Ухвала суду № 23579047, 05.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В.

Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"05" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Грибан І.О.

судді Мамчур Я.С., Шостак О.О.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерформ»до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання протиправними і скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити дії -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області №0000532301/0/2319 від 28.05.2008 та №0000532301/1/3141 від 12.08.2008 та зобов'язання відповідача вчинити певні дії (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 30 липня 2010 року та 3 лютого 2011 року).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2011 року позовні вимоги задоволено частково, визнано недійним оскаржувані податкові повідомлення-рішення на загальну суму 57242,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказує на порушення судом першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати та ухвалити нову - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції України.

З матеріалів справи вбачається, що у квітні - травні 2008 року посадовими особами Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування позивачем сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за рахунок зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2008 по 30.01.2008.

За результатами перевірки складено акт від 15.05.2008 № 1006/231/24593200, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 4.2 статті 4 та підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виявилось у заниженні податкового зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2008 року на загальну суму 57242 грн. 00 коп. у зв'язку з проведенням господарських операцій з безоплатної поставки товарів і послуг.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 28.05.2008 № 0000532301/0/2319. яким відповідно до приписів підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі -Закон № 168/97-ВР) позивачу зменшено розмір бюджетного відшкодування за січень 2008 року на суму 57242 грн. 00 коп.

Позивачем на податкове повідомлення-рішенням подавалися скарги в порядку процедури адміністративного оскарження, які залишені без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що позиція податкового органу про безоплатну передачу позивачем товарів контрагентам ґрунтується на суб'єктивних припущеннях, не підтверджена належними доказами та не має фактичного і правового обґрунтування, крім того вважав безпідставними висновки відповідача стосовно того, що забезпечення за власний рахунок працівників підприємства позивача послугами з перевезення їх до місця роботи та назад є безоплатною передачею Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфом»послуг, які , в свою чергу, повинні включатися до бази оподаткування за фактичною ціною.

Колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступні правові аспекти.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що у період з 01.01.2008 по 30.01.2008 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфом»здійснювалась поставка товару - пінополіуретану його контрагентам на підставі відповідних договорів за ціною, визначеною договорами.

Договірну вартість товару, який поставлявся позивачем, податковий орган під час перевірки не досліджував.

Відповідач дійшов висновку про безоплатну поставку позивачем товару його контрагентам під час опрацювання даних бухгалтерського обліку позивача та порівняння його доходу з витратами, понесеними підприємством.

Встановивши, що витрати підприємства, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем продукції, перевищують його дохід на суму 251936 грн. 86 коп. у тому числі ПДВ - 50387 грн. 00 коп.. податковий орган вважав, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфом», в порушення вимог пункту 4.2 статті 4 та підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України № 168/97-ВР не включено фактичну ціну операції з безоплатної поставки товару до бази оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до п. 4.2. ст. 4 Закону України № 168/97-ВР у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Пунктом 1.18 ст. 1 Закону України № 168/97-ВР встановлено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Нормами пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 цього Закону визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Згідно визначення, що наведене в пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»ідентичні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Нормами цього ж підпункту визначено, що однорідні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган в порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податків податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу 1 пп. 1.20.1 цього пункту.

В матеріалах акту перевірки відсутнє обґрунтування звичайної ціни, яка встановлена відповідачем.

Крім того, згідно висновку судово-бухгалтерської експертизи №5680/9769 від 22.10.2009р., висновки відповідача щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначені в акті перевірки, документально та нормативно не обґрунтовані.

Щодо висновків податкового органу про безоплатне надання послуг з перевезення працівників підприємства, колегія суддів зважає на наступне.

Згідно з пп. 4.2.9 «а»п. 4.2 ст. 4 Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року № 889-IV до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими п. 4.3 цієї статті), у вигляді використання житла, інших об'єктів матеріального і нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до Закону, у встановлених ним межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток.

З матеріалів справи вбачається, що безоплатне перевезення працівників позивача до місця роботи здійснювалося на підставі Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом, як спосіб покращення умов праці на підприємстві.

Виходячи з зазначеного, вартість витрат по доставці працівників TOB «Інтерфом»до місця роботи і назад не може розглядатися як одержане такими працівниками додаткове благо і не оподатковується податком з доходів фізичних осіб.

Відповідна позиція знайшла відображення у листі Державної податкової адміністрації України № 23054/7/17-3117 від 25.11.2004 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ч.1 ст.41, ст.ст. 160, 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.