Постанова № 23555650, 17.04.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2012 р. Справа № 5021/2220/2011

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Сиротніковій Я.Є.,

за участю представників:

позивача -ОСОБА_1 (копія дов.№94/10/18-Н від 11.08.2010р.),

відповідач -не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.№723С/2) ФОП ОСОБА_2 на рішення господарського суду Сумської області від 02.02.2012р. у справі №5021/2220/2011 (суддя Резніченко О.Ю.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Сумської обласної дирекції, м. Суми

до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Суми

про стягнення 945 645 грн. 28 коп.,

за зустрічним позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Суми

до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Сумської обласної дирекції, м. Суми

про розірвання кредитного договору, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 02.02.2012р. (суддя Резніченко О.Ю.) первісну позовну заяву задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 (40000, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Сумської обласної дирекції (40030, м. Суми, пл. Незалежності, 1, код 21125295) 918 408 грн. 55 коп. боргу по кредиту, 21 398 грн. 77 коп. боргу за відсотками, 2 330 грн. 90 коп. пені на суму простроченого кредиту, 3 507 грн. 06 коп. пені на суму прострочених відсотків, 9 456 грн. 45 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічної позовної заяви відмовлено повністю (а.с.8- а.с.14, том 2).

ФОП ОСОБА_2 з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 02.02.2012р. у справі №5021/2220/2011 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про розірвання кредитного договору та прийняти у цій частині нове рішення, яким задовольнити вимогу про розірвання кредитного договору.

При цьому апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення винесено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

У судове засідання 12.04.2012р. представник апелянта не з'явився, однак 06.04.2012 року від позивача за зустрічним позовом до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю взяти участь у судовому засіданні 12.04.2012 року по причині планового санаторного лікування в м.Трускавець повноважного представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4, який представляв його інтереси в суді першої інстанції.

Судова колегія, розглянувши заявлене позивачем за зустрічним позовом клопотання про відкладення розгляду справи, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

З матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 по справі №5021/2220/2011 була прийнята до провадження 27.02.2012 року відповідно до ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження, встановлений законодавством двомісячний строк на розгляд апеляційної скарги сплине 27.04.2012 року.

Господарський суд може продовжити строк розгляду спору у відповідності до статті 69 ГПК України за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду спору, а сторони не надали суду клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги.

Про час і місце розгляду апеляційної скарги позивача за зустрічним позовом (апелянта) суд повідомив ухвалою від 27.02.2012 року, яку позивач за зустрічним позовом отримав 06.03.2012р., про що повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. В ухвалі суд зазначив, що у разі неявки представників сторін, ненадання сторонами витребуваних документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін.

У відповідності до статті28 ГПК України ФОП ОСОБА_2 не позбавлений права особисто представляти свої інтереси або через іншого уповноваженого представника.

Крім того, апелянт не заявляв суду про намір надавати суду додаткові докази та пояснення, тому неявка апелянта у судове засідання не перешкоджає розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача за зустрічним позовом до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Позивач за первісним позовом проти апеляційної скарги заперечував. Вважає її незаконною та необґрунтованою.

У відзиві (вх.№3217) зазначає, що після надання позикодавцем (банком) грошових коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених укладеним між ними договором, відповідальність за ризики, в тому числі за економічної кризи, несе саме позичальник і він зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в тій саме валюті, в якій вона була одержана, та в кількості, що відповідає умовам договору, разом з нарахованими процентами та іншими платежами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача за первісним позовом, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 13.06.2007р. між сторонами за первісним позовом був укладений кредитний договір, згідно з п.1.1 якого відповідачу за первісним позовом було надано кредит у сумі 1150000 грн. 00 коп. під 17% річних строком до 10.06.2017р.

Факт надання кредиту підтверджується чотирма меморіальними ордерами №TR012/15-12/2782/2 від 14.06.2007р, 23.08.2007р. та 09.11.2007р. на загальну суму 1150000 грн. 00 коп. та не заперечується відповідачем за первісним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2010р. між сторонами за первісним позовом була укладена додаткова угода №012/15-12/2782/2/2 до кредитного договору, за умовами п.1 якої відповідачу за первісним позовом на період з 01.05.2010р. до 31.10.2010р. були надані кредитні канікули, на період яких відповідач за первісним позовом звільнявся від щомісячного платежу по сплаті суми кредиту та сплачує проценти за користування кредитом. Також, п. 2.2 сторони визначили, що на дату укладання цієї додаткової угоди заборгованість відповідача за первісним позовом по сумі кредиту становить 897381 грн. 05 коп., заборгованість, строк сплати якої настав 47020 грн. 86 коп., у тому числі, 20395 грн. 02 коп. заборгованість по кредиту 26625 грн. 84 коп. заборгованість з погашення процентів.

Пунктом 2.3 додаткової угоди від 04.06.2010р. встановлено, що з 04.06.2010р. фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами, тобто на 26625 грн. 84 коп. без видачі кредитних коштів відповідачу за первісним позовом. Строки повернення кредиту змінені не були.

Матеріалами справи підтверджується, що 14.12.2010р. сторони уклали ще одну додаткову угоду №012/15-12/2882/2/3, згідно з умовами якої на період з 15.11.2010р. по 15.05.2011р. відповідачу за первісним позовом надані кредитні канікули та зменшений розмір щомісячних платежів за кредитом. Строки повернення кредиту змінені не були 10.06.2017р.

За умовами п. п. 3.7, 6.1 кредитного договору, відповідач, з урахуванням умов додаткових угод та змін до графіку погашення кредиту, був зобов'язаний щомісячно сплачувати встановлену суму кредиту та процентів за користуванням кредитом.

Як встановлено судом першої інстанції, починаючи з грудня 2010р. відповідач за первісним позовом став порушувати графік погашення боргу та умови додаткової угоди №012/15-12/2782/2/3 від 14.12.2010р., із 13.08.2011р. взагалі не здійснює платежі як за кредитом, так і за процентами.

Відповідно до п.7.3 кредитного договору банк має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, вимагаючи нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадках, у тому числі, невиконання позичальником умов розділу 6 договору (зобов'язання позичальника).

У зазначених випадках вимога про погашення зобов'язань за цим договором може бути направлена кредитором позичальнику у будь-який час у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання кредитором за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах цього договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище тридцятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається кредитору відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення або дата, зазначена в повідомленні, яке отримане позичальником особисто у кредитора.

Судом першої інстанції встановлено, що у зв'язку із порушенням відповідачем за первісним позовом строків погашення кредиту, позивач за первісним позовом вручив особисто відповідачу за первісним позовом 10.02.2011р. претензію про погашення до 14.03.2011р., у тому числі, заборгованості за кредитним договором, що є предметом розгляду даної справи у сумі 958052 грн. 92 коп. Відповідач за первісним позовом у встановлений строк претензію не задовольнив, тому позивач за первісним позовом у вересні 2011р. звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 16.09.2011р. склала 945645 грн. 28 коп.

Відповідачем за первісним позовом визнано заборгованість за кредитом у розмірі 891782 грн. 71 коп, однак заборгованість не погашена в добровільному порядку.

Суд першої інстанції при розгляді справи всебічно і в повному обсязі з'ясував всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та прийняв обґрунтоване і законне рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язаний надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глава 71 ЦК України (позика), якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

Так, ч. 2 ст.1050 ЦК України встановлює, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у позивача за первісним позовом у зв'язку із простроченням сплати відповідачем чергових платежів за кредитом та відсотків, згідно із умовами кредитного договору №012/15-12/2782/2 від 13.06.2007р., додаткових угод та графіків погашення кредиту виникло право вимагати достроково повернення кредиту та процентів, розмір боргу за якими станом на 16.09.2011р. склав: по кредиту 918408 грн. 55 коп. (в тому числі прострочення згідно графіку 67717 грн. 10 коп.) та по відсоткам 21398 грн. 77 коп. за період з 28.07.2011р. по 15.09.2011р.

Відповідач за первісним позовом відповідно до контрозрахунку визнає суму боргу по кредиту у розмірі 891782 грн. 71 коп. Господарським судом Сумської області встановлено, що різниця між заявленою до стягнення сумою та визнаною сумою становить 26625 грн. 84 коп. Однак, саме на цю суму відповідно до п. 2.3 додаткової угоди від 04.06.2010р. була збільшена сума боргу за кредитом без видачі кредитних коштів за надання відповідачу за первісним позовом кредитних канікул.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, беручи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач за первісним позовом не надав ні суду першої, ні апеляційної інстанцій жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам за договором кредиту №012/15-12/2782/2 від 13.06.2007р., то судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що первісна позовна вимога позивача в частині стягнення боргу по кредиту у розмірі 918405 грн. 55 коп. та боргу по відсоткам за період з 28.07.2011р. по 15.09.2011р. у розмірі 21398 грн. 77 коп. згідно із ст. ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем за первісним позовом та підтверджена належними доказами.

Судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заявлених у первісній позовній заяві вимог про стягнення з відповідача пені на суму простроченого кредиту у розмірі 2330 грн. 90 коп. за період з 20.03.2011р. по 15.09.2011р. та пені на суму прострочених відсотків у розмірі 3507 грн. 06 коп. за період з 20.03.2011р. по 11.08.2011р., то, враховуючи, те, що відповідно до п.10.2 кредитного договору за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених цим договором, позичальник сплачує кредитору: пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період існування заборгованості, за кожний день прострочення. Адже право позивача за первісним позовом на стягнення пені передбачено умовами кредитного договору, розмір пені визначений в межах строків позовної давності у урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Щодо відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог, зокрема, про розірвання кредитного договору №012/15-12/2782/2 від 13.06.2007р. з 16.09.2011р., що оскаржується апелянтом, то судова колегія зазначає наступне.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач за зустрічним позовом зазначає, що згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 652 ЦК України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони. Факт істотної зміни обставин позивач за зустрічним позовом обґрунтоване наступним: в зв'язку з економічною кризою його бізнес занепав настільки, що якби він міг це передбачити, то не укладав би договір або уклав лише на інших умовах. В момент укладання договору як позивач так і банк виходили з того, що така зміна обставин не настане. Зміна обставин зумовлена причинами, які позивач не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від позивача вимагалися. В зв'язку із скрутним фінансовим становищем позивач не має змоги розрахуватися за кредитним договором №012/15-12/2782/2 від 13.06.2007р. такими темпами, як того вимагає банк. Тому у відповідача буде можливість продовжувати нарахування позивачу штрафних санкцій, що практично буде дорівнювати подвійному стягненню з нього коштів. Банку надано пропозицію від 21.11.2011р. про розірвання кредитного договору №012/15-12/2782/2 від 13.06.2007р., на яку, як стверджує позивач за первісним позовом, банк не відповів.

Апелянт в апеляційній скарзі категорично заперечує проти заявлених вимог та вважає, що відсутні передбачені ст. 652 ЦК України умови для дострокового розірвання договору, за рішенням суду.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до положень ч.2 ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, для розірвання договору в порядку ст. 652 Цивільного кодексу України обов'язковим чинником, який надає право суду розірвати договір на вимогу зацікавленої сторони, повинна бути одночасна наявність перелічених умов.

Якщо хоча б одна з перелічених умов відсутня, застосування статті 652 Цивільного кодексу України, як підстави для розірвання договору є помилковим.

За змістом ч. 2 ст.652 Цивільного кодексу України договір може бути розірваний лише на підставі змін обставин, які мають конкретне суб'єктивне відношення до сторін спірного договору і умов його виконання. Такими обставинами може бути зміна собівартості продукції, ціна її реалізації, введення квотування, ліцензування чи інших обмежень певного виду господарської діяльності, що проводиться стороною договору тощо.

Судова колегія вважає, що позивачем за зустрічним позовом не надано суду доказів в обґрунтування наявності зміни обставин, які б звільняли його від виконання договору. Ризик є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 Господарського кодексу України, підприємство -це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 Господарського кодексу України). Отже складнощі, які виникли у позивача за зустрічним позовом і з виконанням спірного кредитного договору охоплюється його підприємницьким ризиком. Тому у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик позивача за зустрічним позовом на відповідача шляхом звільнення позивача за зустрічним позовом від виконання прийнятих на себе обов'язків за договором.

Порушення співвідношення майнових інтересів (економічної рівноваги) є також необхідною умовою для розірвання договору в судовому порядку. Це порушення може відбуватися у вигляді значного зменшення вартості отриманого за договором або значного зростання вартості відшкодування, що призводить до порушення еквівалентності обміну. При цьому зменшення цінності виконання повинно мати об'єктивні ознаки його виміру. У протилежному випадку має місце не об'єктивний факт -порушення співвідношення (еквівалентності) обміну, а проста зміна ставлення чи думки сторони щодо доцільності (бажаності чи небажаності) виконання відповідного договору. В даному разі доказів порушення співвідношення (еквівалентності) інтересів сторін спірного договору позивачем за зустрічним позовом не надано.

Стосовно цієї умови п. 3 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України судова колегія зауважує, що ті загальні обставини, на які посилається апелянт, в рівній мірі стосуються як позивача, так і відповідача за зустрічною позовною заявою.

Пункт 4 ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України визначає однією з необхідних умов, за наявності якої можливе розірвання договору за рішенням суду - те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Доводи позивача про те, що він при всій турботливості та обачності не міг запобігти настанню економічної кризи в державі є необґрунтованими, крім того, з кредитного договору не вбачається, що ризик зміни обставин, а саме: занепад бізнесу позивача за зустрічним позовом у зв'язку з фінансовою кризою, несе відповідач за зустрічним позовом (кредитодавець).

Судова колегія вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було повною мірою досліджено та підтверджено відсутність вимог, які відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України є підставою для розірвання договору за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно зі ст. 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, позивач за зустрічним позовом мав обґрунтувати в позовній заяві і довести належними доказами існування фактів, які він вважає умовами розірвання договору в порядку ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 32 Господарського кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі не доведені жодним належним доказом, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Колегія суддів також зазначає, що судом першої інстанції не було допущено жодних порушень норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 85, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 02.02.2012р. у справі №5021/2220/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Хачатрян В.С.

Повний текст постанови складений та підписаний 17.04.2012 року.