Постанова № 23551614, 17.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2012 р. Справа № 5015/5684/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. -головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І.за участю представників сторін:позивачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чиномвідповідачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чиномрозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" на постановувід 14.02.2012 року Львівського апеляційного господарського суду у справі№ 5015/5684/11 господарського суду Львівської області за позовомВідкритого акціонерного товариства "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 152137,36 грн. ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 121586,72 грн. основного боргу та 2551,16 грн. пені.

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.01.2012 року (суддя Довга О.І.) позовні вимоги задоволено частково.

З Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" стягнуто 61486,72 грн. основного боргу, 1305,54 грн. пені та відповідні судові витрати.

За апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 року (головуючий суддя Юрченко Я.О., судді Давид Л.Л., Данко Л.С.), скасоване.

У задоволенні позовних вимог відмовлено.

Доповідач: Волковицька Н.О.

Відкрите акціонерне товариство "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 09.12.2011 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скаржник вважає, що судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права, а саме: статті 22, 33, 34, 38, 43, 78, 80 103, 105 Господарського процесуального кодексу України в частині оцінки доказів.

Також на думку заявника судами застосовано нормативно -правовий акт, який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин, а саме Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затв. Наказом Міністерства фінансів України 16.05.1996 року №99, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року за №293/1318, оскільки її дія не поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності.

Крім того, скаржник наполягає на тому, що згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" товарно -транспортна документація -є первинним звітним документом.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю -доповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 26.01.2001 року між сторонами у справі було укладено договір №26/1/11, згідно пункту 1 якого продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупцю (відповідачу) замовлену останнім живу рибу, кількість якої вказується в накладних на відпуск продукції, а покупець зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її на умовах, визначених договором (підпункт 1.1). Ціна, кількість та асортимент продукції вказується в накладних, що є невід'ємною частиною даного договору (підпункт 1.2).

Пунктом 3 договору сторони передбачили, що загальна сума договору визначається кінцево по накладних за фактичним обсягом поставленої продукції протягом терміну дії договору (підпункт 3.1). Ціни на договірну продукцію встановлюються наказами по ВАТ "Львівський облрибкомбінат", які доводяться до відома покупця та в подальшому вказуються в документах (накладних) на відпуск продукції (підпункт 3.2).

Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 договору оплата за продукцію здійснюється покупцем протягом 5-ти банківських днів з дня отримання покупцем продукції на підставі накладної продавця. Датою отримання продукції є дата зазначена в накладній. Датою оплати вважається день поступлення коштів на рахунок продавця.

Згідно з підпунктом 4.3 пунктом 4 сторони зобов'язуються щомісячно підписувати акти звірки на відпущену продукцію.

Підпунктом 4.4 пунктом 4 договору передбачено, що за прострочку в оплаті продукції покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0.5% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочки, а при прострочці в оплаті більше ніж 10 днів, продавець має право достроково розірвати договір поставки без жодної юридичної відповідальності для себе.

Згідно з пунктом 5 договору передача продукції від продавця до покупця здійснюється на складі продавця (підпункт 5.1). Претензії покупця щодо кількості і якості продукції повинні бути пред'явлені в момент її одержання від продавця. Після підписання покупцем накладної на отримання продукції претензії щодо кількості та якості переданої продукції продавцем не приймаються (підпункт 5.2).

Пунктом 8 договору передбачено, що він набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.01.2012 року.

Вказаний договір підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції виходив із приписів статей 638, 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99, та із того, що сума основного боргу у розмірі 61486,72 грн. підтверджена матеріалами справи, тоді як обставина отримання відповідачем договірної продукції на суму 60100,00 грн. через водія Данчевського позивачем не доведена.

Апеляційний господарський суд рішення місцевого суду скасував та відмовив у задоволенні позову керуючись наступним.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багато сторонніми (договори).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

У відповідності до статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України також передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Згідно з приписами статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 43 ГПК України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання укладеного між сторонами договору поставки № 26/1/11 від 26.01.2011 року позивачем було поставлено відповідачу за усними замовленнями через водіїв-експедиторів по товарно-транспортним накладним продукцію - рибу живу. Поставлену продукцію відповідач оплатив частково, що стверджується банківськими виписками, та заборгував позивачу 121586,72 грн. За прострочення сплати вказаної суми позивачем на підставі підпункту 4.4 пункту 4 договору, з врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", нараховано відповідачу пеню в розмірі 2551,16 грн.

Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 договору оплата за продукцію здійснюється покупцем протягом 5-ти банківських днів з дня отримання покупцем продукції на підставі накладної продавця. Датою отримання продукції є дата зазначена в накладній.

Виходячи із позовної заяви та уточнень позовних вимог суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України в обґрунтування заявлених вимог не подано суду накладних на відпуск продукції чи їх засвідчених копій, з яких би відповідно до умов підпункту 4.1 пункту 4 укладеного сторонами договору вбачався факт поставки відповідачу продукції - риби живої на спірну суму 121586,72 грн.

Товарно-транспортні накладні за період березня-липня 2011 року, належним чином засвідчені копії яких знаходяться у матеріалах справи, апеляційний суд не прийняв до уваги, оскільки вони не містять відмітки про одержання вантажу відповідачем. Із пояснень представника позивача суд встановив, що відпуск договірної продукції проводився через водіїв без довіреностей одержувача на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписаних відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини прийняття товару саме відповідачем, а відтак не доведено виникнення у відповідача обов'язку щодо оплати поставленої продукції на спірну суму 121586,72 грн., в зв'язку з чим висновок місцевого суду, що сума 61486,72 грн. підтверджена матеріалами справи визнав безпідставним та необґрунтованим.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 року у справі №5015/5684/11 господарського суду Львівської області залишити без змін.

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Л. Рогач