Ухвала суду № 23543111, 27.02.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-320/09/0870

27 лютого 2012 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

суддів Панченко О.М., Коршуна А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2009 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-промислової компанії «Партнер 1», Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіус»про визнання правочину недійсним, стягнення коштів,

у с т а н о в и в:

14 січня 2009 року позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ НПК «Партнер 1», ТОВ «Радіус»про визнання правочину недійсним, стягнення коштів. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 31.08.2007 р. між відповідачами було укладено усний договір купівлі-продажу, за яким ТОВ НПК «Партнер 1»придбав у ТОВ «Радіус»товар (охолоджувачі, маслофільтр, маслобак тощо) загальною вартістю 316 824,00 грн. Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.03.2008 р. установчі документи ТОВ «Радіус»та його державну реєстрацію було визнано недійсними з 11.08.2003 р., що, безумовно, вплинуло й на законність укладеного між відповідачами правочину, який, на думку позивача, укладено з метою, що суперечить інтересам держави й суспільства. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання недійсним договору від 31.08.2007 р., стягнення з ТОВ «Радіус»на користь ТОВ НПК «Партнер 1»316 824,00 грн., стягнення з ТОВ НПК «Партнер 1»на користь держави 316 824,00 грн. (а.с.а.с. 2 5, 39).

08 квітня 2009 року судом було ухвалено постанову про відмову у позові. Рішення суду вмотивоване тим, що позивачем не було доведено наявність у відповідачів умислу, спрямованого на укладення правочину, що суперечить інтересам держави й суспільства (а.с.а.с. 108 110).

29 квітня 2009 року позивач, не погодившись з ухваленою постановою, звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначив, що висновки суду є незаконними й необґрунтованими через порушення норм матеріального права. Так, суд не врахував те, що під час укладення спірного правочину у ТОВ НПК «Партнер 1»була відсутня воля на таке укладення, про що свідчать відповідні докази, а ТОВ «Радіус»було створено на підставну особу. Позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції і задовольнити позов (а.с.а.с. 121 125).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови від 08.04.2009 р. у межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено та знайшло своє підтвердження у суді апеляційної інстанції, що 31.08.2007 р. між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу, за яким ТОВ НПК «Партнер 1»придбав у ТОВ «Радіус»товар (охолоджувачі, маслофільтр, маслобак тощо) загальною вартістю 316 824,00 грн. Того ж дня ТОВ «Радіус»склало податкову накладну, якою було задекларовано податок на додану вартість в сумі 52 804,00 грн. (а.с.а.с. 28 30).

26 березня 2008 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя було ухвалено постанову про визнання недійсними усі правовстановлювальні документи ТОВ «Радіус», а саме: статут, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, довідку про включення до єдиного державного реєстру підприємств, організацій, установ України, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи. Вказаним рішення з 11.08.2003 р. було визнано недійсною державну реєстрацію ТОВ «Радіус»(а.с.а.с. 23, 24).

У період з 15.08.2008 р. по 21.08.2008 р. позивачем було проведено виїзну позапланову документальну перевірку з питань дотримання ТОВ НПК «Партнер 1»податкового законодавства по податку на додану вартість у взаємовідносинах з ТОВ «Радіус»за період роботи з 01.08.2007 р. по 31.08.2007 р. Під час перевірки було встановлено, що 31.08.2007 р. між відповідачами було укладено усний договір купівлі-продажу, за яким ТОВ НПК «Партнер 1»придбав у ТОВ «Радіус»товар (охолоджувачі, маслофільтр, маслобак тощо) загальною вартістю 316 824,00 грн. Сума податку на додану вартість склала 52 804,00 грн. Між тим, оскільки постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.03.2008 р. установчі документи ТОВ «Радіус» та його державну реєстрацію було визнано недійсними з 11.08.2003 р., то й укладений між відповідачами договір є незаконним, а кошти в сумі 52 804,00 грн. мають бути повернуті до бюджету.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 1439/23-07/33135037, згідно з яким ТОВ НПК «Партнер 1»було порушено вимоги підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(а.с.а.с. 6 10).

27 травня 2009 року державним реєстратором виконавчого комітету Запорізької міської ради було зареєстровано припинення ТОВ НПК «Партнер 1»(а.с.а.с. 159 162).

Приведені вище спірні правовідносини врегульовано нормами Цивільного кодексу України 2003 року (далі ЦК України), Господарського кодексу України (далі ГК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а її волевиявлення має бути вільним і відповідати її внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Проаналізувавши зміст приведеної норми, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку про дотримання відповідачами у справі її положень щодо наявності у них необхідного обсягу цивільної дієздатності на момент укладення оспорюваного договору, а також настання правових наслідків, обумовлених таким договором, про що свідчать наявність відповідних записів в єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ України, а також фактичне виконання правочину (надходження товару та коштів за нього).

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Саме на наявності у вчиненому відповідачами правочині порушень інтересів держави і суспільства базувалися висновки позивача (частина 1 статті 203 ЦК України).

У відповідності з частиною 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За правилами частини 1 статті 208 ЦК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, обовязковою умовою визнання правочину недійсним як вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є доведення у спосіб, визначений процесуальним законом, наявності у однієї або обох сторін такого правочину мети (наміру) на порушення інтересів держави і суспільства.

Вказані вимоги закону позивач проігнорував, поклавши в основу свого позову виключно один доказ постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.03.2008 р. про визнання недійсними установчих документів ТОВ «Радіус».

Між тим, суд першої інстанції цілком обґрунтовано вказав на процесуальну помилковість такої позиції, оскільки цим судовим рішенням жодним чином не було встановлено наявність у ТОВ «Радіус»під час укладення договору наміру порушити закон.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності укладеного відповідача договору позивачем надано не було.

Крім того, апеляційний суд критично ставиться до позовних вимог про стягнення з ТОВ «Радіус»на користь ТОВ НПК «Партнер 1»316 824,00 грн., а також про стягнення з ТОВ НПК «Партнер 1»на користь держави 316 824,00 грн., оскільки останнє припинено без утворення правонаступника, що унеможливлює будь-яке стягнення на його користь та з нього.

Таким чином, зясувавши у повному обсязі обставини справи, перевіривши доводи сторін і давши їм належну оцінку, суд першої інстанції ухвалив постанову, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджені наявними у матеріалах справи доказами і не спростовуються доводами апеляційної скарги, тому її необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2009 року, ухвалену в адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-промислової компанії «Партнер 1», Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіус»про визнання правочину недійсним, стягнення коштів, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя М.О. Католікян

Суддя О.М. Панченко

Суддя А.О. Коршун