Постанова № 23580491, 12.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10618/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"12" квітня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Медіатім" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Медіатім" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень рішень № 0000492330 від 15 квітня 2011 року та № 0000502330 від 15 квітня 2011 року, прийнятих Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду - скасувати, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва була проведена документальна виїзна перевірка ТОВ "Медіатім" з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість в частині нарахування податкового кредиту з ПДВ за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ "ТД "Дюксрайз".

04 квітня 2011 року за результатами перевірки було складено акт перевірки № 195/1-23-30-33936255, в якому встановлено порушення ТОВ "Медіатім" ст. 7 п. 7.2 п. 7.3 п. 7.4 п. 7.5 пп. 7.2.1 пп. 7.2.3 пп. 7.2.4 пп.7.2.6 пп. 7.3.1 пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 пп. 7.5.4 ст. 4 п. 4.1 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого, на думку контролюючого органу, позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 306 137,00 грн., в тому числі за періоди: лютий 2010 року на суму 33 444,00 грн., березень 2010 року 232 159,00 грн., квітень 2010 року на суму 40534,00 грн. та порушення вимог пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3 пп. 5.2.1 п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 384 091,00 грн., у тому числі за перший квартал 2010 року в сумі 333 349,00 грн., за перше півріччя 2010 року 384091,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення-рішення від 15 квітня 2011 року № 0000492330, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 382672,00 грн., з якої 306 137,00 грн. основного платежу та 76 534,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та № 0000502330 за платежем податок на прибуток в сумі 480114,00 грн., з якої 384091,00 грн. основного платежу та 96023,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень скаргу ТОВ "Медіатім" було залишено без задоволення, а оскаржувані рішення -без змін.

Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення незаконними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали реального характеру, внаслідок чого прийшов до висновку, що рішення відповідача про визначення підприємству податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток ґрунтується вимогах закону та не підлягає скасуванню.

Колегія суддів не погоджується з наведеною позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки договір, укладений позивачем з ТОВ "ТД "Дюкрайз" про надання послуг № 130210-1-МТ, є таким, що укладений без мети настання реальних наслідків, оскільки встановлено відсутність у контрагента позивача матеріально-технічних можливостей для його реалізації.

Як вбачається з матеріалів справи 13 лютого 2010 року між ТОВ "Медіатім" (замовник) з однієї сторони та ТОВ "ТД "Дюкрайз" (виконавець) з другої сторони було укладено договір про надання послуг № 130210-1-МТ.

Предметом договору № 130210-1-МТ від 13 лютого 2010 року є надання послуг по технічному забезпеченню обладнання, проведення виставкових заходів, розповсюдження рекламних зразків.

На підтвердження виконання вказаного договору ТОВ "ТД "Дюксрайз" на адресу ТОВ "Медіатім" було виписано ряд податкових накладних у лютому квітні 2010 року.

Також, представником позивача були долучені акти здачі-приймання виконаних робіт, які засвідчують реальне виконання договору № 130210-1-МТ, а також виписки по особовому рахунку з банку, платіжні доручення, які в свою чергу підтверджують оплату та взаєморозрахунки між сторонами договору.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту в періоді, що перевірявся, було передбачено ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Як вбачається з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Згідно з п. 2 Порядку «Про затвердження форми податкової накладеної та порядку заповнення»від 30 травня 1997 року №165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6 Порядку, податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону, які підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), скріплюється печаткою такого платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для визначення податкового кредиту позивачем є податкові накладні, видані йому постачальником послуг (платником ПДВ), що оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім цього, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Посилання апелянта на ту обставину, що директор ТОВ "ТД "Дюксрайз" не реєстрував дане товариство, жодних документів не підписував та не здійснював фінансово-господарських взаємовідносин з іншими підприємствами, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджено належними доказами, натомість господарські операції по виконанню робіт є реальними та підтверджуються необхідним первинним документами, які не викликають сумнівів щодо їх достовірності.

Колегія суддів також звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Необхідно також відмітити, що п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних перевірок постачальників контрагентів платника податку (позивача), встановлення факту формування та сплати ними податкових зобов'язань за відповідними господарськими операціями.

Визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем. При цьому будь-які порушення такими контрагентами, вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку -покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували не відповідність вимогам Закону первинних документів позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит, як і доказів, які б підтверджували, що договір, укладений позивачем з ТОВ "ТД Дюкрайз" не мав реального характеру чи є таким, що порушує публічний порядок.

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням Закону, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»колегія суддів виходить з такого.

Згідно з п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

В матеріалах справи місяться документи, які підтверджують реальний характер придбання послуг в контрагента та використання їх у власній господарській діяльності.

Враховуючи положення вказаних нормативно-правових актів та встановлені факти, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати на придбання послуг від ТОВ ТОВ "ТД Дюкрайз".

Відповідно до ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи апелянта спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 202, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Медіатім" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2011 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Медіатім" задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Голосіївському районі м. Києва № 0000492330 від 15 квітня 2011 року та № 0000502330 від 15 квітня 2011 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Губська О.А.