Ухвала суду № 23572843, 22.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15912/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В.

Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Мамчур Я.С., Шостак О.О.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.

пр-к апелянта Яновицький Є.О.

пр-к відповідача Грембовський В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Віктан ЛТД» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 травня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Віктан ЛТД»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Віктан»ЛТД»звернулося з позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0006982308/0 та № 0006972308/0 від 04 вересня 2009 року; № 0006982308/1 та № 0006972308/1 від 16 листопада 2009 року; № 0006982308/2 та № 0006972308/2 від 30 січня 2010року.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 травня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій , вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права , просить ухвалене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ТОВ задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 71 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач , як юридична особа та суб'єкт підприємницької діяльності, перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у Печерському районі м. Києва.

ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої було складено Акт № 503/23-08/20749622 від 21 серпня 2009 року.

Згідно акту встановлено, що позивачем безпідставно завищено валові витрати в розмірі 32 711 317, 00 грн. у зв'язку з необґрунтованим відображенням у валових витратах (податкової звітності) бухгалтерський даних підприємства, а саме: безпідставне включення до складу валових витрат частини (додаткової) комісійної винагороди, яка нараховувалась не у відсоткову виразі, як передбачено договором, а як додаткова комісійна винагорода, що не визначена умовами договору.

Крім того, позивач відніс до валових витрат відсотки за користування кредитними коштами, отриманими для погашення грошових зобов'язань фізичної особи ОСОБА_5 (засновник Фірма «Союз-Віктан»ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) перед банком, який отримував кредитні кошти на власні споживчі цілі, що не пов'язано з господарською діяльністю платника податку.

Також, позивачем віднесено до валових витрат нараховані відсотки за отримання валютного кредиту для погашення акредитиву, одержаного для розрахунків за продукцію для Viktan Group»(о.Мен) (Комітента) в рамках договору комісії, що не пов'язано з його господарською діяльністю.

За результатами перевірки в акті відображено порушення позивачем п. 5.1 ст. 5, підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, підпункту 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 9 076 341, 00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2008 року в сумі 1 674 374, 00 грн. за ІV квартал 2008 року в сумі 4 004 612, 00 грн., за І квартал 2009 року в сумі 3 397 355, 00 грн., а також про порушення підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 6 048 896, 00 грн., у тому числі за вересень 2008 року в сумі 1 339 499, 00 грн., за грудень 2008 року в сумі 2 067 045, 00 грн., за січень 2009 року в сумі 1 874 369, 00 грн., за березень 2009 року в сумі 767 983, 00 грн.

На підставі акта перевірки 04 вересня 2009 року ДПІ у Печерському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення -рішення:

- № 0006982308/0, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за порушення підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначила позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 9 073 344, 00 грн., у тому числі 6 048 896, 00 грн. та 3 024 448, 00 грн. -штрафні (фінансові) санкцій на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього ж Закону;

- № 0006972308/0, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за порушення п. 5.1 ст. 5, підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, підпункту 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначила позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 16 165 117, 00 грн., у тому числі 9 076 341, 00 грн. та 7 088 776, 00 грн. -штрафні (фінансові) санкції на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього ж Закону.

Вказані податкові повідомлення -рішення були оскаржені позивачем в порядку процедури апеляційного узгодження, за наслідками якого скарги позивача були залишені без задоволення, а ДПІ у Печерському районі м. Києва прийняла податкові повідомлення-рішення від 16 листопада 2009 року № 0006982308/1 та № 0006972308/1, від 30 січня 2010 року № 0006982308/2 та № 0006972308/2 на аналогічні суми.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що донарахування позивачу за результатами планової перевірки податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій з боку відповідача є правомірним.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може не погодитися з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»( далі -Закон №283/97-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1. п.5.2. Закону №283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не включаються до складу валових витрат ( п.5.3 ст.5) витрати на:

(пп..5.3.1.) потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону;

(пп..5.3.2.) придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Згідно приписів абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, з наведених законодавчих приписів вбачається, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю платника.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

Відповідно до пп. 1.8 ст. 1 Закону «Про податок на додану вартість»(далі -Закон №168/97-ВР) бюджетне відшкодування визначено як сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом а) пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР встановлено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З приписів даних правових норм випливає, що до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні послуг при їх отриманні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на отримання послуг до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За змістом викладених норм необхідною умовою для включення витрат до складу валових, а сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є використання придбаних товарів (робіт, послуг) в господарській діяльності платника податку.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач відніс до валових витрат витрати по погашенню зобов'язань, як поручитель за Договором поруки від 10 грудня 2008 року № 77.2/СБ-225.08.1, за умовами якого позивач поручився перед ВАТ «Родовід банк»за своєчасне та повне виконання грошових зобов'язань боржником за кредитним договором від 11 грудня 2008 року № 77.2/СБ-225.08.1, укладеним фізичною особою ОСОБА_5 з ВАТ «Родовід банк»на отримання кредиту на споживчі цілі.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що віднесення вказаних витрат до валових не відповідає викладеним вимогам законодавства, оскільки виконання свого обов'язку, як поручителя, шляхом погашення споживчого кредиту фізичної особи не може визнаватись господарською діяльністю позивача з урахуванням його основних видів діяльності.

Крім того, позивачем ТОВ Фірма «Союз-Віктан»ЛТД згідно кредитного договору з ВАТ «Родовід банк»від 21 лютого 2008 року № 79.1/05-КЛВ-08 (додаткові угоди від 09 грудня 2008 року № 6, від 10 грудня 2008 року № 7, від 26 грудня 2008 року № 11) отримало кредитні кошти під 18 % річних на грошове покриття за документарними акредитивами, відкритими в ВАТ «Родовід банк»згідно договорів від 21 грудня 2007 року № 181207/033-ІМP, від 24 грудня 2007 року № 241207/036-ІМP для розрахунків за контрактами, укладеними в рамках виконання договору комісії від 03 грудня 2007 року б/н на користь комітента Viktan Group»(о. Мен).

На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції вирішуючи питання щодо правомірності віднесення платником податків вказаних витрат до валових, обґрунтовано виходив з вимог положень ст. 1011 Цивільного кодексу України, згідно яких договір комісії передбачає вчинення правочинів комісіонером саме за рахунок комітента. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що залучення кредитних коштів позивачем для придбання товарів для комітента виходить за рамки договору комісії та його обов'язку як комісіонера, і не пов'язане з таким видом діяльності позивача, як посередництво ґрунтується на матеріалах справи та є правильним.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують. Не обґрунтованими є твердження апелянта щодо правомірності віднесення до валових витрат коштів додатково сплаченого розміру винагороди Комісіонеру за Договором комісії № 36 (надалі -Договір) з ТОВ «Союз-Віктан Трейд»(Комісіонер) від 11 жовтня 2005 року, згідно якого Комітент доручає, а Комісіонер зобов'язується від свого імені та за рахунок Комітента за плату, передбачену умовами Договору, в інтересах Комітента вчиняти на всій території України угоди, направлені на здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі алкогольної продукції та іншими продуктами харчування наданими Комітентом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки порядок виплати та розмір винагороди Комісіонера (п. 4.6 Розділу 4 «Розрахунки»Договору) міг бути змінений сторонами до моменту виконання Комісіонером своїх зобов'язань по Договору, до оплата винагороди, визначена додатковими угодами до основного договору після виконання Комісіонером своїх зобов'язань, не може бути віднесена до валових витрат , оскільки суперечить, як умовам договору, так і вимогам законодавства, зокрема ст.. 1013 ЦК України.

Докази, які б підтверджували правомірність віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та збільшення сум валових витрат, зокрема щодо збільшення раніше обумовленого розміру винагороди комісіонера, позивачем не надано ані відповідачу під час перевірки, а ні суду.

Колегія суддів, на підставі аналізу наданих сторонами доказів, вважає за необхідне зазначити, що виявлені працівниками ДПІ порушення позивачем вимог податкового законодавства, знайшли своє підтвердження, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Крім того, вирішуючи питання щодо судових витрат , колегія суддів зазначає, що апелянтом при поданні апеляційної скарги судовий збір сплачено не в повному обсязі (1,70 грн.), оскільки при подані апеляційної скарги судовий збір справляється в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" , що діяв на час подання позивачем позовної заяви, судовий збір з майнових спорів - дорівнював ставці, обчисленої виходячи з оспорюваної суми, що становить один відсоток від розміру таких вимог, але не менше 51 грн. та не більше 1700 грн.

Ціна позову складається з оспорюваної суми в розмірі 9073344,00 грн. Отже судовий збір при поданні апеляційної скарги мав бути сплачений виходячи з 50% від 1700 грн., що становить 850грн. Недоплачений розмір судового збору підлягає стягненню з апелянта.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Віктан ЛТД»- залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 травня 2011 року -без змін .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Віктан ЛТД»несплачений при поданні апеляційної скарги розмір судового збору в сумі 848,30 грн., які перерахувати за реквізитами: одержувач: УДК Печерського району м. Києва, ЄДРПОУ одержувача: 26077922, банк одержувача: ГУДКУ у м. Києві, МФО банку: 820019, рахунок: 31214206700007, код класифікації доходів бюджету: 22030001.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.