Ухвала суду № 23580484, 12.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13841/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"12" квітня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламно-інформаційне агентство"Гаур" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.09.2011 р. № 00081823/0 та № 00081923/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "Аммо" та ТОВ "ВБК Стандарт-Сервіс" за період з 01.01.2010 р. по 30.06.2011 р., за результатами якої складено акт.

На підставі акта перевірки від 30.08.2011 р. № 1206/23-10/35632959 16.09.2011 року відповідачем винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 00081823/0 та № 00081923/0.

Податкове повідомлення-рішення № 00081823/0 прийнято внаслідок порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 498 206,00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 122 814,00 грн., всього на суму 621 020,00 грн.

Податкове повідомлення-рішення № 00081923/0 прийнято внаслідок порушення позивачем пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 248 173,00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 38 151,00 грн., всього на суму 286 324,00 грн.

Вважаючи спірні податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову та скасовуючи спірні податкові повідомлення - рішення відповідача, виходив з того, господарські операції позивача з ТОВ «Стандарт Сервіс» та ТОВ «Аммо»мали реальний характер, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з цими контрагентами та валові витрати, а тому, у відповідача відсутні підстави для донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також нарахування штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи вбачається, що податкове повідомлення-рішення № 00081923/0 від 16 вересня 2011 року про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість 248 173,00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 38 151,00 грн., всього на суму 286 324,00 грн. прийнято відповідачем внаслідок порушення позивачем пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

В даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Аналізуючи фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність нарахування товариству податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Так, п. 1.7 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності ТОВ "РІА "Гаур" є надання рекламних послуг.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем та ТОВ "Аммо" було укладено Договір від 01.08.10 № 100801/02 (далі -Договір № 100801/02), відповідно до якого ТОВ "Аммо" надало позивачу рекламні послуги і виконання робіт з розробки і виготовлення рекламних матеріалів та здійснення рекламної кампанії.

Зокрема, в пункті 1.7 Договору № 100801/02 зазначено, що рекламна кампанія - платні роботи (послуги) Виконавця по розміщенню реклами Замовника в періодичних виданнях України (газетах, журналах), на телебаченні, а також на зарезервованих згідно Додатку рекламних носіях або робочих поверхнях спеціальних конструкцій на строк експонування зовнішньої реклами Замовника, узгоджений Сторонами, та обслуговування на цих поверхнях відповідної зовнішньої реклами Замовника. Строк експонування зовнішньої реклами Замовника поділяється на розрахункові періоди, які, як правило, відповідають календарному місяцю. На кожний розрахунковий період складається та узгоджується обома Сторонами Додаток про надання послуг на розміщення зовнішньої реклами Замовника (у подальшому "Додаток").

Згідно пункту 3.1.7 Договору № 100801/02 Виконавець зобов'язаний кожний місяць надавати Замовнику звіт про виконання умов, які містяться у Додатках.

Відповідно до пункту 3.1.8 Договору № 100801/02 Виконавець надає Замовнику фотозвіти про проведену рекламну кампанію, в тому числі про ротацію.

Пунктом 3.1.11 Договору № 100801/02 передбачено, що Виконавець зобов'язується надавати Замовнику Акт прийому-передачі наданих послуг (робіт) з виготовлення рекламного матеріалу та/або розміщення зовнішньої реклами не пізніше п'яти робочих днів після завершення рекламної кампанії або виготовлення рекламного матеріалу.

Судом встановлено, що позивач замовляв у ТОВ "Аммо" розміщення рекламної кампанії у м. Києві на робочих поверхнях спеціальних конструкцій.

На підтвердження виконання Договору № 100801/02 та реального надання послуг ТОВ "Аммо" в матеріалах справи наявні копії рахунків-фактур, актів виконаних робіт, податкових накладних, додатків з фотозвітом (зі стор. 28 по стор. 250 ІІІ тому, зі стор. 1 по стор. 38 IV тому).

Таким чином, фактичне надання послуг підтверджується первинними документами, які оформлені у відповідності до Закону № 996-XIV і мають усі необхідні реквізити, позивач сплатив кошти відповідно до наявних в матеріалах справи копій банківських виписок (стор. 71, 74-77, 79-81, 85-86, 89-91, 94, 100-103, 105, 109-113 IV тому).

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "ВБК Стандарт-Сервіс" було укладено Договір від 01.07.10 № 100701/01 (далі -Договір № 100701/01), відповідно до якого ТОВ "ВБК Стандарт-Сервіс" надало позивачу рекламні послуги і виконання робіт з розробки і виготовлення рекламних матеріалів та здійснення рекламної кампанії.

Зокрема, в пункті 1.7 Договору № 100701/01 визначено, що рекламна кампанія - платні роботи (послуги) Виконавця по розміщенню реклами Замовника в періодичних виданнях України (газетах, журналах), на телебаченні, а також на зарезервованих згідно Додатку рекламних носіях або робочих поверхнях спеціальних конструкцій на строк експонування зовнішньої реклами Замовника, узгоджений Сторонами, та обслуговування на цих поверхнях відповідної зовнішньої реклами Замовника. Строк експонування зовнішньої реклами Замовника поділяється на розрахункові періоди, які, як правило, відповідають календарному місяцю. На кожний розрахунковий період складається та узгоджується обома Сторонами Додаток про надання послуг на розміщення зовнішньої реклами Замовника (у подальшому "Додаток").

Згідно пункту 3.1.7 Договору № 100701/01 Виконавець зобов'язаний кожний місяць надавати Замовнику звіт про виконання умов, які містяться у Додатках.

Відповідно до пункту 3.1.8 Договору № 100701/01 Виконавець надає Замовнику фотозвіти про проведену рекламну компанію, в тому числі про ротацію.

Пунктом 3.1.11 Договору № 100701/01 передбачено, що виконавець зобов'язується надавати Замовнику Акт прийому-передачі наданих послуг (робіт) з виготовлення рекламного матеріалу та/або розміщення зовнішньої реклами не пізніше п'яти робочих днів після завершення рекламної кампанії або виготовлення рекламного матеріалу.

Позивач у ТОВ "ВБК Стандарт-Сервіс" замовляв розміщення рекламної кампанії у м. Києві на робочих поверхнях спеціальних конструкцій та інші супутні послуги.

На підтвердження виконання Договору № 100701/01 та реального надання послуг ТОВ "ВБК Стандарт-Сервіс" в матеріалах справи наявні копії рахунків-фактур, актів виконаних робіт, податкових накладних, додатків з фотозвітом (зі стор. 87 по стор. 250 І тому, зі стор. 1 по стор. 250 IІ тому, зі стор. 1 по стор. 18 ІІІ тому).

Судом встановлено, що за надані послуги, що підтверджується первинними документами, які оформлені у відповідності до Закону № 996-XIV і мають усі необхідні реквізити, позивач сплатив кошти відповідно до наявних в матеріалах справи копій банківських виписок (стор. 63-70, 72-75, 77-90, 92-93, 95-99, 104, 106-109 IV тому).

З наведеного вбачається, що податкові накладні, видані постачальником товару (платником ПДВ), оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи, а тому колегія суддів вважає, що у відповідача відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Посилання апелянта на ту обставину, що свідоцтва платника ПДВ контрагентів позивача анульовані не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Аналогічна позиція також відображена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року.

Перевіряючи відповідність податкового повідомлення-рішення № 00081823/0 від 25 09 вересня 2011 року про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток підприємств на загальну суму 621 020,00 грн., за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22 травня 1997 року вимогам чинного законодавства, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для встановлення контролюючим органом порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22 травня 1997 року став висновок відповідача про нікчемність договорів про надання рекламних послуг, укладених позивачем з ТОВ «Стандарт Сервіс»та ТОВ «Аммо».

З матеріалів справи вбачається, що вказані контрагенти позивача на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи, мали статус платників ПДВ.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виконання умов вищезазначеного договору підтверджується наступним.

Судом першої інстанції встановлено, що перерахування коштів на виконання договорів, які контролюючий орган вважає нікчемними, підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи, що витрати позивача за вищевказаними договорами підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості висновку Акту перевірки про порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 3.1 ст. 3, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Спростовуючи висновок контролюючого органу про нікчемність договорів, укладених позивачем, колегія суддів виходить з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 грудня 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Разом з тим, доводи, якими відповідач, обґрунтовує порушення позивачем публічного порядку, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 234 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначені норми недійсність господарського зобов'язання пов'язують з наступним: невідповідністю вимогам закону; вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності);

Доказів, які б свідчили про наявність у позивача чи його контрагентів наміру на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 197, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Податковому районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Губська О.А.