Ухвала суду № 23556832, 20.03.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2012 р.Справа № 2-а-3491/11/1470

Категорія:8Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -Бітова А.І.

суддів -Милосердного М.М.

-Ступакової І.Г.

при секретарі -Гарник А.С.

в зв'язку з неприбуттям учасників процесу в судове засідання справа розглянута згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "У-Транс" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "У-Транс" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції (далі ДПІ) у Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправними дій щодо визнання та визначення в акті перевірки нікчемними правочинів.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що викладення в акті перевірки висновків про нікчемність правочинів суперечить нормам цивільного законодавства та не входить до повноважень органів державної податкової служби.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що правочини, які описані в акті перевірки, не спрямовані на настання правових наслідків та вчинені з метою несплати податків, а значить є такими, що порушують публічний порядок, тобто нікчемними.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2011 року позов задоволений в повному обсязі.

Визнано протиправним дії ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, щодо визнання та визначення в акті перевірки від 16 березня 2011 року №325/23-300/37157117 нікчемними правочинів, укладених ТОВ "У-Транс" із підприємствами-контрагентами.

В апеляційній скарзі ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

16 березня 2011 року ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з платниками податків - контрагентами за грудень 2010 року.

За результатами перевірки складено акт №325/23-300/37157117, в якому зроблено висновок про здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що висновки про нікчемність правочинів належать до компетенції судів, а не податкових органів і, тому, дії відповідача щодо викладення таких висновків в акті перевірки не відповідають положенням чинного законодавства та порушують права позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги належить задовольнити.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, ст. 124 Конституції України, ст. 20 ПК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України.

В апеляційній скарзі ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва вказується, що дії податкового органу щодо викладення в акті перевірки певних висновків не можуть бути оскаржені до адміністративного суду, у зв'язку з чим провадження у цій справі підлягало закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України. Також, вказується, що відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта, виходячи з наступного.

Статтею 20 "Права органів державної податкової служби" ПК України не передбачено право органів державної податкової служби на визнання в актах перевірок правочинів нікчемними.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

ЦК України містить загальні правила про недійсні правочини -це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу Закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 ЦК України.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена Законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Також, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" - державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених Законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Згідно ч.1 ст. 207, ч.1 ст. 208 ГК України - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам Закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Разом з тим, положення ст. 207 та ст. 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З наведеного слідує, що висновки про нікчемність правочинів відноситься до компетенції судів а не податкових органів, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Стосовно доводу апелянта про те, що дії податкового органу щодо викладення в акті перевірки певних висновків не можуть бути оскаржені до адміністративного суду, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно ч.2 ст. 124 Конституції України, - юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч.ч.1, 2 КАС України - завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи Законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, довід апелянта про те, що дії податкового органу щодо викладення в акті перевірки певних висновків не можуть бути оскаржені до адміністративного суд є необґрунтованим.

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог є правильними.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Суддя:

Суддя: