Ухвала суду № 23569615, 19.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4451/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"19" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Гром Л.М. та Данилової М.В., за участю секретаря Галай Т.О., представника позивача Рубан Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року позовні вимоги задоволено.

Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки господарська діяльність здійснювалась позивачем з дотриманням вимог чинного законодавства, то податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 22.09.2011 №0000582301 є протиправним та підлягає скасуванню.

З таким висновком суду не можна не погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом була проведена планова виїзна перевірка Відкритого акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, про що складено акт від 06.09.2011 № 328/23-011/00951770.

Під час перевірки були встановлені порушення пункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого за IV-й квартал 2010 року позивачем завищенні валові витрати у сумі 1228982,36 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку на прибуток за IV-й квартал 2010 року у сумі 307245,59 грн.

За наслідком складення вищезазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.09.2011 №0000582301, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 384057,00 грн., з яких: 307245,60 грн. - за основним платежем; 76811,40 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом першої інстанції встановлено, що у грудні місяці 2010 року позивач придбавав у ТОВ «Самара-Агро Плюс»товар - сільськогосподарську продукцію -соняшник загалом 370650 кг.

Придбання товарів здійснювалось позивачем без складення договорів за підписами обох сторін, на підставі рахунків-фактур, що виписувались ТОВ «Самара-Агро Плюс». Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника -ТОВ «Самара-Агро Плюс».

У зазначений період ТОВ «Самара- Агро Плюс»виставило позивачу для оплати рахунки-фактури за придбання сільськогосподарської продукції -соняшнику на загальну суму 1474778,88 грн.

Згідно з банківськими виписками позивач впродовж грудня 2010 року -січня 2011 року перерахував на рахунок ТОВ «Самара-Агро Плюс»кошти на загальну суму 1474778,88 грн. у томі числі у грудні 2010 року у розмірі 1244482,50 грн.

Як вбачається з копій видаткових та коригуючих накладних, досліджених у судовому засіданні, ТОВ «Самара-Агро Плюс»у грудні 2010 року поставило позивачеві товари - сільськогосподарську продукцію на загальну суму 1474778,88 грн.

Факт поставки товару підтверджується копіями товарно-транспортних накладних, складених уповноваженими особами автотранспортних підприємств, постачальника -ТОВ «Самара-Агро Плюс»та позивача, журналом зважування надходження вантажів на автомобільних вагах, накладними на відпуск сільськогосподарської продукції зі складу позивача у переробку.

На підтвердження факту отримання товару, розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни товару за вказаними господарськими операціями, позивач надав суду отримані від ТОВ «Самара-Агро Плюс»дванадцять податкових накладних та дванадцять розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних на загальну суму 1474778,88 грн., у тому числі ПДВ -245796,48 грн.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення правовідносин є Закон України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України №168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України №168 визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом підпункту п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Податковий орган, в свою чергу, не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його постачальники по другому ланцюгу, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Отже, на момент укладання договору та видачі податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ, йому було видане відповідне свідоцтво, а тому відсутні підстави для того, щоб вважати податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та є недійсними.

Посилання апелянта на те, що платником податку надано документи, які є наслідком нікчемного правочину, колегією суддів не приймається до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

В силу ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано докази що підтверджують факт недійсності чи нікчемності договору

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів погодитись з висновком суду першої інстанції, що прийняте податковим органом повідомлення-рішення є необґрунтованими та безпідставними.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються, оскільки вони вже були предметом розгляду суду першої інстанції і їм дано належну правову оцінку.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Гром Л.М.

Данилова М. В.