Ухвала суду № 23542294, 01.03.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2012 р. справа № 2а-2489/10/0870

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря Трахт К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2010 року у справі №2а-2489/10/0870 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Завод напівпровідників»до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В:

Відкрите акціонерне товариство «Завод напівпровідників»(Правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Завод напівпровідників») звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000082301/0/224 від 10.02.2010 р., яким зменшена сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 584559 грн.. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладених правочинів та вказував на реальність господарських операцій. Підприємством були виконані усі вимоги Закону України «Про податок на додану вартість»щодо формування податкового кредиту, визначення відємного значення, як різниці між сумою податкових зобовязань звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту, у звязку з чим підприємство набуло право на бюджетне відшкодування на суму, яку зменшено оскарженим податковим повідомленням-рішенням.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2010 року позовні вимоги ВАТ «Завод напівпровідників»задоволено частково, а саме: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Держаної податкової інспекції у Заводському м.Запоріжжя від 10.02.2010 р. №0000082301/0/224, винесене відносно Відкритого акціонерного товариства «Завод напівпровідників», в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 243 493, 52 грн.. В іншій частині позову відмовлено. Постанова суду, в частині задоволених вимог, мотивована неправомірністю висновків податкового органу щодо залежності права покупця на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування від фактичної сплати постачальниками покупця податку на додану вартість до бюджету. Крім цього, суд вказав на те, що висновки податкового органу щодо нікчемності укладених позивачем угод, у перевіряємому періоді, носять характер припущень та жодними доказами не підтверджуються.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Системний аналіз Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить про прямий взаємозвязок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодування такого податку. Вказуючи на те, що угоди з підприємствами-постачальниками, які укладено позивачем у перевіряємому періоді, порушували публічний порядок та є нікчемними, ВАТ «Завод напівпровідників» не мало право на податковий кредит, а відтак не має право і на бюджетне відшкодування.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що повноважними особами ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя в період з 01.12.2009 року по 22.01.2010 року була проведена планова виїзна перевірка ВАТ «Завод напівпровідників»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.09.3009 року, за результатами якої складено Акт №40/23-023/31792555 від 29.01.2010 року

В акті перевірки, зокрема, зроблено висновок про порушення позивачем п.п. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 584559грн..

Таких висновків податковий орган дійшов, зокрема, з огляду на правовідносини між позивачем та ТOB «Ферротрансімпекс», TOB «Строитель», TOB «Пластек-груп». Аналізуючи фінансово-господарську діяльність вказаних контрагентів позивача, ДПІ встановлено їх взаємовідносини з іншими підприємствами, які на думку контролюючого органу не могли виконувати своїх зобовязань, у звязку з недостатністю людських ресурсів і основних фондів, не знаходяться за місцем своєї реєстрації. З зазначених підстав, враховуючи взаємовідносини контрагентів ВАТ «Завод напівпровідників»з іншими постачальниками, податковим органом зроблено висновок про те, що укладені позивачем угоди є нікчемними та не створюють правових наслідків, які обумовлені цими договорами.

З огляду на встановлені обставини, податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту, по вказаним контрагентам та завищення відємного значення, що підлягає бюджетному відшкодуванню

За результатами проведеної перевірки та складеного акту, 10.02.2010 року ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя прийнято податкове повідомлення-рішення №0000082301/0/224, яким ВАТ «Завод напівпровідників»зменшено суму бюджетного відшкодування на 584559 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення ДПІ є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення, в частині зменшення бюджетного відшкодування на суму 243 493,52грн. по взаємовідносинам позивача з ТOB «Ферротрансімпекс», TOB «Строитель», TOB «Пластек-груп», прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Пунктом 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначалося, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, виникнення права на бюджетне відшкодування залежить від правомірності формування платником податкового кредиту.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що у перевіряємому періоді позивачем укладались наступні договори: з ТОВ «Ферротрансімпекс»договір поставки від 03.01.2008р. №1/01/16, з ТОВ «Строитель»договори підряду: від 23.04.2009р. №125, від 26.06.2009р. №247, від 27.07.2009р. №311, від 30.07.2009р. №323, з ТОВ «Пластик-груп»договори підряду: від 27.11.2007р. №74, від 30.11.2007р. №89, від 26.11.2007р. №88.

Відповідачем, з огляду на акт перевірки, який став підставою для прийняття спірного рішення, не заперечувалась реальність господарських операцій між позивачем та вказаними постачальниками товарів (робіт, послуг), не заперечувалась і сплата позивачем ПДВ у вартості поставлених товарів (робіт, послуг), що підтверджено відповідними податковими накладними, відносно складення яких податковим органом зауважень не висловлено, не заперечувалось і фактичне використання поставленого товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача. Фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними постачальниками підтверджується як належним чином оформленими первинними документами, що відображені в Акті перевірки так і Довідками документальних перевірок постачальників по взаємовідносинам з ВАТ «Завод напівпровідників», на які посилається податковий орган в Акті перевірки.

В Акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки про нікчемність укладених угод, згідно з Актом перевірки, зроблені ДПІ з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача, а не виходячи з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, та за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит та визначено податкові зобовязання. При цьому такі висновки базуються лише на встановлені фактів взаємовідносин основних постачальників позивача (ТOB «Ферротрансімпекс», TOB «Строитель», TOB «Пластек-груп») з іншими субєктами підприємницької діяльності, які, на думку ДПІ, мають ознаки фіктивності.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено обєктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність контрагентів основних постачальників позивача за місцем своєї реєстрації, не можливість виконання ними своїх господарських зобовязань та можливі інші порушення, які ним були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обовязковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що між позивачем та ТОВ «Ферротрансімпекс»договір поставки від 03.01.2008р. №1/01/16, з ТОВ «Строитель» укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено позивачем у перевіряємому періоді, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТOB «Ферротрансімпекс», TOB «Строитель», TOB «Пластек-груп»укладено договір поставки та договори підряду. При укладенні договорів його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договори укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначених правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наведені ДПІ підстави для зменшення сум бюджетного відшкодування не узгоджуються з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість».

Не погоджується суд апеляційної інстанції з доводами відповідача, які викладено в апеляційній скарзі про те, що оскільки в ланцюгах постачання було виявлено субєктів підприємницької діяльності, які мають ознаки фіктивності, що свідчить про нікчемність укладених правочинів, то позивач не мав права на податковий кредит, сформований на підставі отриманих накладних від ТOB «Ферротрансімпекс», TOB «Строитель», TOB «Пластек-груп».

Законом України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час укладення та виконання договорів між позивачем та вказаними контрагентами, визначалися порядок та підстави формування платником податкового кредиту. Як зазначено вище, до таких підстав віднесено наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. У спірному випадку позивачем дотримано вимоги вказаного Закону, в частині підстав для віднесення сум ПДВ, сплачених у вартості поставлених товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту. Порушення, які можливо були допущені постачальниками покупця по ланцюгу, не є тими законодавчо визначеними підставами, за наявності реальності господарської операції, що свідчать про відсутність у платника права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, також свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього субєкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі зясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у звязку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2010 року у справі №2а-2489/10/0870- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк