Ухвала суду № 23542551, 23.12.2010, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2010 р.справа № А37/133

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Католікяна М.О. Панченко О.М.

при секретарі судового засідання: Ганноченку А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2007 року .

у справі № А37/133 (категорія статобліку 2.11.5)

за позовом: Закритого акціонерного товариства «Термоізоляція», м. Дніпропетровськ

до: Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську

про: визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 466/15-4/01414979/46100 від 01.11.2005 р. і зобовязати вчинити певні дії,-

Встановила:

05 травня 2006р.Закрите акціонерне товариство "Термоізоляція" (далі позивач, ЗАТ "Термоізоляція") звернулося з позовом до Державної податкової інспекції в м. Дніпродзержинську (далі відповідач, ДПІ в м. Дніпродзержинську, з урахуванням доповнень до позову від 29.06.2006року просило суд визнати недійсним податкове повідомлення - рішення № 466/15-4/01414979/46100 від 01.11.2005 року про нарахування штрафної санкції за затримку до 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб в розмірі 77660,51грн. та зобов'язати відповідача внести зміни до особового рахунку підприємства та виключити суми, які слугували підставою для нарахування штрафної санкції, і безпосередньо штрафну санкцію.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2007р.позовні вимоги в частині,

що стосується податкового повідомлення-рішення, задоволено. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд зазначив,що розрахунок штрафних санкцій не можна визнати обгрунтованим з наступних підстав:

-Податковою не враховано уточнюючі розрахунки з земельного податку за 2001 та 2002 роки, що подавались платником у звязку з визнанням судом недійсними даних Державного земельного кадастру щодо користування позивачем земельною ділянкою по вул. Українська в м. Дніпродзержинську. Як зазначив суд, неможливо вести мову про наявність узгодженої суми податкового зобов'язання з моменту подачі податкового розрахунку до подачі уточнюючого розрахунку, оскільки початково були відсутні законні підстави для нарахування сум, зазначених у первинних розрахунках.

-При визначенні дати платежу за узгодженими податковими зобовязаннями за 2002 та 2003 роки податковий орган діяв всупереч п.7.7 ст.7 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( далі Закон 2181 ), оскільки до 26.03.2003року податкова служба не мала права спрямовувати поточні платежі платника податків в рахунок погашення його податного боргу, якщо такий є. Таким чином, слід визнати неправомірними дії відповідача, який замість врахування поточних платежів позивача в погашення його податкових зобов'язань згідно із призначенням платежу погашав його податковий борг.

Як зазначив суд, розрахунок штрафних санкцій здійснено без врахування норм ст.ст.15, 17, 18 Закону 2181.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд зазначив , що вимоги позивача не відповідають визначеному законом способу захисту порушеного права.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову господарського суду від 08.11.2007р. в частині задоволених позовних вимог, у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відповідач вважає, що названа постанова не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

ДПІ в м. Дніпродзержинську зазначає наступне:

- Рішення суду не відповідає нормам Законів України "Про державний бюджет України на 2001 рік" від 07.12.00р. №2120-111., "Про державний бюджет України на 2002 рік" від 20.12.01р. №2905-Ш, "Про державний б.оджет України на 2003 рік" від 26.12.02р. №380-ІУ, "Про державний бюджет України, на 2004 рік" від 27.12.03р. №1344-1V, оскільки згідно ст.ст. 54 та 51, 55, 75 вищеназваних Законів, земельний податок сплачується платниками (крім громадян та виробників сільськогосподарської та рибної продукції) щомісячно до 15 числа наступного місяця за звітним та відповідно,' щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного(податкового) місяця.

Бюджетним кодексом України закріплено, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України (п.2 ст.4).

Отже, застосування строків сплати земельного податку, визначених ст.17 Закону «Про плату за землю», є безпідставним.

Закони України "Про державний бюджет України на 2001 рік" , "Про державний бюджет України на 2002 рік" "Про державний бюджет України на 2003 рік", "Про державний бюджет України, на 2004 рік" є чинними, на даний момент їх не скасовано, не визнано такими, що не виповідають Конституції України, тому названі Закони є обовязковими до виконання.

Відповідач вказує, що рішення суду суперечить нормам ст.ст.5,14,15,17 Закону 2181.та Податковому роз'ясненню щодо черговості погашення та окремих питань стягнення сум податкового боргу, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 13 листопада 2002 року №540, яким визначено, що кошти, які надійшли на сплату зобов'язань з податку, збору (обов'язкового платежу), спрямовуються на погашення податкових зобов 'язань з того самого платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків та стосується як самостійно розрахованих платником податків податкових зобов'язань, так і податкових зобов'язань, розрахованих контролюючим органом.

Також, відповідно до Податкового роз'яснення щодо граничних строків сплати податкового зобов'язання, визначеного платником у новій (уточненій) податковій декларації, що містить виправлені показники, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 жовтня 2002 року №503. якщо у новій (уточненій) податковій декларації платником податків заявляється зменшення попередньо визначеного ним податкового зобов'язання, то сума такого зменшення податкового зобов'язання проводитеся в обліку за датою фактичного подання такої нової (уточненої) податкової декларації.

Виходячи з зазначеного, відповідач вважає, що суд безпідставно дійшов висновку стосовно необгрунтованості розрахунку штрафних санкцій та прийняв рішення про часткове задоволення позову.

Позивач рішення суду першої інстанції не оскаржив, проти апеляційної скарги заперечив. Просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Позивачем подано заперечення на апеляційну скаргу, де позивач підтримує правову позицію суду першої інстанції.

У судовому засіданні представники сторін вимоги та доводи, вкладені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, підтримали.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї та матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується сторонами, на підставі акту від 01.11.2005 року № 346 /15-4/0 14 1479 «З питань несвоєчасної сплати узгодженої суми податкового зобовязання по платі за землю ЗАТ «Термоізоляція», відповідачем видано податкове повідомлення рішення від 01.11.2005 року № 466/15-4/01414979/46100, яким за затримку понад 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 155321,02 грн. позивача забовязано сплатити штраф в розмірі 50% у сумі 77660,0 грн. відповідно до п/п. 17.1.7 п.17.1ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Розрахунок штрафних санкцій наведено у додатку № 1 до акту (т.1,а.с.61).Аналіз розрахунку фінансових санкцій за спірним податковим повідомленням - рішенням свідчить про наступне:

1. Податкові зобов'язання з земельного податку, які зазначені у рішенні про застосування штрафних санкцій від 01.11.2005р., нараховані відповідачем в тому числі з врахуванням сум, задекларованих та сплачених платником податків до 01.11.2002р., а також сум, строк сплати яких настав до 01.01.2002року.

Відповідно до п/п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

За правилами п. 17.3 ст. 17 зазначеного Закону сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

У зв'язку з цим та за відсутності окремих застережень щодо строків нарахування штрафних санкцій суд вважає, що строки давності для донарахування податкових зобов'язань поширюється також й на штрафні санкції. Названа правова позиція найшла відображення у Ухвалі Вищого адміністративного суду України по справі К- 20128/09 за позовом Комунального підприємства «Сєвєродонецьктеплокомуненерго»до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування податкових повідомлень рішень.

Таким чином, нарахування відповідачем штрафних санкцій у листопаді 2005 року за несвоєчасну сплату земельного податку позивача, узгодженого у 2001-2002 роках, суд апеляційної інстанції визнає неправомірним.

2. Як свідчать обставини справи, позивач на підставі довідки управління земельних ресурсів від 22.01.2001 року № 1396 подав до державної податкової інспекції 22.01.2001 року розрахунок земельного податку на 2001 рік та 28.01.2002 року - зведений розрахунок суми земельного податку на 2002 рік, якими задекларував податкові зобовязання щодо сплати земельного податку за користування земельною ділянкою площею 1,3120 га на вул. Українська в м. Дніпродзержинську у сумі 54358,91 га за 2001 рік та 61401,00 грн. - за 2002 рік.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2004 року по справі № 30/75 було визнано недійсними дані державного земельного кадастру Дніпродзержинського міського управління земельних ресурсів про наявність у позивача в тимчасовому користуванні земельної ділянки площею 1,3120 га, яку розташовано за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Українська; визнано недійсною довідку, яка містить дані Державного земельного кадастру Дніпродзержинського міського управління земельних ресурсів для розрахунку плати за землю від 22.01.2001 року вих. № 1396 в частині даних Державного земельного кадастру щодо реєстрації земельної ділянки площею 1,3120 га по вул. Українській за позивачем.

Зокрема, вказаним рішенням суду зазначається, що довідка Дніпродзержинського міського управління земельних ресурсів не ґрунтується на достовірних відомостях, тому не може бути покладена в основу для обрахування земельного податку.

У зв'язку з визнанням судом недійсними даних Державного земельного кадастру щодо користування позивачем земельною ділянкою по вул. Українська в м. Дніпродзержинську ЗАТ „Термоізоляція" подало 21.05.2004 року уточнюючі податкові розрахунки земельного податку за 2001 рік і 2002 рік, зазначивши в них розмір податку за 2001 рік на суму 41496,21 грн., за 2002 рік - 49879,00 грн.

Листом від 02.04.2004 року № 74 позивач подав до ДПІ заяву про залік сум надмірно сплаченого земельного податку, яким повідомив і додав копію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2004 року № 30/75.

Розрахунок штрафних санкцій не враховує рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2004 року по справі № 30/75, а також уточнюючих розрахунків позивача.

За обставинами справи відповідач після подання підприємством уточнюючих розрахунків нарахував штрафні санкції за несвоєчасну сплату земельного податку за 2001-2002роки у розмірі, задекларованому позивачем до подання уточнюючих розрахунків.

Суд апеляційної інстанції вважає наведене таким, що не узгоджується з правилами оподаткування, які надають особі можливість виправити помилки, допущені при самостійному визначенні податкових зобовязань шляхом подання уточнюючих розрахунків.

Оскільки первісний розмір податку задекларовано позивачем на підставі даних Державного земельного кадастру, які визнані у судовому порядку недійсними, колегія суддів доходить висновку, що факт помилки позивача підтверджено належним чином. Неврахування показників уточнюючих розрахунків є протиправним, оскільки порушує як право платника податків на виправлення помилки, передбачене зокрема ст.17 Закону 2181, так і норми ст.67 Конституції України, згідно якої кожна особа зобовязана сплачувати податки у розмірі, визначеному Законом, а не виключно у розмірі, зазначеному у податковій декларації Всупереч доводам податкової, викладеним у апеляційній скарзі, закон передбачає для платників податків можливість виправлення самостійно узгоджених сум податкових зобовязань. Про будь-які порушення з боку позивача, допущені підчас такого виправлення податковий орган не зазначає.

3. Витяг з особової картки по сплаті земельного податку за даними оперативно -

бухгалтерського обліку відповідача свідчить про те, що останній у 2002-2003 роках спрямував поточні платежі позивача по земельному податку в погашення передусім його податкового боргу.

Наведене не узгоджується з вимогами Закону з огляду на таке. Відповідно до п.7.7 ст.7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільними фондами" в редакції, яка діяла до 26.03.2003року, якщо платник податків має податковий борг перед різними бюджетами або державними цільовими фондами, погашення такого боргу відбувається у порядку черговості його виникнення, а у разі одночасного його виникнення - у рівній пропорції. Лише з 26.03.2003року на підставі Закону України „Про внесення змін до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 20 лютого 2003 року N 550-IV, який оприлюднений 26.03.2003року, пункт 7.7 ст.7 Закону викладено у такій редакції:

„Податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях".

З аналізу наведених редакцій Закону вбачається, що до 26.03.2003року податкова служба однозначно не мала права спрямовувати поточні платежі платника податків в рахунок погашення його податного боргу, якщо такий є. Що стосується наступних періодів, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 7.7. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонами»визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) - у рівних пропорціях.

Утім, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п.п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

В силу вимог п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 цього Закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.

Оскільки у податкової інспекції не було правових підстав направляти у рахунок погашення податкового боргу сплачені позивачем суми податку за інші періоди, ніж визначені позивачем, то визначення періоду протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобовязання, виходячи із дати погашення позивачем інших зобовязань з податку, є помилковим.

Названу позицію також викладено у Ухвалі Вищого адміністративного суду України по справі К- 20128/09 .

Таким чином, слід визнати неправомірними дії відповідача, який натомість врахування поточних платежів позивача в погашення його податкових зобов'язань згідно із призначенням платежу погашав його податковий борг.

5. Згідно з розрахунком частина штрафних санкцій нарахована на підставі договору про розстрочення податкового боргу №10 від 23.05.2001 року. Однак, ані умови вказаного договору, ані приписи п.18.1 ст.18 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»щодо умов розстрочення податкового боргу не передбачають застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату частки розстроченого податкового боргу в період дії договору.

Названа правова позиція суду першої інстанції відповідає тлумаченню норм ст.17 Закону 2181, що міститься у Постанові Верховного Суду України від 27.01.2009р. у справі за позовом ТОВ «Галичина-Регіон»до ДПІ ум. Івано-Франковську. Так, Верховний Суд України зазначив наступне: «задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що застосування штрафних санкцій, установлених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ за порушення строків сплати сум податкового боргу, розстрочених відповідно до ст. 18 зазначеного Закону, останнім не передбачено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанцій, оскільки він ґрунтується на вимогах чинного законодавства».

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду стосовно того, що розрахунок штрафних санкцій, здійснений відповідачем, є необґрунтованим, а оспорюване податкове повідомлення - рішення не відповідає чинному законодавству.

Посилання відповідача на невірне застосування судом першої інстанції норм ст.ст. 5,7, 14, 17 Закону 2181 не приймається судом апеляційної інстанції, виходячи з викладеного вище. Виходячи з принципу верховенства закону, також не приймаються до уваги посилання відповідача на податкові розяснення , що стосуються названих норм законодавства.

В той же час , слід зазначити, що суд першої інстанції зробив хибний висновок стосовно неможливості застосування податковим органом строків платежу податкових зобовязань з земельного податку, визначених Законами України Про державний бюджет, оскільки норми названих законів зупиняли дію відповідних норм ст..17 Закону «Про плату за землю» .Однак, помилкові висновки суду стосовно норм Законів Про держбюджет не спростовують необґрунтованості розрахунку штрафних санкцій та протиправності податкового повідомлення- рішення.

Отже, рішення суду першої інстанції є вірним по суті, що відповідно до норм ст. 202 КАС виключає підстави для його скасування.

Згідно ч.1ст. 195 КАС суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Дослідивши рішення суду в межах апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У X В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2007 року без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до норм ст. 254 КАС України.

Ухвала може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: М.О. Католікян

Суддя: О.М. Панченко