Ухвала суду № 23570400, 29.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/7170/11 Головуючий у 1-й інстанції: Чала А.С.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»до Державної податкової інспекції у м. Черкаси про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Черкаси на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «Черкасиобленерго»звернулося у суд з позовом до ДПІ у м. Черкаси, у якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00015021301 та №0001512301 від 12.05.2011 року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень -рішень щодо визначення суми дивідендів, які підлягали сплати позивачем до державного бюджету за наслідками діяльності підприємства у 2008 році, а також щодо визначення суми податкового зобов'язанні зі сплати податку на подану вартість.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що ДПІ у м. Черкаси проведена документальна планова виїзна перевірка ПАТ «Черкасиобленерго»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 27.04.2011 року №1104/23-2/22800735 та виявлені порушення позивачем п.п. 7.2.3. п. 7.2., п.п. 7.4.5 п. 7.4 та п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 306945 грн. та ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», що стало підставою для донарахування дивідендів на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність на загальну суму 5331474,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення -рішення від 12 травня 2011 року № 001512301, яким донараховано дивіденди на суму 5331474,00 грн. та № 0001502301, яким визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 245556,00 грн., зі сплати штрафних (фінансових) санкцій -61389,00 грн.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень -рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи та проти чого не заперечують сторони, в 2008 році засновниками ВАТ «Черкасиобленерго»виступали: Українська енергозберігаюча сервісна компанія (далі - ЗАТ «Укреско»), до статутного фонду якої внесено 25% акцій ВАТ «Черкасиобленерго»та Національна акціонерна компанія «Енергетична компанія України»(далі - НАК «ЕКУ») до статутного фонду якої внесено 46% акцій ВАТ «Черкасиобленерго». Тобто, 71% акцій ВАТ «Черкасиобленерго»знаходилося у статутних фондах товариств (НАК «ЕКУ»та ЗАТ «Укреско»), акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій.

Статтю 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»закріплено, що господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у власності господарських товариств, частка держави в яких складає не менше 50 відсотків (крім дочірніх компаній та підприємств Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», а також закритого акціонерного товариства «Укргаз-Енерго»), сплачують до 1 червня 2009 року безпосередньо до Державного бюджету України дивіденди, нараховані за результатами фінансово-господарської діяльності за 2008 рік у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у статутних фондах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій.

27 березня 2009 року рішенням загальних зборів акціонерів позивача, оформленого протоколом №14 затверджено розподіл прибутку товариства за 2008 рік наступним чином: 15% до фонду виплати дивідендів, 5% до резервного фонду та 80% до фонду розвитку виробництва.

Проте, із матеріалів справи убачається, що позивач з 2004 року перебуває у стані банкрутства, що підтверджується ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12.05.2009 року за наслідками розгляду клопотання розпорядника майна боржника -позивача змінено заборону боржнику проводити виплату дивідендів акціонерам боржника відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 11.04.2008 року, накладену ухвалою суду від 13.05.2008 року, наступними заходами забезпечення вимог кредиторів, а саме, забороною боржнику здійснювати виплату дивідендів акціонерам боржника відповідно до рішень органів управління боржника.

Таке рішення суду аргументовано порушенням з боку загальних зборів боржника -позивача вимог ч. 11 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якою встановлено, що після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи правління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про : реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника; створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах; створення філій та представництв; виплату дивідендів ; проведення боржником емісії цінних паперів; вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що в ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»мова іде про перерахування господарськими товариствами до державного бюджету саме дивідендів, нарахованих за результатами фінансово-господарської діяльності за 2008 рік, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про неможливість виконання позивачем наведеної правової норми з огляду на існування заборони для вчинення таких дій, встановленої судом.

Щодо правомірності нарахування відповідачем податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість, судова колегія зважає на таке.

Підставою для нарахування відповідачем податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість стало виявлення невідповідності дати складання податкових накладних даті перерахування грошових коштів.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 названого Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість, обсяг, об'єм; є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Порядок заповнення податкової накладної та форма податкової накладної затверджені наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037.

Згідно пункту 6 Порядку податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону.

Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168 «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається, зокрема, дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку.

В силу пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- датою виникнення права платника на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чеку) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетних карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд задовольняючи позовні вимоги, послався на те, що податкові накладні від 21.12.2009 року №55 та №56 є належними документами, на підставі яких позивач мав право на збільшення податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту.

З такою оцінкою колегія суддів не може не погодитися, оскільки судом враховано, що законом не передбачена будь-яка відповідальність третіх осіб, в даному випадку сторони по справі - позивача, щодо правомірності надання суб'єктом господарювання своїм контрагентам податкових накладних, а нарахування податкового зобов'язання є наслідком врахування податковим органом лише самого факту невідповідності податкових накладних пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У свою чергу, недотримання позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, так як згідно абз.2 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

Самі по собі недоліки в заповненні вищевказаних реквізитів податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Окрім того, в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем не надано доказів того, що спірні податкові накладні видані по нереальним господарським операціям, що відбулися між позивачем та його контрагентами, та що виявлені в накладних помилки призвели до втрат бюджету, а також не спростовано твердження позивача про включення його контрагентом до податкових зобов'язань по податку на додану вартість сум названого податку, зазначених у спірних податкових накладних.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М