Постанова № 23545879, 22.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6969/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"22" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Глущенко Я.Б.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Пилипенко О.Є.,

при секретарі Іванчуку В.М.,

за участю:

представника позивача -Губерського А.С.,

представника відповідача -Корчук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Злагода-2000»до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень -рішень, за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Злагода-2000»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 серпня 2011 року,

В С Т А Н О В И В:

ПП «Злагода-2000»звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва, в якому просило скасувати податкові повідомлення -рішення №0001042304/0 та №0001052304/0 від 07.12.2010 року, якими підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду -скасуванню з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на нікчемність правочину, за наслідками укладення якого у позивача виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість, а сама по собі наявність у позивача податкової накладної не є безумовною підставою для віднесення зазначених у ній сум до податкового кредиту та валових витрат, відповідно, так як така накладна підписана особою, яка не займалась і не мала наміру займатись підприємницькою діяльністю.

Проте, з такими висновками суду погодитися не можна.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р. Груп»за період з серпня по жовтень 2009 року, за підсумками якої складено акт від 29 листопада 2010 р. №741/2304/30530830 та виявлені порушення п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0001042604/0 від 07 грудня 2010 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 187666,50 грн., з яких 125111,00 грн. основного зобов'язання та 62555,50 -штрафні (фінансові) санкції, а також №0001052304/0 від 07 грудня 2010 року, яким позивачу визначеному суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 234584,25 грн., з яких 156389,50 грн. основного платежу та 78194,75 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача придбання останнім товару від ТОВ «С.Дж.Р.Груп»на суму 625558,86 грн. та ПДВ 125111,77 грн., за договором від 26.08.2009 року №26-08-09, який суперечить п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що під час розслідування кримінальної справи, яка порушена відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп»ОСОБА_4 та інших осіб за ознаками злочину, передбаченого ст. 191 ч. 5 КК України, встановлено, що назване підприємство було створено для заняття конвертаційною діяльністю, ОСОБА_4, як засновник та директор підприємства жодного відношення до його діяльності не мав, документів, пов'язаних з господарською діяльністю не підписував.

Окрім того, трудові ресурси та виробничі можливості ТОВ «С.Дж.Р.Груп»не дозволяли йому належним чином виконати умови договору купівлі-продажу, що також на думку податкового органу свідчить про нікчемність такого правочину.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Згідно вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та (або) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в ході проведення перевірки були надані видаткова накладна, накладна №6870 від 31.08.2009 року, якою підтверджується перелік придбаного позивачем товару, платіжні доручення, які підтверджують перерахування позивачем грошових коштів продавцю за придбаний товар, які підтверджують продаж ТОВ «С.Дж.Р.Груп»позивачу товару згідно накладної.

Також реальність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», підтверджується копією договору №2506 від 25.06.2009 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Віланд Партнер», п. 2.2. якого передбачена можливість розрахунку між сторонами металопрокатом та іншими матеріалами (за домовленістю сторін) та на підставі якого позивачем передано, а ТОВ «Віланд Партнер»отримано товар, перелік та кількісні характеристики якого відповідають товару, придбаного позивачем у ТОВ «С.Дж.Р.Груп».

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкову накладну ТОВ «С.Дж.Р.Груп», колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також судова колегія вважає помилковим висновки податкового органу щодо збільшення сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява N 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень рішень, що є підставою для їх скасування.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Злагода-2000»задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 серпня 2011 року скасувати.

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва від 07.12.2010 року № 0001042304/0 та №0001052304/0.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Повний текст постанови складений 27 березня 2012 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Пилипенко О. Є.