Постанова № 23543271, 12.03.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Cправа № 2а/0470/1085/11

12 березня 2012 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

суддів Коршуна А.О., Панченко О.М.,

при секретарі Мамалат І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ольвія»на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2011 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ольвія»до Дніпропетровської митниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення,

у с т а н о в и в:

12 січня 2011 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного з позовом до Дніпропетровської митниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що у період з 07.09.2010 р. по 14.09.2010 р. відповідачем було проведено перевірку, за результатами якої було ухвалене податкове повідомлення форми «Р»про сплату позивачем податку на додану вартість у сумі 21 375,96 грн. Вказане рішення ухвалене у звязку з тим, що позивач передав у користування автомобілі, які були ввезені ним як внесок іноземного інвестора до статутного фонду. На думку позивача, податкове повідомлення є незаконним, оскільки суперечить приписам Закону України «Про інвестиційну діяльність», Закону України «Про режим іноземного інвестування». Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення форми «Р»від 08.12.2010 р. № 140 (а.с.а.с. 3 5).

02 березня 2011 року судом було ухвалено постанову про відмову у позові. Постанова вмотивована тим, що ухвалення податкового повідомлення цілком відповідає приписам пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні» (а.с.а.с. 55, 56).

06 квітня 2011 року позивач, не погодившись з ухваленою постановою, звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначив, що рішення судом першої інстанції було ухвалене з порушенням норм матеріального права. Так, суд не застосував до спірних правовідносин спеціальний закон, що їх регулює, а саме Закон України «Про інвестиційну діяльність»та Закон України «Про режим іноземного інвестування». Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з апеляційною скаргою, у якій він просив постанову суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов (а.с.а.с. 64 66).

У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови від 02.03.2011 р. у межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено та знайшло своє підтвердження у суді апеляційної інстанції, що у період з 07.09.2010 р. по 14.09.2010 р. відповідачем було проведено перевірку дотримання позивачем законодавства України з питань митної справи, за результатами якої було складено акт № 14/10/110000005/32448517 від 21.09.2010 р.

(а.с.а.с. 8 17).

Перевіркою було встановлено, що у 2008 році позивачем на митну територію України було ввезено легкові автомобілі CR-V»(6 штук), CX-9 AWD»(1 штука). Автомобілі було ввезено в якості внеску іноземного інвестора (компанія Holding GmbH») до статутного фонду позивача. Ввезене майно відповідно до закону було ввезено без сплати передбачених законодавством податків та зборів. Між тим, автомобілі у господарській діяльності не використовуються, а передані у користування іншим особам, що суперечить вимогам пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні».

08 грудня 2010 року відповідачем було ухвалене податкове повідомлення форми «Р»№ 140 про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 21 375,96 грн. (14 250,64 грн. основне зобовязання, 7 125,32 грн. штрафні санкції) (а.с. 6).

Вказане рішення оскаржувалося позивачем в апеляційному порядку, але було залишено без змін.

Приведені вище спірні правовідносини врегульовано Законом України від 19.03.1996 р. № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування»(далі Закон № 93/96-ВР), Законом України від 07.12.2000 р. № 2134-ІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні»(далі Закон № 2134-ІІІ), Законом України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі Закон № 2181-ІІІ).

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ Закону № 2134-ІІІ, який покладено в основу висновків відповідача, автомобіль, що був попередньо ввезений в Україну без сплати (повної або часткової) передбачених законодавством податків та зборів, на підставі пільг, наданих законодавством, може бути відчужений або переданий у володіння, або (та) у користування, або (та) у розпорядження тільки після сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України.

Між тим, згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 93/96-ВР, який регулює усі відносини, повязані з іноземними інвестиціями в Україні, майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

З тексту оскарженого рішення вбачається, що, застосовуючи приписи Закону № 2134-ІІІ і відхиляючи відповідні положення Закону № 93/96-ВР, суд першої інстанції обмежився єдиним доводом Закон № 2134-ІІІ у відповідності з преамбулою є спеціальним, а тому підлягає пріоритетному застосуванню. При цьому судом було проігноровано те, що Закон № 93/96-ВР у контексті спірних правовідносин також є спеціальним нормативно-правовим актом, оскільки регулює питання режиму іноземного інвестування на території України, а також визначає способи такого інвестування.

Саме на усунення таких конфліктів між нормами права законодавець у підпункті 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону № 2181-ІІІ передбачив, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, зважаючи на конфлікт Законів № 93/96-ВР та № 2134-ІІІ, відповідач був зобовязаний застосувати приписи пункту 4.4 статті 4 Закону № 2181-ІІІ, прийнявши рішення саме на користь платника податків позивача.

Між тим, ані відповідач під час оформлення результатів перевірки, ані суд першої інстанції на зміст приведеної норми увагу не звернули, що, безумовно вплинуло на законність ухвалених ними рішень.

Крім того, суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків перевірки ухваленому на їх підставі рішенню. Так, згідно з актом перевірки порушення позивачем вимог Закону № 2134-ІІІ призвело до зменшення податкових зобовязань за митними платежами, у тому числі податку на додану вартість у сумі 15 476,66 грн., але згодом у податковому повідомленні від 08.12.2010 р. позивачу з незрозумілих причин було визначено податкове зобовязання з цього виду податку в сумі 14 250,64 грн.

За правилами частин 1, 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було дотримано засади законності через невірне застосування матеріального закону, отже воно підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 195, 196, 198, пунктом 4 статті 202, статтями 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ольвія»задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2011 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ольвія»до Дніпропетровської митниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення задовольнити.

Визнати податкове повідомлення форми «Р»Дніпропетровської митниці від 08 грудня 2010 року № 140 протиправним та скасувати його.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України у порядку та строк, визначені статтею 212 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 18 квітня 2012 року.

Головуючий суддя М.О. Католікян

Суддя А.О. Коршун

Суддя О.М. Панченко