Ухвала суду № 23529898, 01.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2012 р.Справа № 2а-3658/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Зливко І.М.

представника позивача Загребельного Г.С.

представника відповідача Бондаренко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2011р. по справі № 2а-3658/11/2070

за позовом Приватного підприємства "НВФ "АгроДизель"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2011 року, позов ПП «НВФ «Агро-Дизель» задоволено та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення з мотивів безпідставності їх прийняття.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2011 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм Податкового Кодексу України, Закону України" Про податок на додану вартість", Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим.

Колегія суддів, вислухав суддю-доповідача, пояснення представників сторні, перевіриши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідив докази по справі,приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.195 КАС України справа розглядається в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ДПІ у Київському районі м. Харкова проведено документальну виїзну планову перевірку ПП «НВФ «Агро-Дизель» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 30 вересня 2010 року, про що складено акт № 1067/23-2/32238992 від 28.03.2011р.

За думкою податкового органу, встановлено порушення позивачем п. 5.2.1 п.5.2 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон № 334/94-ВР); пп. 3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, 7.4.1, п. 7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР) .

На підставі акту перевірки податковим органом видане податкове повідомлення-рішення №0000262307 від 05.04. 2011 року, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 122 832, 50 грн., з них 98 266 грн. -за основним платежем та 24 655,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення № 0000272307 від 05.04.2011р., яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 21 676, 50 грн., з них 17 206 грн. -за основним платежем та 4 471,50 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Висновок податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість ґрунтується на тому, що угоди укладені між позивачем та ТОВ « Техенергоресурс», ТОВ « Опт-торгспецзапчастина», ТОВ « Буд-монтажсервіс», ТОВ « Електро-промбуд», ТОВ «Тех-агроремпоставка», «Тех-агромаркетинг», ТОВ «Промспец-консалтинг» щодо купівлі продажу та маркетингових послуг є нікчемними.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що обґрунтування нікчемності угод податковим органом не доведено, позивачем надані належні первинні документи в підтвердження реальності здійснених угод, а тому прийняті податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Згідно вимог п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

У відповідності до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судом вірно зазначено, що з приписів даних правових норм випливає, що до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні послуг при їх отриманні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на отримання послуг до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 5.1. Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ " Техенергоресурс" 01.02.2007р. укладеного договір поставки № 01/02-1.(а.с.19) В підтвердження реальності виконання зазначених угод позивачем надано належні первинні докази, видаткові, податкові накладні, довіреність на отримання товару, копії платіжних доручень (т.1 а.с.20-57)

Доводи відповідача, щодо не надання позивачем супровідних товарно-транспортних документів , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до умов договору від 01.02.2007р. поставка товару здійснюється постачальником.

06.12.2007р. між позивачем (Замовником) та ТОВ " Техенергоресурс" (Виконавець) укладено договір , відповідно до якого виконавець зобов'язується надавати послуги дослідження і аналізу ринку.(а.с.85) В підтвердження виконання угоди позивачем надано звіт, видаткові, податкові накладні, платіжні доручення.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно не знаходження контрагента позивача за місцезнаходженням, колегія суддів зазначає, що належних доказів в підтвердження зазначених обставин податковим органом не надано, крім того, зазначені обставини не свідчать про невиконання сторонами укладеної угоди та не свідчить про її нікчемність.

28.01.2008р. між позивачем та ТОВ " Електро-промбуд" укладено договір поставки господарських товарів. (а.с.58) В підтвердження виконання зазначеної угоди позивачем надані належні первинні бухгалтерські документи.

Доводи апеляційної скарги щодо визнання банкрутом контрагента позивача, та вжиття заходів щодо проведення відносно нього документальної перевірки колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновки суду щодо реальності зазначеної угоди . Судом встановлено, що на момент проведення угоди контрагент позивача був зареєстрований як суб'єкт господарювання у Єдиному державному реєстрі підприємств України, та був платником податку на додану вартість.

02.06.2008р. між позивачем та ТОВ " Буд-монтажсервіс" укладено договорі № 02/06/1 про надання послуг з дослідження і аналізу ринку запасних частин. В підтвердження реальності виконання угоди позивачем надано звіти, копії платіжних доручень, податкові накладні.

Доводи апеляційної скарги щодо припинення ТОВ " Буд-Монтажсервіс" колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки на час здійснення господарської операції зазначена особа була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємців України, та була платником ДПВ. Відповідачем визнається, що державну реєстрацію ТОВ " Буд-монтажсервіс" скасовано лише 14.08.2009р., тобто майже через рік після вчинення угод. Не отримання податковим органом запиту про проведення зустрічної перевірки зазначеної особи не свідчить про нікчемність укладеної угоди.

09.12.2009р. між позивачем та ТОВ " Опт-торгспецзапчастина" укладено договір купівлі-продажу № 10/12-1 шроту соняшника.

11.01.2010р. та 01.03.2010р. між позивачем та ТОВ " Опт-торгспецзапчастина" укладено договори про надання маркетингових послуг № 11/01/10-1 та № 01/03/10-1 .В підтвердження реальності виконання зазначених угод позивачем надано звіти, копії платіжних доручень, податкові, видаткові накладні, специфікації, акти виконаних робіт.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення проти ТОВ " Опт-торгспецзапчастина" провадження у справі про банкрутство, та про скасування держаної реєстрації зазначено підприємства, колегія суддів вважає такими, що не свідчать про нікчемність укладених угод, оскільки податковим органом визнається, що державна реєстрація контрагента позивача здійснена 14.08.2009р., тобто після укладання угод.

01.06.2010р. між позивачем та ТОВ « Тех-агроремпоставка» укладено договір купівлі-продажу № 01/06-макухи (жмиху) соняшника.

05.05.2010р., 20.05.2010р., 06.08.2010р.,10.095.2010р. між позивачем та ТОВ « Тех-агроремпоставка» укладено договори про надання маркетингових послуг та правових послуг.

В підтвердження реальності виконання зазначених угод позивачем надано звіти, копії платіжних доручень, податкові, видаткові накладні, специфікації, акти виконаних робіт.

Доводи апеляційної скарги щодо не звітування контрагентом позивача до податкового органу колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновки суду щодо фактичного виконання угоди. Крім того, відповідальність відповідно до вимог Конституції України носить індивідуальний характер, а тому не виконання контрагентом позивача своїх обов'язків не може нести негативні наслідки для позивача.

08.09.2010р. , 14.09.2010р. між позивачем та ТОВ « Проспецконсалтинг» укладено договори № 08/09-1 та № 12/09-1 про надання маркетингових послуг. На підтвердження виконання зазначених послуг позивачем надано податкові, видаткові накладні, акти виконаних робіт, звіти, докази оплати послуг.

Доводи апеляційної скарги щодо нікчемності зазначених договорів з підстав не надання економічного обґрунтування, колегія суддів вважає помилковими, оскільки зазначені обставини не є підставою для визнання угоди нікчемною. Податковим органом не доведено відповідно до якої норми ЦК України , угоди укладені між позивачем та його контрагентами є нікчемними.

Доводи апеляційної скарги, що надані акти виконаних робіт не відповідають вимогам ст.9 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» колегія суддів вважає помилковими, оскільки зміст виконаних робіт по наданню маркетингових послуг висвітлено в звітах, які містяться в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанцій, у зв'язку зі здійсненням позивачем статутної діяльності, він є замовником вищезазначених послуг, оскільки без них господарська діяльність позивача не може бути високоефективною.

Таким чином, витрати позивача на оплату вказаних послуг безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, а тому правомірно віднесені позивачем до його валових витрат відповідно до п. 5.1 Закону № 334/94-ВР.

Пункти 5.3 -5.7 Закону № 334/94-ВР не містять у собі ніяких обмежень щодо включення витрат саме по оплаті послуг маркетингу (пов'язаних з господарською діяльністю підприємства) до його валових витрат.

В законодавчих актах України не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат. У той же час, зазначений Закон у якості таких підтверджуючих документів вказує як "розрахункові", "платіжні", так і "інші документи".

Таким чином, за своїм змістом, вказані норми закону не дозволяють включати витрати підприємства у валові тільки у тому разі, якщо ці витрати не підтверджені будь-яким документом -ані розрахунковим, ані платіжним, ані іншим документом.

Як встановлено судом, під час перевірки позивачем були надані відповідні договори, податкові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт, які підтверджують реальність укладених угод.

Закон № 334/94-ВР вказує, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.

Таким чином, встановлення контролюючим органом додаткових обмежень для позивача, крім законодавчо визначених, суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України та нормам чинного податкового законодавства.

Що стосується правомірності угод, що передбачають витрати на надання маркетингових послуг, то основними нормативно-правовими актами, що визначають види, вимоги, порядок укладення господарських договорів, є Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України.

Так, відповідно до статей 626 - 628 Цивільного кодексу України під договором слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Що стосується укладення договорів з надання послуг, то статтею 901 глави 63 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому діючим законодавством не встановлено конкретного переліку документів для підтвердження витрат на маркетинг.

Отже, для включення витрат на маркетинг до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які, зокрема, підтверджують факт отримання маркетингових послуг від іншої особи, а також підтвердження зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

В підтвердження факту виконання умов договорів купівлі-продажу та маркетингових послуг позивачем надані належним чином складені первинні бухгалтерські документи.

За вказаних обставин, враховуючи те, що позивачем до складу податкового кредиту віднесені суми податку, сплачені в ціні послуг при їх отриманні, та при цьому платник податку мав підстави включити витрати на отримання таких послуг до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону № 334/94-ВР, як таких, що безпосередньо пов'язані з основною діяльністю позивача, на підставі податкових накладних, актів виконаних робіт, то визначення контролюючим органом податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 21 677,50 грн та податку на прибуток в розмірі 122 832,50 грн. є неправомірним.

З урахуванням відсутності порушень податкового законодавства судами також обґрунтовано визнано безпідставним визначення позивачу штрафних санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи, наведені скаржником, не спростовують зазначених висновків, а тому не приймаються колегією суддів, як підстава для задоволення вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, як прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права .

Отже, колегія суддів вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2011р. по справі № 2а-3658/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Сіренко О.І. Любчич Л.В.

Повний текст ухвали виготовлений 05.03.2012 р.