Ухвала суду № 23575940, 29.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3041/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" березня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Аліменка В.І., Мацедонської В.Е.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Орієнтир-Буделемент" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Орієнтир-Буделемент»звернулося до суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення .

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області від 26.05.2011 року № 0000022304.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Броварської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Орієнтир-Буделемент»є юридичною особою, ідентифікаційний номер: 36108100.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Базис»не спрямовані на реальне настання правових наслідків, тому є нікчемними і в силу статей 215, 216 Цивільного кодексу України.

Таким чином податковий орган вважає, що позивачем порушено положення пункту 198.3 статті 198, пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей одночасного відображення у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду податкової декларації за лютий 2011 року на суму 218 333, 00 гривень.

За результатами перевірки відповідачем складений Акт № 420/233/36108100 від 12.05.2011 року Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю «Орієнтир-Буделемент»з питань достовірності декларування від'ємного значення з ПДВ за лютий 2011 року.

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000022304 від 26.05.2011 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки, викладені в Акті № 420/233/36108100 від 12.05.2011 року не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені в наслідок неправильного застосування законодавства виключно на підставі припущень і не мають документальних підтверджень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідач, приймаючи оскаржуване повідомлення-рішення дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Базис», є нікчемними.

Судом першої інстанції встановлено, що такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що у ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено відсутність інформації про те, яким видом діяльності фактично займалося Товариство з обмеженою відповідальністю «Базис»про отримання ним дозволів та ліцензій.

У зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Орієнтир-Буделемент»в отриманні послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю «Базис»є вигодонабувачем, а їх відносини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними, в результаті чого надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не прийняті до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, встановлення завищення податкового кредиту за лютий 2011 року, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені відповідачем обставини, не є такими, з огляду на які закон пов'язує можливість дійти висновку щодо укладення сторонами спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зважаючи на наступне.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог встановлених частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства»( ч. 1 ст. 203).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків що обумовлені ним (ч.5 статті 203).

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Базис»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Орієнтир-Буделемент»укладені наступні договори про здійснення діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури згідно ліцензії АВ № 514089, а саме:

договір субпідряду № 10-11 від 10.01.2011 року про виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті за адресою: Київська область, місто Бровари, бульвар Незалежності, будинок 28-А (огородження складу продукції);

договір субпідряду № 5-11 від 05.01.2011 року про виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті за адресою: Київська область, місто Бровари, бульвар Незалежності, будинок 28-А (огородження цеху).

У січні -лютому 2011 року позивач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Базис»роботи та послуги, які знайшли своє відображення у бухгалтерській звітності у лютому 2011 року, а саме це були будівельно-монтажні роботи, факт виконання таких робіт підтверджується актами приймання виконаних робіт на загальну суму 864 943, 80 гривень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Базис»надало позивачу у лютому 2011 року податкові накладні на загальну суму 1 309 569 гривень.

Поряд із цим, матеріали справи місять копії податкових накладних за перевіряємий період, акти приймання виконаний робіт, платіжні доручення, що підтверджують факт оплати виконаних робіт.

Також, судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, що за даними довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальність «Базис»є будівництво будівель, інші монтажні роботи, інші види оптової торгівлі, інші роботи з завершення будівництва, діяльність у сфері інжинірингу, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, дослідження та розробки в галузі природничих та технічних наук.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Базис»має ліцензію АВ № 514089 строк дії якої з 28.12.2009 року по 04.05.2012 року.

Таким чином суд правомірно прийшов до висновку, що вказана обставина свідчить про можливість здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Базис»вказаного у договорах виду робіт.

Факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів (робіт, послуг), які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів (робіт, послуг) для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Разом з тим, судом першої інстанції також встановлено, що основним видом діяльності позивача є виробництво дрібно розмірних стінових матеріалів, а відповідно до договорів субпідряду підрядник -Товариство з обмежною відповідальністю «Базис»виконує будівельно-монтажні роботи по об'єкту «Ограждение склада продукции»та «Цех. Ограждения», місце знаходження яких -07400, Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 28-А.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оскільки предметом укладених договорів є будівельно-монтажні роботи, беручи до уваги вид діяльності позивача, види діяльності його контрагента є підстави вважати, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Базис»підтверджуються необхідними документами, а зазначені послуги позивачем були використанні у власній господарській діяльності. .

Судом першої інстанції встановлено, що зобов'язання, які виникли на підставі оспорюваних відповідачем договорів, мали реальний характер, оскільки роботи були виконані і прийняті замовником, гроші в оплату за виконані роботи перераховані безготівковим шляхом, формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними та реєстрами отриманих податкових накладних.

Відповідно до частини 2 статті 215 цього Кодексу, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Базис», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Відповідно до ст. 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання, та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти Господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Виходячи з положень розділу IV Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст. Таким чином, визнання господарського зобов'язання недійсним визначає недійсність угоди, як недійсність змісту тягне за собою недійсність форми. Такий же зв'язок існує і в випадку недійсності угоди.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відсутність підстав вважати договора, укладені між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Базис»нікчемними, як такими, що не спрямовані на реальне настання наслідків, та вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Висновок відповідача про нікчемність правочинів ґрунтувався на наданому Акті Державної податкової інспекції у Вишгородському районі від 12.04.2011 року № 221/23-1/36445186 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальнстю «Базис»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за лютий 2011 року».

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що на час укладення та виконання спірних договорів Товариство з обмеженою відповідальністю «Базис»перебувало у єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та було платником податку на додану вартість.

Крім того, судом першої інстанції досліджено питання незнаходження контрагента позивача за місцезнаходженням.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 08.06.2011 року місцезнаходження ТОВ «Базис»у місті Ірпінь, вулиця Шевченка, 7, інформація щодо незнаходження за місцем реєстрації не міститься.

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем було надано відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю «Базис»від 05.06.2011 року № 506/03 та від 10.06.2011 року № 1006-02 з копіями свідоцтва № 100336245 про реєстрацію платника податку на додану вартість та довідки форми 1-ДФ за 4 квартал 2010 року та за 1 квартал 2011 року у яких кількість працюючих відображена як 17 та 22 чоловіки відповідно, що спростовує твердження в Акті, складеному Державною податкової інспекцією у Вишгородському районі про відсутність трудових ресурсів для здійснення господарських операцій.

Отже, висновки податкового органу викладені в Акті Державної податкової інспекції у Вишгородському районі від 12.04.2011 року № 221/23-1/36445186 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Базис»в зв'язку з ненаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Базис»спростовані викладеними вище обставинами.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що самі по собі оскаржувані угоди не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства та умислу на укладення угод, що суперечить інтересам держави та суспільства не встановлено.

Щодо реальності виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності суд першої інстанції прийшов до висновку, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Басис»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги позивачем були використанні у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними довідки АБ № 361244 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії податкових накладних, акти приймання виконаних робіт, платіжні доручення. Вказані документи містять назву замовника і підрядника, перелік виконаних робіт, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і фіксують факт здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою діяльністю «Базис»підтверджуються необхідними документами.

Щодо завищення податкового кредиту за лютий 2011 року, суд першої інстанції прийшов до висновку, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів, а тому позивачем правомірно сформовані суми бюджетного відшкодування.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам колегія суддів зважає на наступне.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг)

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального придбання позивачем послуг і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: належним чином засвідчені копії податкових накладних, акти приймання виконаних робіт, платіжні доручення.

Вказані документи містять назву замовника і підрядника, перелік виконаних робіт, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і фіксують факт здійснення господарської операції.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів прийшла до висновку позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області -залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 03 квітня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Аліменко В.О.

Мацедонська В.Е.