія зазначає, що у довідці Могилів-Подільської ОДПІ від 16.03.2011 року про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Торгова компанія «Велес-Груп», на якій ДПІ у Ленінському районі ґрунтує свої висновки за матеріалами перевірки ПП «Морська техніка і сервісне обслуговування», угоди, укладені ТОВ «Торгова компанія «Велес-Груп»з позивачем, взагалі не згадані, тобто Могилів-Подільської ОДПІ ці угоди нікчемними не визнавалися.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Водночас статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Згідно з пунктом 18 Порядку "Про затвердження форми податкової накладної і порядку її заповнення", затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, всі складені екземпляри податкової накладної підписуються особою, уповноваженим платником податків здійснювати постачання товарів (послуг).

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції саме з цим контрагентом, яким видані податкові накладні.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Якщо певна господарська операція не відбулась чи відбулась не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З матеріалів справи вбачається, що до перевірки позивачем були надані наступні документі: договір поставки між ПП «Морська техніка і сервісне обслуговування»і ТОВ «Торгова компанія «Велес-Груп»№ 0112-5 від 01.12.2010; рахунки-фактури й видаткові накладні на суму 310530,00 (у тому числі ПДВ), у яких зазначені номенклатура поставки, найменування й кількість товару, ціна одиниці товару й загальна вартість; банківські виписки, що підтверджують реальне перерахування постачальникові коштів за придбані товари на суму 310530 грн., у тому числі ПДВ на суму 51755 грн.; податкові накладні, отримані від постачальника ТОВ «Торгова компанія «Велес-Груп», що підтверджують право на податковий кредит ПП «Морська техніка і сервісне обслуговування на загальну суму 51755,00 грн.; договори, рахунки, видаткові накладні, довіреності на одержання товару й податкові накладні, розрахункові документи, що підтверджують використання придбаних ПП «Морська техніка і сервісне обслуговування»у ТОВ «Торгова компанія «Велес-Груп»товарів у господарській діяльності, а саме подальшу їхню реалізацію покупцям: ДП «Севастопольський морський торговельний порт», ДП «Зовнішекономсервіс»ВАТ «Севморзавод», ПП»Трамп», ФГУП «1ЗСРЗЧФ»МО РФ.

ДПІ в акті перевірки не заперечується та не спростовується факт оплати позивачем сум ПДВ у ціні придбаних товарів у ТОВ «Торгова компанія «Велес-Груп».

Позивачем суми ПДВ були сплачені на адресу постачальника у безготівковому порядку, що підтверджується виписками руху коштів по банківському рахунку.

Таким чином, реальність господарських операцій між позивачем та TOB «Торгова компанія Велес-Груп»»підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, яки відповідають діючому законодавству, товар використаний у господарській діяльності позивача для подальшої його реалізації. Отже, свої зобов'язання по угоді сторони виконали в повному обсязі, операції носили реальний характер і не можуть вважатися безтоварними.

Судом також встановлено та не спростовано сторонами, що на момент здійснення господарських операцій та складення податкових накладних ТОВ «Торгова компанія «Велес-Груп» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало свідоцтво платника ПДВ, яке на момент виникнення спірних відносин не було анульоване.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особо, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного держаного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Отже, ТОВ «Торгова компанія «Велес-Груп»зареєстроване у ЄДРПОУ є юридичними особами, наділено цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Проте, відповідач, порушуючи вимоги ч.1 ст.71 КАС України, не надав доказів підтверджуючих , що ТОВ «Торгова компанія «Велес-Груп» на момент укладення угод було виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців України, у зв'язку з чим, було не наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; частиною 5 зазначеної статті передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як встановлено в ч.2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч.1 ст.216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат і несплату сум податків до бюджету контрагентів позивача.

Отже, у судовому засіданні висновки відповідача про нікчемність правочину не знайшли об'єктивного підтвердження та за своїм характером є припущеннями.

Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки. Згідно з пунктом 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за №925/11205), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, в акті перевірки відсутні посилання на будь-які первинні або інші документи бухгалтерського та податкового обліку, що підтверджують наявність факту виявленого порушення податкового законодавства

Згідно частин 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав вважати укладену позивачем угоду нікчемною.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст.71 і 72 КАС України відповідачем під час розгляду справи суду не надано доказів на підтвердження висновків акту перевірки про наявність підстав про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 57468,40 грн.

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач використав надані йому повноваження необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття податкових повідомлень-рішень, без дотримання принципу рівності перед законом, непропорційно, тобто без дотримання розумного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001390231 від 05 вересня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 57468 гривень 40 копійок є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), тому з урахуванням задоволення позовних вимог з Державного бюджету України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 03 гривні 40 копійок.

Відповідно до частини 1 пункту 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає вимоги позивача обґрунтованими. Правова оцінка, суду першої інстанції суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 195, 196, ч. 1 п. 3 ст. 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Морська техніка і сервісне обслуговування" на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кириленко О.О.) від 19.10.11 року у справі №2а-2921/11/2770, задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кириленко О.О.) від 19.10.11 року у справі №2а-2921/11/2770, скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов Приватного підприємства "Морська техніка і сервісне обслуговування" задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя № 0001390231 від 05 вересня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 57468 гривень 40 копійок.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Морська техніка і сервісне обслуговування "судові витрати по сплаті судового збору 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 26 березня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.Е.Єланська

Судді підпис Г.П.Ілюхіна

підпис М.В. Кукта

З оригіналом згідно

Суддя О.Е.Єланська