Ухвала суду № 23593469, 14.03.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-5595/11/0170/20

14.03.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Привалової А.В. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Міщенко М.М.

розглянувши апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в смт. Кіровське Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кисельова О.М.) від 14.10.2011 у справі № 2а-5595/11/0170/20

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим (вул. Лісова, 5, смт. Нижньогірський, Автономна Республіка Крим,97100)

до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в смт. Кіровське Автономної Республіки Крим (вул. Фрунзе, 54, смт. Кіровське, Кіровський район, Автономна Республіка Крим, 97300)

про стягнення заборгованості у сумі 28043, 43 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.10.2011 позов Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в смт. Кіровське Автономної Республіки Крим про стягнення заборгованості у сумі 28043, 43 грн. - задоволено частково.

Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в смт. Кіровське АР Крим на користь Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим (р/р 25605010046601 у КРУ ВАТ "Державний Ощадний банк України", МФО 324805, ЗКПО 22300369) суми невідшкодованих витрат на виплату і доставку пенсії з інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві за березень - квітень 2011 року громадянам ОСОБА_2: основний розмір пенсії - 166,18 грн.; ОСОБА_3:основний розмір пенсії - 300,00 грн.; ОСОБА_4: основний розмір пенсії - 300,00 грн.; ОСОБА_5: основний розмір пенсії - 82,48 грн., цільова допомога - 82,48 грн., а всього 931,14 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.10.2011 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення по справі.

Також не погодившись з даним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.10.2011 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим відмовити.

Сторони явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 14.03.2012 не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

На підставі та за правилами ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, встановила наступне.

Позивач - Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим, звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в смт. Кіровське Автономної Республіки Крим про стягнення заборгованості у сумі 28043, 43 грн..

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач та відповідач у період березень - квітень 2011 року щомісячно підписували акти щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Разом із тим, відповідачем не були прийняті до відшкодування витрати позивача на виплату та доставку адресної допомоги наступним особам: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23

Слід зазначити, що відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі по тексту - Закон) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я.

У ч.4 статті 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Враховуючи, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги відповідно до статті 25 Основ, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Відповідно до пункту 3 розділу XI (Прикінцеві положення) Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Абзацом третім пункту 3 розділу XI встановлено, що вся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.

Як вбачається з абзацу 7 наведеного вище пункту, Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України "Про охорону праці", які ліквідуються.

Згідно статті 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України. Статтею 81 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч.2 статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачено, що Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Будь-якими іншими законодавчими актами не передбачена необхідність отримання органами Пенсійного фонду України ще додаткових документів для виплати пенсії по інвалідності, крім акту про нещасний випадок, трудової книжки, довідки МСЕК, тому всі витрати, які понесені позивачем у зв'язку з виплатою таких пенсій являються обґрунтованими, тому вони підлягають відшкодуванню відповідачем.

Механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (крім осіб, зазначених у п.2 статті 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, визначено Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 № 5-4/4.

Згідно з п. 4 зазначеного Порядку відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та інших нормативно-правових актів, а саме: сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.

Що стосується неврахування і відповідного не відшкодування Фондом сум витрат на виплату пенсій громадянам держав -учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україні, то слід зазначити наступне.

За змістом ч. 2 статті 2 Закону особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Підпунктом "а" статті 27 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Відповідно до пункту 3 розділу XI (Прикінцеві положення) Закону відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Так, статтею 2 Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, підписаної 09.09.1994 між частиною держав колишнього СРСР, ратифікованою Україною 06.10.1995 передбачено, що відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого ушкодження здоров'я (у тому числі при настанні втрати працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві, пов'язаного з виконанням працівниками трудових обов'язків, після переїзду потерпілого на територію іншої Сторони), смерті здійснюється роботодавцем Сторони, законодавство якої поширювалось на працівника в момент одержання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, смерті.

Роботодавець, відповідальний за завдання шкоди, здійснює її відшкодування відповідно до свого національного законодавства.

Зі змісту наведеної норми випливає, що вона регулює інші відносини, а не ті, які є предметом спору у справі та пов'язані з відшкодуванням витрат ПФУ, понесених у зв'язку з виплатою пенсій особам, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві на території інших республік СРСР до проголошення Україною незалежності.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

Стаття 9 зазначеного Закону передбачає, що всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України. Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної приналежності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини.

Відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 держави-учасниць Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди.

Відповідно до статті 5 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Отже відмова відшкодовувати витрати на виплату основного розміру пенсії за спірний період та витрати на її доставку особам, які отримали трудове каліцтво на території колишнього СРСР є необґрунтованою.

Отже суд першої інстанції зробив вірний висновок, що вимоги позивача про стягнення сум основного розміру пенсії та цільової допомоги стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про відшкодування відповідачем адресної допомоги, судова колегія зауважує, що виплата пенсій, відповідно до статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється з коштів Пенсійного фонду України, який формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Відповідно до ч.3 статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яка виплачується Пенсійним фондом України замість відповідача, призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

При цьому до страхових виплат, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" адресна допомога, визначена постановою КМУ № 265 не включається.

Отже, дія постанови КМУ № 265 не розповсюджується на відповідача та на правовідносини між органами Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в частині відшкодування витрат з виплати адресної допомоги, оскільки такі додаткові державні гарантії громадянам передбачені лише Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який визначає обов'язки саме органів Пенсійного фонду України.

За таких обставин, правовідносини між органами Пенсійного фонду та органами фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України мають різну природу. Законодавцем недарма розрізняються основи та принципи діяльності цих органів, які перетинаються лише в частині відшкодування Фондом витрат на виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання виключно за рахунок сум, що одержані ним від страхувальників.

Як зазначалось раніше п. 4 Порядку визначаються суми, що підлягають відшкодуванню Фондом. При цьому до нього не внесено "державну адресну допомогу до пенсії", яка призначена і виплачена позивачем згідно постанови КМУ № 265, вона відсутня й переліку сум, що підлягають виплаті за ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Також значений перелік не має норм посилання чи розширених норм, що, також, враховуючи вище наведені доводи, не дозволяє суду застосувати його за аналогією закону.

Тобто, щомісячна державна адресна допомога є самостійним видом пенсійних виплат та виплачується пенсіонеру, крім інших видів виплат, у тому числі цільової допомоги на прожиття, з урахуванням приписів Постанови КМУ № 265.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в смт. Кіровське Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.12.08 у справі № 2-а-4456/08/9 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 19 березня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис А.В.Привалова

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська