Ухвала суду № 23594311, 12.03.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2516/11/0170

12.03.12 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Горошко Н.П. ,

Лядової Т.Р.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

у судове засідання з'явився прокурор - Гукасян Христина Артушівна, посвідчення № 698, від 19.05.11

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Судак АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Радчук А.А. ) від 26.07.11 у справі № 2а-2516/11/0170

за позовом Прокурора м. Судака (вул. Яблунева, буд. 10, м. Судак, Автономна Республіка Крим, 98000)

діючого в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Судак АР Крим (вул. Яблунева, буд. 10,м. Судак, Автономна Республіка Крим,98000)

до Приватного підприємства "Механізатор - СД" (вул. Чорноморська, буд. 23, с. Сонячна Долина, м. Судак, Автономна Республіка Крим,98025)

Приватного підприємства "Асклепій - Крим" (вул. Шполянська, буд. 11, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Відкрите акціонерне товариство "Сонячна Долина" (вул. Чорноморська, буд. 23, с. Сонячна Долина, м. Судак, Автономна Республіка Крим,98025)

про визнання недійсною угоди

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2011 у задоволенні адміністративного позову Прокурора м. Судака діючого в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Судак АР Крим до Приватного підприємства "Механізатор - СД", Приватного підприємства "Асклепій - Крим" , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Відкрите акціонерне товариство "Сонячна Долина" про визнання недійсною угоди, - відмолено.

Не погодившись з даною постановою суду, Державна податкова інспекція у м. Судак АР Крим звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2011 та прийняти нове рішення по справі.

У судове засідання з'явився прокурор. Інші сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Також з апеляційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2011 у справі № 2а-2516/11/0170 звернулась Прокуратура м. Судак, але ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2012 прийнято відмову Прокурора м. Судак від апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2011 у справі № 2а-2516/11/0170 та закрито провадження.

Відповідно до п. 4 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1,3 статті 4 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХІІ державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Отже, спір у даній справі стосується реалізації суб'єктом владних повноважень своїх повноважень, що встановлюються між цим органом, суб'єктом господарювання, і пов'язані з його компетенцією щодо здійснення відповідних управлінських функцій. Зазначені повноваження податкового органу визначають його статус у даних відносинах як владного суб'єкта, а суб'єктів господарювання -як підпорядкованих суб'єктів. Відтак, вказані відносини є відносинами влади та підпорядкування (субординації) і за способом виникнення та характером є адміністративними. Таким чином, аналіз суб'єктного складу та характеру правовідносин свідчить, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції, оскільки податковий орган у даному випадку у розумінні п. 7 ст. 3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, а відтак судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно посилання відповідача, що зазначена справа підлягає розгляду в порядку Господарсько-процесуального кодексу України, є безпідставним.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII від 05.11.1991 встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 КАС України прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Приватне підприємство "Механізатор -СД" є юридичною особою, зареєстрованою 12.04.2007 року виконавчим комітетом Судакської міської ради АРК, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 624373 (т.1 а.с.10).

Приватне підприємство "Асклепій - Крим" є юридичною особою, зареєстрованою 27.01.2006 року виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АРК, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 437646 (т.1 а.с.12).

Таким чином, що Приватне підприємство "Механізатор -СД" та Приватне підприємство "Асклепій - Крим" являються суб'єктами господарювання, юридичними особами, зобов'язані виконувати обов'язки, покладені на них законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, у тому числі стосовно належного нарахування та сплати податків.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Судак АР Крим була проведена планова виїзна перевірка ПП "Механізатор - СД" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.04.2007 року по 31.12.2009 рік.

За результатам перевірки складено акт № 523/23-00/35034630 від 04.06.2010 року (т.1 а.с. 15-76), за висновками якого встановлено, зокрема, порушення ПП "Механізатор -СД" ч.1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "Механізатор -СД"з зазначеними у п. 2.8. акту перевірки постачальниками (зокрема ПП "Асклепій - Крим");

перевіркою встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст.4, ст.5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями) в частині взаємовідносин з покупцям та постачальниками, описаними в п.2.2.9 акту перевірки. Дані, відображені у деклараціях з податку на прибуток (р.01.1 та р.04.1) за період, що перевіряється в частині зазначених взаємовідносин - не є дійсними в частині завищення валових доходів за період з 19.04.07р. по 31.12.09р. в сумі в сумі 3850441,88грн., та завищення валових витрат за період з 19.04.07р. по 31.12.09р. в сумі в сумі 3850441,88 грн;

перевіркою встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України № 168/97- ВР від 03.04.1997 "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями) в частині взаємовідносин з покупцям та постачальниками, описаними в п.3.2.1 акту перевірки. Дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит а період, що перевіряється в частині зазначених взаємовідносин - не є дійсними в частині завищення податкових зобов'язань за період з 19.04.07р. по 31.12.09р. в сумі в сумі 770188,00грн., та завищення податкового кредиту за період з 19.04.07р. по 31.12.09р. в сумі в сумі 770188,00 грн.

Відповідно до частини 1, 2 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно договору № 01 від 04.01.2008 року ПП "Асклепій -Крим"(Виконавець)(т.1 а.с.79-80) зобов'язаний виконати види сільськогосподарських робі, зазначені в специфікаціях, а ПП "Механізатор -СД"(Замовник) прийняти та сплатити вищезазначені роботи. Таким чином, зобов'язання, яке виникло згідно договору між відповідачами, які відповідно до статті 55 Господарського кодексу України являються суб'єктами господарювання, являється майново-господарським зобов'язанням (в редакції Закону України від 02.12.2010 р. №2756-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Підставою для визнання спірного договору недійсним податковий орган вважає порушення відповідачами інтересів держави, оскільки договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, а укладений з метою несплати податків.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст.203 Цивільного кодексу України, зокрема ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України від 02.12.2010 р. №2756-VI) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Аналізуючи наведені норми законодавства, судова колегія приходить до висновку, що відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України з 01.01.2011 року правочини, що суперечать актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, можуть бути визнані судом недійсними за правилами ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, в новій редакції ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України набрали чинності з 01.01.2011 року згідно Закону України від 02.12.2010 р. № 2756-VI.

Враховуючі зазначене, при застосуванні ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 02.12.2010 р. №2756-VI слід приймати до уваги норми статті 58 Конституції України та дію нормативних актів у часі.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Також згідно з пунктом 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналізуючи наведене, норма ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України від 02.12.2010 р. №2756-VI), яка набрала чинності з 01.01.2011 року, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та, відповідно, не є підставою для визнання спірного договору, який був укладений до 01.01.2011 року та, на думку податкового органу, суперечить інтересам держави, недійсним.

Отже, оскільки спірний договір був укладений до введення в дію ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України від 02.12.2010 р. №2756-VI), наслідки, встановлені ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а саме: визнання угоди недійсною у зв'язку з порушенням інтересів держави, не розповсюджуються на договори, які були укладені та виконані до набрання нею чинності.

Слід зауважити, що до спірних правовідносин за загальним правилам дії нормативно-правового акту у часі, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, норми Господарського кодексу України, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, а саме: на час укладання договору та встановлення з боку податкового органу факту наявності підстав для надання висновку про невідповідність договору інтересам держави, у зв'язку з чим суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Судова колегія враховує, що частину 1 статті 207 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції від 16.01.2003, №435-IV "Цивільний кодекс України") правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції від 16.01.2003, №435-IV "Цивільний кодекс України") правочин вважався таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок були встановлені частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції від 16.01.2003, № 435-IV "Цивільний кодекс України"), відповідно до якої правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини 2 статті 203 ЦК України (в редакції від 16.01.2003, № 435-IV "Цивільний кодекс України") недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), що стосується також правочинів, які порушують публічний порядок. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, висновки про наявність або відсутність ознак угоди, які відносять її до такої, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та яка укладена та виконана до 01.01.2011 року, зазначаються у мотивувальній частині рішення по справі за позовом органів податкової служби про застосування наслідків вчинення угод, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Враховуючи зазначене, на час укладання спірного договору та проведення перевірки податковим органом норми цивільного законодавства передбачали наявність підстав для визнання правочину, який суперечить інтересам держави (що було тотожнім порушенню публічного порядку) нікчемним та визнання такого правочину недійсним судом не вимагалося.

Разом з тим, з внесенням відповідних змін до ст. 228 Цивільного кодексу України законодавець розділів зміст, підстави та порядок визнання правочину недійсним з підстав порушення інтересів держави, що здійснюється в судовому порядку, та визнання правочину нікчемним у разі порушення під час укладання правочину публічного порядку, що за своєю правовою природою не вимагає визнання нього недійсним у судовому порядку та, відповідно, справа про визнання угоди недійсною з тих підстав не підлягає судовому розгляду.

Отже, органи податкової служби стосовно угод, які вони вважають такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, та які укладені до 01.01.2011 року можуть звертатись до суду із позовами виключно про стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими правочинами, посилаючись на їхню нікчемність.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Судак АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.07.11 у справі № 2а-2516/11/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 19 березня 2012 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Н.П.Горошко

підпис Т.Р.Лядова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко