Постанова № 23592907, 06.03.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-1751/11/2770

06.03.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Привалової А.В.,

суддів Щепанської О.А. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Карпова І.І.

за участю сторін:

представника позивача, Державного підприємства "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство"- ОСОБА_2, довіреність № б/н від 06.01.12

представника відповідача, Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя- ОСОБА_1, довіреність № 1929/10/10-017 від 31.03.11

представника третьої особи, Приватного підприємства "Хуторок у ручья"- ОСОБА_3, довіреність № б/н від 15.03.11,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кириленко О.О. ) від 18.08.11 у справі № 2а-1751/11/2770

за позовом Державного підприємства "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" (вул. Новикова, буд. 60 а, м. Севастополь, 99042)

до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя (вул. 7 Листопада, буд. 3, м. Севастополь, 99042)

третя особа: Приватне підприємство "Хуторок у ручья" (вул. Гоголя, буд. 2 оф. 239, м. Севастополь, 99011)

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 18.08.2011 позовні вимоги Державного підприємства «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»задоволені. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м.Севастополя від 25.11.2010 №0002501503/0 про визначення Державному підприємству «Севастопольське досвідне лісомисливське господарство»податкового зобов'язання у розмірі 124677,65грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, Державна податкова інспекція у Балаклавському районі м.Севастополя звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 18.08.11 та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

У судовому засіданні представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити за наведеними в ній підставами.

Представник позивача наполягав на відмові у задоволенні апеляційної скарги з підстав її необґрунтованості.

Представник третьої особи заперечував проти задоволення апеляційної скарги

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що Державною податковою інспекцією у Балаклавському районі міста Севастополя проведено невиїзну документальну перевірку Державного підприємства "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" з питань правильності нарахування та сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за період 2008 рік -9 місяців 2010 року, за результатами якої складено акт № 180/661/15-341/00992266 від 16 листопада 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем статті 13 Закону України "Про оренду землі", внаслідок чого занижено орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності на 84 261,07 грн.

За результатами перевірки відповідачем 25 листопада 2010 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0002501503/0 про визначення позивачу грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 84 261,07грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 40 416,58грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем у адміністративному порядку. За результатами розгляду первинної скарги позивача рішенням ДПІ у Балаклавському районі м.Севастополя від 27.01.2011 №586/10/25-020 податкове повідомлення - рішення №0002501503/0 від 25.11.2010 скасовано в частині визначення податкового зобов'язання з орендної плати за землю у розмірі 153,54грн. В іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

У зв'язку з цим ДПІ у Балаклавському районі м.Севастополя надіслала позивачу податкове повідомлення-рішення №000290153 від 27.01.2011 про визначення податкового зобов'язання з орендної плати за землю у загальному розмірі 124524,11грн. (у тому числі 84107,53грн. -оренда плата за землю, 40416,58грн. -штрафні санкції).

За результатами розгляду вторинних скарг позивача податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарги залишено без задоволення.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в компетенцію податкового органу не входить визначення сум орендної плати як податкового зобов'язання платника податків. Податковий орган дійшов до помилкового висновку про те, що вказані земельні ділянки позивачем не освоєно, а тому розмір річної орендної плати підлягає корегуванню шляхом збільшення орендної ставки на поправочний коефіцієнт 2, визначений відповідно до Методики.

З такими висновками суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 січня 2005 між Державним підприємством "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" та Севастопольською міською радою були укладені договори оренди земельних ділянок:

-№78 -на земельну ділянку площею 2,1146га та з земель водного фонду площею 0,3977га для створення зони короткострокового любительського риболовецького відпочинку, розташовану за адресою: місто Севастополь, район Сухої річки та гори Гасфорт (Чорнорічінське лісництво, квартал 1, виділ 5,16);

-№ 79 -на земельну ділянку площею 2,1233га для розміщення туристичної бази на 270 місць, розташовану за адресою: місто Севастополь, урочище Батіліман (Орлинівське лісництво, квартал 9, виділ 17,43);

-№ 80 -на земельну ділянку площею 0,9131га для розміщення туристичної бази на 115 місць "Старий кордон Ласпі", розташовану за адресою: місто Севастополь, урочище Батіліман (Олинівське лісництво, квартал 16, виділ 31);

-№ 81 -на земельну ділянку площею 1,7966га для будівництва та обслуговування бази відпочинку "Лісний кордон", розташовану за адресою: місто Севастополь, урочище Батіліман (Олинівське лісництво, квартал 9, виділ 16,40).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договорів оренди землі від 26 січня 2005 року, укладених між позивачем та Севастопольською міською радою, річна орендна плата за користування земельними ділянками встановлюється відповідно до Методики визначення розмірів орендної плати при укладенні договорів оренди землі, затвердженої рішенням Севастопольської міської ради від 14 жовтня 2003 року №1348 та у відповідності зі статтею 21 Закону України "Про оренду землі": за договором №78 у розмірі 2,5 % від грошової оцінки земельної ділянки; за договором №79 у розмірі 9% від грошової оцінки земельної ділянки; за договором №80 у розмірі 10% від грошової оцінки земельної ділянки; за договором №81 у розмірі 9% від грошової оцінки земельної ділянки.

Грошова оцінка земельних ділянок, які перебувають в оренді позивача, становить: 814 497 гривень 00 копійок на земельну ділянку площею 0,9131 га; 487 467 гривень 00 копійок на земельну ділянку площею 2, 1233 га; 379 828 гривень 00 копійок на земельну ділянку площею 1, 7966 га; 545 047 гривень 00 копійок на земельну ділянку площею 2, 1146 га; 102 509 гривень 00 копійок на земельну ділянку площею 0,3977 га.

При цьому, згідно з умовами договорів, грошова оцінка земельних ділянок для періоду розміщення, будівництва приймається до уваги не довше, чим протягом трьох років від дати прийому-передачі земельних ділянок. Грошова оцінка для наступного періоду приймається до уваги з дати початку експлуатації об'єктів розміщення, будівництва, але не пізніше трьох років від дати прийому-передачі земельних ділянок.

Одночасно пунктом 4.7 договорів оренди земельних ділянок від 26 січня 2005 року встановлено, що у випадку порушення передбачених договорами строків освоєння (забудови) орендованої земельної ділянки, розмір річної орендної плати підлягає корегуванню шляхом збільшення орендної ставки на поправочний коефіцієнт 2, визначений відповідно до Методики, та який застосовується до моменту введення в експлуатацію об'єктів, передбачених договорами, але не більше 10% нормативної грошової оцінки.

Таким чином, сторони визначили строк в межах якого, сплачується орендна плата в меньшому розмірі на період розміщення та будівництва - не пізніше трьох років від дати приймання-передачі земельних ділянок.

Актом перевірки зафіксовано та визнається сторонами, що земельні ділянки були передані позивачу 28.01.2005. Відтак, вірним є висновок податкового органу, що позивач мав нараховувати з 2008 року податкові зобов'язання виходячи з величини річної орендної плати за користування земельними ділянками на послідуючий період, в той час як позивачем нараховані у податковій декларації податкові зобов'язання виходячи з грошової оцінки земельних ділянок для періоду розміщення, який обмежено строком у три роки.

При цьому не має правового значення для правильного вирішення даної справи чи було освоєно позивачем земельні ділянки, оскільки незалежно від фактичних термінів освоєння земельних ділянок, строк застосування грошової оцінки земельних ділянок для періоду розміщення, з якої розраховується річна орендна плата, визначено сторонами у договорі не більше трьох років.

Таким чином, позивачем не були враховані зазначені положення договорів щодо строків застосування грошової оцінки землі для періоду розміщення при визначенні суми податкового зобов'язання з орендної плати в деклараціях, що призвело до заниження суми податкового зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 84107,53грн. за період 2008 рік -9 місяців 2010 року.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній власності, відповідно до статті 13 вказаного Закону, є договір оренди земельної ділянки.

Статтею 21 Закону визначено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За викладених обставин судова колегія дійшла висновку про правомірність визначення спірним податковим повідомленням-рішенням, з урахуванням рішення ДПІ у Балаклавському районі м.Севастополя від 27.01.11 №586/10/25-020 (податкове повідомлення-рішення №0002901503 від 27.01.2011) щодо часткового скасування податкового зобов'язання з орендної плати в сумі 153,54грн., податкових зобов'язань позивачу з орендної плати за землю в сумі 84107,53грн.

Судова колегія зазначає, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності відноситься до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», а тому порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, передбачений Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», розповсюджується також на оренду плату.

Відповідно до підпункту 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 вищезазначеного Закону контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Враховуючи те, що відповідач правомірно здійснив донарахування позивачу суми податкового зобов'язання з орендної плати внаслідок виявленого під час перевірки заниження суми податкового зобов'язання, заявленого в податкових деклараціях, застосування до позивача штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»спірним податковим повідомленням -рішенням є правомірним.

Таким чином, судова колегія вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції повно встановлено обставини даної справи, однак цим обставинам надано невірну правову оцінку та неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення неправильного по суті спору судового рішення.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судом апеляційної інстанції судового рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, є невідповідність висновків суду обставинам справи, допущення порушень норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також вирішення справи неповноважним судом.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції і дають підстави для висновку про неправильне вирішення справи судом першої інстанції, з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення по справі.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м.Севастополя - задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 18.08.2011 у справі №2а-1751/11/2770 - скасувати.

3. Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову Державного підприємства "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство" до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя, третя особа Приватне підприємство "Хуторок у ручья" про скасування податкового повідомлення-рішення №0002501503/0 від 25.11.2010 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 12 березня 2012 р.

Головуючий суддя підпис А.В.Привалова

Судді підпис О.А.Щепанська

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.В.Привалова