Рішення № 23540062, 17.04.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2012 року справа № 5020-286/2012

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» (97530, Сімферопольський район, с. Мазанка, вул. Садова 19, ідентиф. код 36499654)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(99813, АДРЕСА_1, ідентиф. номер НОМЕР_1) про стягнення 50923,04 грн.,

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

Позивач (ТОВ "Кримська водочна компанія") - ОСОБА_2, представник, довіреність №01-17/сф-665 від 15.03.2012;

Відповідач (ФОП ОСОБА_1) - не з'явився.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія»звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 51923,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача умов договору поставки №68-554 від 23.11.2010 в частині оплати вартості отриманого товару.

Ухвалою від 19.03.2012 позовну заяву прийнято до провадження суддею Погребняком О.С., справу призначено до розгляду у судовому засіданні 03.04.2012.

У ході розгляду справи позивач надав заяву про зменшення позовних вимог в зв'язку з частковою сплатою відповідачем суми заборгованості у розмірі 1000,00 грн., що підтверджується фіскальним чеком №55712 від 16.03.2012, та, просив стягнути з відповідача: 36278,60 грн. -суму основного боргу, 3286,17 грн. -суму пені, 641,60 грн. -три відсотка річних, 260,95 грн. -збитки, спричинені інфляцією, 10455,72 грн. -штрафні санкції, а всього 50923,04 грн., а також 1609,50 грн.- витрати по сплаті судового збору.

Означена заява була прийнята судом до розгляду.

У порядку статті 77 ГПК України розгляд справи відкладався.

У судове засідання 17.04.2012 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, за адресою, яка зазначена у Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (99813, м. Севастополь, с. Андріївка, вул. Садибна, будинок, 2), про причину нез'явлення не сповістив.

Суд звертає увагу на той факт, що поштова кореспонденція ФОП ОСОБА_1, яка направлялась судом, зокрема, на адресу, визначену в Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, поверталась відправнику з відміткою пошти про неможливість вручення за закінченням терміну зберігання (арк.с. 35).

Згідно з пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а нез'явлення представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними в справі матеріалами, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні представник позивача виклав зміст позовних вимог, просив позов задовольнити в повному обсязі, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Розглянувши матеріали справі, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши в сукупності представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ:

23.11.2010 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія»(постачальник) був укладений договір поставки №68/554 (Договір, арк.с. 10-11), відповідно до умов якого постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує алкогольні та безалкогольні напої (продукція та/або товар) в асортименті, партіями, згідно з накладними на умовах цього договору (п. 1.1 Договору).

Усі поставки продукції за накладними, оформленими сторонами протягом строку дії Договору вважаються такими, що поставлені на підставі та у межах договору, навіть при відсутності виказання на даний договір у накладній (п. 1.4 Договору).

Ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість продукції за договором вказується в додатковій угоді або можуть узгоджуватися сторонами при підписанні накладних та вказуватися у накладних. Ціна, асортимент, сортамент, номенклатура, найменування, кількість продукції, місце та строк поставки вважаються остаточно узгодженими сторонами після підписання повноваженими представниками сторін накладних (п. 2.1 Договору).

Ціна договору визначається виходячи з загальної вартості продукції, поставленої протягом строку дії договору (2.2 Договору).

Разом з продукцією постачальник зобов'язаний передати покупцеві наступні документи:

- накладну/ТТН (із зазначенням асортименту, кількості, ціни та загальної вартості продукції);

- податкову накладну;

- документи, що підтверджують якість продукції, що поставляється.

Підписана сторонами накладна/ТТН свідчить, що постачальник передав документи покупцеві.

Відповідно до пункту 2.6 Договору покупець оплачує вартість кожної партії поставленої продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника або шляхом внесення грошових коштів в касу постачальника. Підставою для оплати продукції, отриманої покупцем за цим Договором є витратна накладна, або ТТН №1 ТН/алког/ або цей Договір.

Грошові кошти, що надійшли від покупця в оплату за отриману за договором продукцію зараховуються постачальником в рахунок погашення заборгованості покупця послідовно, починаючи з першої по даті видачі неоплаченої накладної/ТТН.

Покупець зобов'язується оплачувати кожну партію продукції не пізніше 7 календарних днів з моменту її передачі (п. 2.8 Договору).

Моментом передачі партії (датою постачання) продукції є дата її фактичного отримання, вказана покупцем в підписаній сторонами витратній накладній на дану продукцію (відмітка ставиться на примирниці постачальника). У випадку відсутності відмітки продавця на примирниці витратній накладній постачальника про дату фактичного отримання продукції, датою постачання вважається дата, вказана в такій накидній печатним засобом (п. 2.9 Договору).

У випадку недотримання строків оплати продукції, вказаних у п.п. 2.9 Договору покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення. У випадку, якщо прострочення оплати складає більш ніж 30 календарних днів, покупець крім всього зобов'язаний сплатити постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості партії продукції, оплата якій прострочена (пункт 4.1 Договору).

У випадку, якщо покупець прострочив оплату отриманої партії продукції більш ніж чім на 5 днів, постачальник має право зупинити постачання наступних партій продукції до повного погашення заборгованості з урахуванням пені та збитків та/або в односторонньому порядку відмовитись від виконання договору.

Відповідно до пункту 4.3 усі спори, що виникають в ході виконання договору сторони зобов'язані вирішувати шляхом переговорів, а в випадку недосягнення згоди -в господарському суді відповідно до діючого законодавства України. Штрафні санкції, не передбачені цім договором сторони не застосовують. Нарахування штрафних санкції, передбачених договором припиняється тільки у випадку повного виконання стороною договору прийнятих на себе зобов'язань. Інфляційні втрати сторін, а також плата за незаконне користування чужим майном стягується сторонами з моменту виявлення порушень у встановленому законом порядку.

Договір набирає сили з дати його підписання та діє до 31.12.2012.

Враховуючи означене, спірний договір є діючим і в теперішній час.

Судом встановлено, що у виконання умов договору постачальник поставив покупцеві товар на загальну суму 52278,60 грн., що підтверджується накладними №РН-54-016956 від 17.08.2011 на суму 11794,38 грн., №РН-54-017715 від 25.08.2011 на суму 7761,72 грн., №РН-54-018072 від 27.08.2011 на суму 7034,10 грн., №РН-54-018305 від 31.08.2011 на суму 15387,90 грн., №РН-54-018313 від 31.08.2011 на суму 2046,00 грн. №РН-54-018931 від 07.09.2011 на суму 5979,30 грн., №РН-54-019323 від 12.09.2011 на суму 2275,20 грн. (арк.с. 11-17).

Видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін.

Однак, свої зобов'язання щодо оплати отриманої продукції відповідачем було виконано частково, на дату звернення позивача до суду з позовною заявою заборгованість відповідача за договором склала 37278,60 грн.

У ході розгляду справи відповідачем також було сплачено суму боргу в розмірі 1000,00 грн., що підтверджується позивачем (арк.с. 37).

Несвоєчасна та неповна оплата за отриманий товар і стала причиною звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 36278,60 грн. грн., а також 3286,17 грн. -пені та 641,60 грн. -три проценти річних, 260,95 грн. -збитків, що пов'язані з інфляцією; 10455,72 грн.- штрафних санкцій.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості щодо оплати отриманого за договором товару, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобов'язання, питання виконання зобов'язань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою та третьою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач передав товар відповідачеві належним чином, проте, вартість отриманого товару в повному обсязі не була сплачена відповідачем і по теперішній час.

Отже, наявна заборгованість відповідача в сумі 36278,60 грн. підтверджується матеріалами справи.

Докази оплати відповідачем суми основної заборгованості в розмірі 36278,60 грн. станом на дату розгляду справи -суду не представлені.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 36278,60 грн. є обґрунтованими, підтверджені наявними у справі доказами, тому підлягають задоволенню.

Крім цього, позивачем заявлена до стягнення з відповідача сума пені у розмірі 3286,17 грн.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту п. 4.1 Договору в випадку недотримання строків оплати продукції, вказаних у п.п. 2.9 Договору покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В даному випадку пунктом 4.3 Договору сторони встановили, що нарахування штрафних санкції, передбачених договором, припиняється тільки у випадку повного виконання стороною договору прийнятих на себе зобов'язань.

Суд перевірив розрахунок пені, наданий позивачем (арк.с. 3), в тому числі щодо розміру облікової ставки НБУ, що брався до уваги при розрахунку, а також розміру заборгованості і періоду прострочення та визнав його таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, та договору, тому заявлена сума пені у розмірі 3286,17 грн. -підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 641,60 грн. та 260,95 грн. -інфляційних витрат.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що відповідач прострочив виконання зобов'язання, щодо своєчасної та повної оплати товару.

Отже, нарахування позивачем 3% річних за період з 24.08.2011 по 16.03.2012 та інфляційних витрат за період з вересня 2011 року по березень 2012 року суд вважає правомірним.

Суд перевірив розрахунок 3% річних та інфляційних витрат (арк.с. 3), визнав його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 641,60 грн. та інфляційних витрат в розмірі 260,95 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму штрафу у розмірі 10455,72 грн., враховуючи положення пункту 4.1 Договору, згідно з яким у випадку, якщо прострочення оплати складає більш ніж 30 календарних днів, покупець крім всього зобов'язаний сплатити постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості партії продукції, оплата якій прострочена, виходячи з розрахунку 52278,60*20%=10455,72 грн. (арк.с. 3).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Стаття 217 Господарського кодексу України визначає види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), і, у разі його порушення настають правові наслідки встановлені договором або законом.

У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штраф - господарську санкцію у вигляді грошової суми (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України ).

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В той же час, стаття 232 Господарського кодексу України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин. Отже, питання про зменшення розміру штрафу вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Суд звертає увагу на пункт 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом якого, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Судом прийнято до уваги факт часткової оплати відповідачем заборгованості з оплати товару, а також те, що відповідач окрім штрафу несе відповідальність перед позивачем у вигляді сплати пені, 3% річних та інфляційного відшкодування. Також суд приймає до уваги те, що порушення відповідачем зобов'язання не спричинило збитків іншим учасникам господарських відносин, а розмір заявленого до стягнення штрафу є надмірно великим порівняно з сумою заборгованості. Тому суд вважає можливим зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу, встановивши його в сумі 5000 грн.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 45467,32 грн., з яких: 36278,60 грн. -сума основного боргу, 641,60 грн. - 3% річних, 260,95 грн. -інфляційні витрати, 3286,17 грн. -пеня, штраф - 5000 грн.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову витрати по оплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, враховуючи приписи пункту 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", яким встановлено, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд покладає на нього судовий збір в розмірі 1609,50 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99813, АДРЕСА_1, ідентиф. номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» (97530, Сімферопольський район, с. Мазанка, вул. Садова 19, ідентиф. код 36499654) 45467,32 грн. (сорок п'ять тисяч чотириста шістдесят сім грн. 32 грн.), з яких: 36278,60 грн. -сума основного боргу, 641,60 грн.- 3% річних, 260,95 грн. -інфляційні витрати, 3286,17 грн. -пеня, штраф 5000 грн.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99813, АДРЕСА_1, ідентиф. номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» (97530, Сімферопольський район, с. Мазанка, вул. Садова 19, ідентиф. код 36499654) витрати по сплаті судового збору в сумі 1609,50 грн. (одна тисяча шістсот дев'ять грн. 50 коп.).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Суддя О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 18.04.2012