Ухвала суду № 23588701, 23.01.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2332/10/2770

23.01.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Лядової Т.Р. ,

Привалової А.В.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю Севастопольський судоремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя - ОСОБА_2, довіреність № 677/9/10-0 від 05.04.11

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя - ОСОБА_3, довіреність № 679/9/10-0 від 05.04.11

Прокурор м. Севастополя - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Севастопольський судоремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Дудкіна Т.М.) від 25.02.11 у справі № 2а-2332/10/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Севастопольський судоремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" (вул. Героїв Севастополя 13,Севастополь,99001)

до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя (вул. Героїв Севастополя, 74,Севастополь,99001)

за участю Прокурора м. Севастополя (вул. Павліченко 1,Севастополь,99011)

про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 25.02.2011 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Севастопольський судоремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя, за участю Прокурора м. Севастополя про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій - відмовлено.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 25.02.2011 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, оскільки здійснення розрахунків в іноземній валюті за договорами, укладеними з нерезидентами, шляхом перерахування грошових коштів безпосередньо з розрахункового рахунка, відкритого за межами України у закордонного банку не потребує отримання індивідуальної ліцензії; також не передбачена відповідальність за перерахування (повернення) в Україну валюти не на той рахунок, який зазначений в індивідуальній ліцензії Національного банку України. Крім того, позивач вважає, що застосовані відповідачем штрафні (фінансові) санкції є адміністративно-господарськими, що призвело до порушення статті 250 Господарського кодексу України та помилкового висновку про надання органам податкової служби повноважень на застосування зазначених санкцій згідно Указу Президента України №734/99 від 27.06.1999 "Про регулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства".

У судове засідання 23.01.2012 року з'явились представники відповідача, проти апеляційної скарги заперечували, та просили залишити її без задоволення.

Відповідач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, у якому заявлені вимоги не визнав, зазначив, що штрафні (фінансові) санкції застосовані до позивача правомірно, оскільки апелянтом в порушення умов пункту 2 індивідуальної ліцензії № 141 від 17.11.2003 (із змінами) перераховані валютні кошти за товар, придбання якого не передбачено умовами ліцензії, а також перераховані валютні кошти на рахунок, відкритий у Всеукраїнському акціонерному банку (м. Київ), а не на власний рахунок позивача, що відкритий в уповноважену банку, якій зазначений у ліцензії. До того ж статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", пунктом 4 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" здійснення фінансового контролю за законністю валютних операцій покладено на органи державної податкової служби України, зокрема, на державні податкові інспекції в районах у містах з районним поділом. Указ Президента України № 734/99 від 27.06.1999 "Про регулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" неконституційним не визнаний, не скасований, й підлягає обов'язковому застосуванню на території України. При цьому на давність застосування оскаржуваємих штрафних (фінансових) санкцій положення статті 250 Господарського кодексу не поширюються.

Представник позивача та прокурор у судове засідання не з'явились. Про дату, місце та час розгляду справи сповіщений належним чином та своєчасно.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність нез'явившихся осіб, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою адміністрацією у м. Севастополі проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" за період з 01.07.2004 по 30.06.2005.

За результатами перевірки складений Акт від 18.11.2005 №118/10/23-123/30394016/227 про результати позапланової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" за період з 01.07.2004 по 30.06.2005 (далі - Акт перевірки).

У Акті перевірки (пункт 3.2.2, сторінка 28-31) зроблений висновок про порушення позивачем вимог підпункту "д" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (із змінами і доповненнями) в частині здійснення операцій з валютними цінностями через рахунок за межами України без індивідуальної ліцензії Національному банку України.

Так, в порушення умов пункту 2 індивідуальної ліцензії Національного банку України від 17.11.2003 № 141 позивачем перераховані валютні кошти за товар, придбання якого не передбачено умовами ліцензії.

Крім того, встановлено перерахування позивачем іноземної валюти з рахунку в іноземному банку на розрахунковий рахунок підприємства, відкритий у Всеукраїнському акціонерному банку (м. Київ), що не вказаний в індивідуальній ліцензії НБУ.

На підставі Акта перевірки від 18.11.2005 №118/10/23-123/30394016/227 відповідачем прийняте рішення №4000052200/0 від 28.11.2005 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 20 334 501,35 грн.

Вказані штрафні (фінансові) санкції, згідно Акту перевірки та Розрахунку фінансових санкцій до нього, застосовані до позивача у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, перерахованих у валюту України за курсом Національного банку України на день здійснення відповідних операцій.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі -Декрет) індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

За правилом підпункту «д»частини 4 статті 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребує розміщення валютних цінностей на рахунок і у вкладах за межами України.

За пунктом 1 індивідуальної ліцензії Національного банку України від 17.11.2003 №141 джерелом надходження коштів на зазначений рахунок є кошти Міністерства оборони Російської Федерації для виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" з ремонту і технічного обслуговування кораблів Військово-Морського Флоту Російської Федерації на підставі контрактів з Міністерством оборони Російської Федерації після надання копії цих контрактів до Головного управління Національного банку України в Автономній Республіці Крим.

Пунктом 2.2.1 пункту 2.2 індивідуальної ліцензії позивачеві було надано право використання рахунку винятково з метою розрахунків за межами України з нерезидентами за придбання матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів та виконання резидентами Російської Федерації субпідрядних робіт згідно з укладеними договорами між ТОВ Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" та підприємствами Російської Федерації, які необхідні для виконання контрактів з ремонту і технічного обслуговування кораблів Військово-Морського Флоту Російської Федерації.

В порушення умов пункту 2 індивідуальної ліцензії Національного банку України від 17.11.2003 № 141 позивачем перераховані валютні кошти за товар, придбання якого не передбачено умовами ліцензії, а саме: крісло масажне і комплект гідромасажного обладнання, послуги гуртожитку, автотехніка МАЗ.

Придбання вказаних товарів не підтверджено позивачем договорами, які були б укладені між ним та підприємствами Російської Федерації на виконання резидентами Російської Федерації субпідрядних робіт чи придбання матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, згідно вимогам підпункту 2.2.1 пункту 2.2 індивідуальної ліцензії.

Отже, вказані валютні операції не входили до переліку операцій за рахунком, право на відкриття та використання якого було надано позивачеві індивідуальною ліцензією Національного банку України від 17.11.2003 № 141.

Відповідно до абзацу 4 підпункту «а»частини четвертої статті 5 Декрету індивідуальної ліцензії не потребують операції щодо платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт.

Проте, кошти в іноземній валюті були перераховані резидентом -Товариством з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" за товар, послуги, не за межі України, а безпосередньо з валютного рахунку, відкритому в іноземному банку -Зовнішекономбанк, м. Москва, на користь нерезидентів України.

Також, згідно з умовами індивідуальної ліцензії НБУ від 17.11.2003 №141 (зі змінами та доповненнями) позивач має права використовувати іноземну валюту виключно для перерахування на рахунок підприємства в обслуговуючому банку України (п.п. 2.1 п.2). При цьому, в ліцензії обслуговуючим банком визначено КБ "Приватбанк" (Севастопольська філія, валютний рахунок №26007255552082). Разом з тим, позивач здійснив переведення валютних коштів на рахунок підприємства, відкритий у Всеукраїнському акціонерному банку (м.Київ), що не відповідає умовам індивідуальної ліцензії НБУ.

Положенням пункту 6 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19.02.1993р. (із змінами і доповненнями) передбачено, що порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України. Відповідно до п.2 ст.2 Декрету резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства.

На підставі вказаних положень Постановою Правління Національного банку України від 5 травня 1999 року № 221, із змінами і доповненнями, було затверджене Положення про порядок надання індивідуальних ліцензій на право відкриття юридичними особами-резидентами України рахунків в іноземних банках, відповідно до п.7 якого режим надходження та використання коштів в іноземній валюті за зазначеним в індивідуальній ліцензії рахунком визначається умовами індивідуальної ліцензії.

Відповідно до додатку 2 до Положення у тексті індивідуальної ліцензії вказується назва конкретного уповноваженого банку резидента, у якому з власного рахунку (на власний рахунок) заявника проводитимуться операції з перерахування (зарахування) валютних цінностей на рахунок (з рахунку).

Порушення позивачем умов індивідуальної ліцензії на відкриття та використання рахунку в закордонному банку також була підтверджена листом Національного банку України від 02.03.2005. № 43-819/1688-2055, в якому зазначено, що проведення ТОВ Севастопольський судноремонтний завод "Лазарєвське Адміралтейство" непередбачених умовами індивідуальної ліцензії операцій, а також проведення операцій до дати видачі ліцензії, за рахунком, відкритим у закордонному банку, є проведення операцій без наявності ліцензії, у зв'язку з чим до підприємства мають бути застосовані штрафні санкції передбачені ст. 16 Декрету.

За такими обставинами, судова колегія вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відповідальності за перерахування (повернення) в Україну валюти не на той рахунок, який зазначений в індивідуальній ліцензії НБУ, а також перерахування валютних коштів на користь нерезидентів в загальній сумі, еквівалентній 269662,67 грн. за товар, придбання якого не передбачено умовами ліцензії.

Надаючи оцінку доводу позивача про порушення відповідачем строків застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, судова колегія виходить з наступного.

Оскаржуваним рішенням - №4000052200/0 від 28.11.2005 до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення правил здійснення валютних операцій, які мали місце у період з 29.03.2004 по 03.12.2004, зокрема: за період з 29.03.2004 по 05.11.2004 застосовані санкції у розмірі 20 331 361,20 грн. (у еквіваленті використаної іноземної валюти -109 298 440,95 російських рублів); за 29.11.2004 та 03.12.2004 застосовані санкції у розмірі 3 140,15 грн. (у еквіваленті використаної іноземної валюти -16 862,605 російських рублів) (сторінки 30-31 Акта перевірки).

За правилом статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Виходячи зі змісту ст.1 Господарського кодексу України - цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання, поряд з суб'єктами господарювання є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 року N 509-XII, в редакції Закону N 3813-XII від 24.12.93 р., державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції, зокрема, здійснюють контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі.

Таким чином, в даних правовідносинах ДПІ не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, а також безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Згідно зі ст. 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу: адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Крім того, ст.238 Господарського кодексу України визначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Оскільки нарахування штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства не тягне за собою ані припинення правопорушення, ані ліквідацію його наслідків, то такий вид штрафних (фінансових) санкцій за ознаками також не підпадає під визначення адміністративно-господарської санкції.

Згідно з преамбулою Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" 21 грудня 2000 року N 2181-III (далі-Закон №2181) цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Таким чином, Закон №2181 розповсюджується на штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Також, підтвердженням цього є положення п.17.1. ст.17 Закону №2181, згідно з яким штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

Крім того, види адміністративно -господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно -господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами (ч.2 ст. 238 Господарського кодексу України).

Застосовані відповідачем до позивача штрафні (фінансові) санкції встановлені не законом, а іншим нормативно -правовим актом -Указом Президента України, який, у свою чергу, виданий на підставі пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, неконституційним не визнаний, не скасований, отже є чинним та обов'язковим до виконання на території України.

Таким чином, на давність застосування штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до позивача рішенням ДПІ в Нахімовському районі №4000052200/0 від 28.11.2005 положення статті 250 Господарського кодексу України не поширюються.

Такий висновок узгоджується із положенням частини другої статті 250 Господарського кодексу України, відповідно до якої дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Доводи позивача про те, що штрафні санкції, встановлені статтею 16 Декрету повинні застосовуватися Національним банком України та за його визначенням підпорядкованими йому установами, а податкові органи не підпорядковані Національному банку України, судова колегія до уваги не приймає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (із змінами і доповненнями), п. 4 ст. 10 Закону України від 04.12.1990 р. № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (із змінами і доповненнями) здійснення фінансового контролю за законністю валютних операцій покладене на органи державної податкової служби України, зокрема - державні податкові інспекції в районах у містах з районним розподілом.

Згідно зі статтею 3 Указу Президента України № 734/99 від 27.06.1999 "Про регулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства" санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби -інших резидентів та нерезидентів України.

Судова колегія зазначає, що Указ Президента України від 27.06.99р. № 734/99 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства", який виданий на підставі п. 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України не був визнаний неконституційним, а тому є чинним та підлягає обов'язковому виконанню на території України.

Таким чином, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28.11.2005 №4000052200/0 прийняте Державною податковою інспекцією у Нахімовському районі м. Севастополя в межах наданих їй повноважень.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вивчив наявні докази, в їх сукупності, судова колегія дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, підстав для задоволення апеляційної скарги судовою колегією не вбачається.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Севастопольський судоремонтний завод "Лазарєвське адміралтейство" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 25.02.11 у справі № 2а-2332/10/2770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 30 січня 2012 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Т.Р.Лядова

підпис А.В.Привалова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська