Ухвала суду № 23543522, 06.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6099/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Маслія В.І.

Чаку Є.В.

при секретарі: Роговській В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства Торговий дім «Вінніфрут»Відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут»в особі Київської філії до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2011 року адміністративний позов ДП Торговий дім «Вінніфрут»ВАТ «Вінніфрут»в особі Київської філії до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в листопаді 2010 року ДПІ у Дніпровському районі було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої складено Акт від 09 листопада 2011 року № 5010/23-621-25965307.

В зазначеному Акті встановлені порушення позивачем пп. 4.2.9. п. 4.2. статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки придбані позивачем проїзні квитки в потребах господарської діяльності для працівників підприємства, відповідач вважає додатковими благами, наданими працедавцем своїм працівникам, а відповідно, з коштів, перерахованих на розрахунковий рахунок Метрополітену, у відповідності до пп. 4.2.9. п .4.2. статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»позивач повинен був сплатити податок з доходів фізичних осіб, що позивачем зроблено не було.

На підставі зазначеного Акту перевірки, та встановлених в ньому порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 29 листопада 2010 року № 0002161750/0, яким позивачу донараховано податку з доходів фізичних осіб у сумі 9 121,77 грн.

Не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Згідно п. 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»- дохід - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п. 3.1 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи.

Відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді, зокрема, вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств.

Таким чином, податковий орган при визначені оподатковуваного доходу позивача, з урахуванням доходу отриманого працівником від його працедавця, як додаткове благо (придбання та надання проїзних квитків в потребах господарської діяльності для працівників підприємства), повинен був встановити чи не зумовлене таке надання виконанням працівниками позивача трудової функції, або передбачене нормами трудового договору (контракту).

Вірним є висновок суду першої інстанції про те, що податок повинен бути нарахований на конкретно визначену особу (персонально).

Між тим в Акті перевірки відповідачем не визначено коло осіб, які отримали зазначені додаткові блага, та як вбачається з матеріалів справи, проїзні квитки не розподілялися персонально між працівниками і, відповідно, визначити суми отриманого додаткового блага кожним працівником також є неможливим.

Таким чином, в Акті перевірки встановлено лише факт перерахування вартості проїзних квитків (15 проїзних квитків на всі види транспорту) на розрахунковий рахунок Метрополітену.

Посилання апелянта на те, що станом на 01 липня 2009 року в штаті позивач перебувало тільки три працівника, що не могли використовувати для виконання службових обов'язків 15 проїзних квитків, суд до уваги не бере, оскільки до матеріалів справи позивачем були надані належним чином завірені штатні розклади позивача за січень-травень 2009 року, з яких вбачається достатня кількість працівників позивача, на момент придбання проїзних квитків, для їх використовування з метою виконання службових обов'язків (згідно до штатного розкладу за травень 2009 року в позивача працювало 74 особи). Чисельна кількість працівників станом на 01 липня 2009 року, що зазначається відповідачем, була пов'язана з процедурою ліквідації позивача згідно протоколу зборів засновників ДП Торговий Дім «Вінніфрут»ВАТ «Вінніфрут»№ 1 від 11 березня 2011 року.

Також, відповідно до Листів Державної податкової адміністрації від 07 квітня 2004 року № 2635/6/17-3116 та від 21 червня 2004 року № 6171/5/17-3116, до отримуваних працівниками від підприємств доходів відноситься безоплатне надання їм у користування проїзних квитків на проїзд у міському пасажирському транспорті або відшкодування працівникам вартості проїзду в міському пасажирському транспорті.

Якщо специфіка роботи підприємства вимагає, для виконання службових обов'язків переміщення працівників від одного об'єкта до іншого, вартість придбаних підприємством проїзних квитків, які персонально не розподіляються між працівниками, а видаються їм у міру потреби для виконання виробничих завдань (у зв'язку зі специфікою роботи), з метою оподаткування розглядається з урахуванням положень підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону і не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Згідно Положення пп. 2.2.1 п. 2.1 статті 2 про Київську філію Дочірнього підприємства Торговий дім «Вінніфрут»ВАТ «Вінніфрут»від 2001 року - напрямком діяльності філії є реалізація оптом та у роздріб продукції власного виробництва ВАТ «Вінніфрут».

Наказом Київської філії Дочірнього підприємства Торговий дім «Вінніфрут»ВАТ «Вінніфрут»№ 90-К від 20 липня 2007 року передбачено щомісячне забезпечення працівників проїзними квитками в зв'язку з роз'їзним характером роботи, в кількості, що забезпечить можливість безперебійного виконання працівниками підприємства своїх службових обов'язків.

З наведеного вбачається, що проїзні квитки набувались підприємством для забезпечення ними працівників в зв'язку з виконанням останніми своїх службових обов'язків та надавались за зверненням працівника по мірі необхідності для можливості виконання ним своїх трудових обов'язків.

Крім того, згідно з п. 3.20 Інструкцією зі статистики заробітної плати затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 - вартість придбаних підприємством проїзних квитків, які персонально не розподіляються між працівниками, а видаються їм у міру потреби для виконання виробничих завдань (у зв'язку зі специфікою роботи) не належать до фонду оплати праці, а відповідно не підлягають оподаткуванню.

З наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, тобто з 13 березня 2012 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Маслій В.І.

Чаку Є.В.