Ухвала суду № 23569545, 13.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8736/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Луцак А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2011 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре Транс Груп" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2011 р. позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 23.05.2011 року №0000742307.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить: скасувати оскаржувану постанову як таку, що постановлена судом з порушенням норм діючого законодавства та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «лотуре транс груп» стосовно взаємовідносин з ПП «Лугвторсервіс» за період з 01.07.2009р. по 31.12.2009р.

За результатами перевірки складено акт від 05.05.2011р. №223/1/23-70-34492746, яким встановлено порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за перевіряємий період у сумі 1122972,00 грн., та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за перевіряємий період V кВ. 2009р. у сумі 255 136,00 грн. та Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення позивачем залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у березні 2010 року у розмірі 51027,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «Лугвторсервіс» було укладено: договір купівлі-продажу товару №256/08хоз від 04.08.2009р. та договір купівлі-продажу товару № 256/08хоз від 04.08.2010р. відповідно до якого, ПП «Лугвторсервіс» (Продавець) зобов'язувалося передати у власність позивачу (Покупець) товар в асортименті і в кількості, встановлених в Договорі, а Покупець зобов'язувався прийняти цей товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (ціну).

На виконання умов вищезазначених Договорів ПП «Лугвторсервіс» передало у власність позивачу товари та надало послуги. Передача-отримання товару та виконання робіт на загальну суму 5398811,47 грн. в т.ч. ПДВ -899801,92 грн. підтверджується видатковими накладними та актами здачі-приймання робіт та знайшло своє підтвердження і не заперечується в Акті відповідача. Зазначене підтверджується актом здачі-приймання робіт №0000001 від 01.09.2009р., видатковими та податковими накладними. Тобто, суми податку на додану вартість по вищезазначеним податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту у вересень 2009р. - 49602,40 грн.; у листопаді 2009року - 1424,75 грн.; у серпні 2010 року - 267853,92 грн.; у жовтні 2010 року - 146955,48 грн.; листопаді 2010 - 433965,37 грн. та відображені у Додатку № 5 «розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з ПДВ за вересень 2009 року, за листопад 2009 року, за серпень 2010 року, за жовтень 2010 року та за листопад 2010 року. Вартість отриманих від ПП «Лугвторсервіс»товарів та послуг була віднесена позивачем до складу валових витрат у загальній сумі 4499010,00 гри., а саме: ІІІ кв. 2009 року у сумі 248012,00 грн.; IV кв.2009 року у сумі 7124,00 грн.; Ш кв. 2010 року у сумі 1339270,00 грн.; IV кв. 2010 року у сумі 2904604,00 грн.

Судом встановлено, що ПП «Лугвторсервіс»зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради за № 13821020000016301 від 29.05.2009р, має код ЄДРПОУ 3685950, фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань з боку продавця відображено також і в акті перевірки, на виконання умов договорів купівлі-продажу товарів № 35/хоз від 04.08.2009 та № 256/08хоз від 04.08.2010р., ПП «Лугвтосервіс» фактично поставив товар, а позивач розраховувався за поставлений товар та надані послуги, тобто між сторонами відбулося фактичне виконання зобов'язань за договором.

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ст.203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, складаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди мається умисно. Ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо навіть одна із сторін намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається і не може бути визнаний фіктивним.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або складено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно знати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін угоди і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін угоди у формі умислу.

Для визнання зобов'язання вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов: вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування. Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялось з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 2 ст.689 ЦК України визначено, щодо забезпечення передавання та одержання товару, цілком виконані, що підтверджується податковими та видатковими накладними, а також здійснено оплату за товар, що підтверджується платіжними дорученнями і банківськими виписками.

Відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом. Висновок відповідача щодо нікчемності договорів ґрунтується на тому, що угоди мають протиправний характер та протирічать інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Колегія звертає увагу, що відповідач в акті перевірки не обгрунтував своєї правової позиції і нормативно не довів, у чому саме полягає протиправний характер договорів, порушення інтересів держави і суспільства, та чим саме порушено публічний порядок.

Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів порушення вимог закону при укладанні зазначених договорів в акті перевірки з боку підприємств, що призвело до помилкового трактування відповідачем ч.2 ст.215 ЦК України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже саме за тих обставин, податковий орган має право визнати правочин недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено нікчемність правочину, яка дозволяє сторонам, які уклали договір, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.

Так, відповідачем не враховано те, що за загальним правилом ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушень з боку позивача податкового законодавства не виявлено.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи та доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування рішення суду.

Згідно ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2011 р.-залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.