Постанова № 229244, 25.10.2006, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.06 р. Справа № 31/238а

Нарадча кімната

м. Донецьк, вул. Артема, 157

Суддя господарського суду Донецької області Ушенко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні при секретарі судового засідання Москалик В.В., справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”м.Донецьк

до відповідача: ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 07.08.06р. № 0000682240/0, № 0003172340/0, № 0003162340/0

В присутності представників сторін:

від позивача: Глущенко В.Г. – довіреність № 246 від 11.09.06р.

Петренко О.В. – довіреність № 245 від 11.09.06р.

відповідача: Ткаченко В. Є. – довіреність № 5017/10/1-013 від 04.10.06р.

Терентьєва Г.Ж. – довіреність № 52781/10/10-013 від 23.10.06р.

Деріпалко О.К. – довіреність № 527851/10/10-013 від 23.10.06р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”м.Донецьк звернулось із позовом до ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 07.08.06р. № 0000682240/0 про визначення податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 188 731,13грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 377 462,26грн., № 0003172340/0 про визначення податку на прибуток підприємств у сумі 19 147грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 4 402гр6н., № 0003162340/0 про визначення податку на додану вартість у сумі 17 565грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 8 784грн.

За даним позовом було порушено адміністративне провадження, і справа розглянута за правилами КАС України відповідно до п. 6 розділу „Прикінцеві та Перехідні положення” КАС України.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в процесі перевірки ДПІ надавались всі документи в підтвердження валових витрат по оренді приміщень та податкового кредиту по взаємовідносинам з ВАТ „Львів’янка”, ТОВ „Ароматика”, ТОВ „Авто імпульс”, ЗАТ „Валікс”, ТОВ „Трансгарант”, тому він не згоден із висновком ДПІ про порушення ним вимог п. 5.3.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств та п. 7.4.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Крім того, позивач не згоден із зменшенням йому валових витрат на суму 10 862грн., пов’язаних з придбанням автопослуг по перевезенню медичних препаратів у І кварталі 2006р. у ТОВ „ТРансгарант” та ПП Мазур А.В., оскільки вони пов’язані із господарською діяльністю (п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”).

Позивач, також, вважає неправомірним нарахування йому податку на доходи нерезидента у сумі 188 731,13грн. по кредитному договору № 07-03/2000 від 14.07.2000р. з фірмою „Miranero trading Investments LTD” (Кіпр), оскільки наявна довідка про податкову резиденцію даної фірми, згідно якої фірма „Miranero trading Investments LTD” (Кіпр) є резидентом цієї країни, на яку поширюється міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування.

Відповідач проти позову заперечує і посилається на акт перевірки, в якому зафіксовані порушення п. 5.1 та п. 5.3.9 ст. 5, 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п. 7.4.5 ст. 7 Закону „Про податок на додану вартість”.

Відповідач вважає, що у позивача на момент перевірки були відсутні документи в підтвердження валових витрат по оренді приміщень, а також не доведений факт того, що витрати позивача на транспортні послуги, пов’язані з його господарською діяльністю, оскільки позивач не надав товаро-транспортні накладні, які б підтверджували факт отримання і перевезення медичних препаратів чи інших товарів, які належали позивачу.

Він також зважає на те, що надана нерезидентом довідка з метою уникнення подвійного оподаткування доходів нерезидента не відповідає по формі вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 470 від 06.05.2001р., тому не прийнята під час перевірки до уваги, і позивачу був нарахований податок на доходи нерезидента.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків Чеченової Т.Б. та Величкіної Н.Ю., дослідивши надані сторонами додаткові докази та заслухавши виступи в дебатах, господарський суд встановив наступне.

На підставі направлень від 07.06.06р. № 1021/014737 та № 1178/014800, виданих ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька працівниками ДПІ у Київському районі м. Донецька була проведена планова документальна виїзна перевірка у позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.05р. по 31.03.06р., про що складено акт перевірки від 27.07.06р. № 902/23-6/23602109, в якому відображені порушення позивачем вимог п. 5.1, п. 5.3.9 ст. 5, п. 13.2 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п. 7.4.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”. ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька, де перебуває на обліку позивач як платник податків, не надала належного документального та правового обґрунтування причин видачі направлення на перевірку працівникам ДПІ у Київському районі м.Донецька, де позивач на обліку не перебував, податкових декларацій не подавав.

Позивач з висновками акту перевірки не погодився та надав заперечення, в яких посилався на те, що під час перевірки у нього були наявні всі необхідні документи в підтвердження валових витрат і вони надавались до перевірки, а зменшення валових витрат по транспортним послугам з підстав, що вони не відносяться до витрат, пов’язаних із господарською діяльністю, відповідачем здійснено без врахування положень п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, видів діяльності підприємства, і в зв’язку з безпідставним посиланням на відсутність товаро-транспортних накладних, форма та порядок складання яких не є обов’язковою.

Позивач в запереченнях також наполягав на тому, що до перевірки надавались, і податкові накладні, які відповідач зазначив в акті як відсутні.

Стосовно висновку ДПІ про невідповідність довідки про податкову резиденцію нерезидента по контракту (кредитному договору № 07-03/2000 від 14.07.2000р.), то позивач зазначив, що довідка відповідає вимогам чинного законодавства, містить всю необхідну обов’язкову інформацію і є підставою для застосування положень відповідної міжнародної угоди між Урядом СРСР та Кіпром (чинної для України) про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна.

ДПІ у Київському районі м.Донецька надала позивачу відповідь на заперечення (лист від 02.08.06р. № 11624/10/23-513 а.с. 50 т. 1), якою повідомила, що заперечення (в частині, що є предметом спору у даній справі) вона не приймає.

Позивач направив аналогічне заперечення на акт перевірки і до ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька (вих. № 224 від 11.08.06р.), до якого долучила копії первинних документів на 34 аркушах, які не були також враховані, оскільки 07.08.06р. ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000682240/0, яким визначене позивачу податкове зобов’язання з податку з доходів іноземних юридичних осіб (податок на доходи нерезидента) у сумі 188 731,13грн. та застосована штрафна санкція у сумі 377 462,26грн. з посиланням на порушення п. 13.2 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п. 17.1.9 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”; податкове повідомлення-рішення № 0003172340/0, яким визначене податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 19 147грн. та штрафна санкція у сумі 4 402грн. з посиланням на порушення п. 5.3.9 ст. 5 та п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п. 17.1.3 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”; та податкове повідомлення-рішення № 0003162340/0, яким визначене податкове зобов’язання з ПДВ у сумі 17 565грн. та штрафна санкція у сумі 8 784грн. з посиланням на п. 7.4.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” та п. 17.1.3 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Дані податкові повідомлення-рішення є предметом спору у даній справі.

1. Стосовно обґрунтованості вимог позивача про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 07.08.06р. № 00006822440/0 про визначення податку на доходи нерезидента у сумі 188 731,13грн. та штрафної санкції у сумі 377 462,26грн. суд вважає вимоги позивача обґрунтованими.

Позивач уклав з фірмою „Miranero trading Investments LTD” (Кіпр)кредитний договір № 07-03/2000 від 14.07.2000р., згідно якого фірма „Miranero trading Investments LTD” (кредитор) надає позивачу (позичальнику) кредит у сумі 4000 000 дол. США терміном на 6 місяців і за використання якого встановлюється відсоткова ставка (проценти), розмір якої визначається з розрахунку 54 відсотки річних. Кредит надавався для закупівлі медикаментів та лікарських засобів і фінансування статутної діяльності підприємства.

Додатковою угодою від 06.02.2001р. сторони договору внесли зміни, згідно яких кредит надається на 12 місяців з дня отримання позичальником коштів на поточний рахунок.

Додатковою угодою від 26.05.03р. сторони договору кінцево визначились щодо строку надання кредиту – 72 міс. до 31.08.06р. включно, сума кредиту – 2 млн.грн. і визначені ставки процентів за користування кредитом: з початку отримання кредиту до 31.05.01р. – 54%, з 01.06.01р. по 31.08.02р. – 24%, з 01.09.02р. по 31.05.03р. – 13%, а з 01.06.03р. – 12%.

Загальна сума отриманого кредиту станом на 01.04.05р. складала 1 650 000 дол. США і у періоді, що перевірявся, повернення кредиту не здійснювалось. На користь нерезидента було перераховано відсотки за кредит у сумі 215 600 дол. США – 20.10.05р., у сумі 33 550 дол. США – 21.12.05р., а всього 249 150 дол. США.

Згідно до ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” відсотки за кредит є доходом нерезидента із джерелом походження з України, які оподатковуються за ставкою 15% від їх суми та за їх рахунок, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод.

Позивач не нарахував податок з процентів, оскільки згідно довідки управління податків на прибуток Міністерства фінансів Кіпру про податкову резиденцію фірми „Miranero trading Investments LTD” (Кіпр), виданої 08.07.2005р. зазначена фірма є компанією – резидентом Кіпру та загальносвітовий прибуток якої оподатковується відповідно до Закону республіки Кіпр про податок на прибуток.

ДПІ дійшла висновку, що дана довідка (свідоцтво) про податкову резиденцію не відповідає вимогам по формі та змісту, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001р. № 470 „Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування”, оскільки не містить посилання на відповідний міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування між республікою Кіпр та Україною, а також містить інформацію, що компанія сплатила податок на прибуток за 2003р.

Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (в т.ч. на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти доходи, перелічені в абз. „а” – „й” даного пункту, зокрема проценти, що сплачуються на користь нерезидента (абз. „а”).

Підпунктом 13.2 ст. 13 даного Закону передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом її походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (крім доходів, зазначених в п. 13.3 – 13.6 ст. 13 Закону) зобов’язані утримувати податок з таких доходів, зазначених в п. 13.1 (абз. „а” – „й”) ст. 13 за ставкою 15% від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Угодою між урядом Союзу Радянських Соціалістичних республік та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна, яка набрала чинності 26.08.83р. і є чинною для України, передбачено (ст. 1 п. 1), що дана Угода застосовується до осіб, які в цілях оподаткування розглядаються як такі, що мають постійне місцеперебування в одному або обох договірних Державах.

Під терміном „особа з постійним місцезнаходженням в одній із договірних Держав” слід розуміти особу, яка відповідно до законодавства цієї Держави підлягає оподаткуванню в ньому на підставі проживання, місцезнаходження, наявності фактичного керівного органу або іншого аналогічного критерію (п. 2 ст. 1 Угоди).

Дана Угода поширюється на податки, що стягуються відповідно до законів кожної договірної Держави як загальнодержавного, так і місцевого значення, зокрема стосовно республіки Кіпр: прибутковий податок, податок на приріст вартості майна, спеціальний внесок до фонду допомоги біженцям та податки на нерухомість.

Доходи нерезидента, щодо якого виник спір, є проценти, нараховані на користь нерезидента як доходи, з джерелом їх походження з України.

Ст.. 8 Угоди визначено, що проценти, отримані з джерелом їх походження в одній із Договірних Держав особою з постійним місцезнаходженням в другій Договірній Державі, не підлягає оподаткуванню в першій Державі.

Відповідно до ст.. 9 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Управління податків на прибуток Міністерства фінансів Кіпру видало свідоцтво про податкову резиденцію компанії-нерезидента, в якій засвідчується, що компанія „Miranero trading Investments LTD” (Кіпр) є компанією-резидентом Кіпру, і оподатковується відповідно до Закону Республіки Кіпр про податок на прибуток.

Оскільки в процесі перевірки позивача у податкового органу виникли сумніви щодо правомірності звільнення нерезидента від сплати податку на території України, позивач витребував ще одну довідку, яка була видана 02.08.06р. Управлінням з податків на прибуток Департаменту внутрішніх доходів Міністерства фінансів Республіки Кіпр, згідно якої компанія „Miranero trading Investments LTD” (Кіпр) зареєстроване як резидент Кіпру у відповідності з Конвенцією між урядом Республіки Кіпр та Урядом Союзу РСР про запобігання подвійного оподаткування податку на прибуток та майна, піписаної в Москві 29.10.82р., яка продовжує застосовуватись між Республікою Кіпр та Україною.

Вищенаведений резидент підлягає оподаткуванню на Кіпрі стосовно доходів від всіх джерел від 14.12.94р. – дати реєстрації, проведеної реєстратором Компанії та урядовцем.

З огляду на зазначені обставини та ст.. 9 КАС України суд також не приймає до уваги посилання відповідача на приписи Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 470 від 06.05.2001р. в частині невідповідності наданої довідки (свідоцтва) формі довідки, згідно додатку № 1 до даного Порядку.

При цьому суд враховує, що зазначена постанова Кабінету Міністрів України № 470 від 06.05.01р. була прийнята з метою вдосконалення процедури адміністрування оподаткування доходів нерезидентів з джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами про уникнення подвійного оподаткування та відповідно до ст.. 13, 14 Закону України „Про міжнародні договори України”, згідно до яких вжиття заходів щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України покладалось на Президента України і Уряд України, а міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим, інші держані органи, до компетенції яких входили питання, що регулюються міжнародними договорами України, повинні забезпечувати виконання зобов’язань за міжнародними договорами Українською стороною.

Разом з тим, Закон України „Про міжнародні договори України” від 22.12.93р. № 3767-ХІІ, на виконання ст.. 13, 14 якого була прийнята зазначена постанова Кабінету Міністрів України № 470 від 06.05.01р., втратив чинність згідно із п. 3 Прикінцевих положень Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р. № 1906-ІV, в якому не міститься аналогічних положень, які були передбачені в ст.. 13 Закону, що втратив чинність.

Зазначеним Законом Кабінет Міністрів України у тримісячний строк був зобов’язаний привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом, однак цього зроблено не було.

Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України покладено на Міністерство закордонних справ України.

Ст.. 19 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.04р. передбачено, що чинні міжнародні договори України є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

З огляду на зазначені положення ст.. 19 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р. № 1906- ІV, Угоди між Урядом Союзу РСР та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна від 29.10.82р. (чинної з 26.08.83р.), довідок, наданих управлінням з податку на прибуток Мінфіну Республіки Кіпр, наявних у справі, які легалізовані в установленому порядку, господарський суд дійшов висновку про безпідставне нарахування позивачу податку на доходи нерезидента у сумі 188 731,13грн. та застосування штрафної санкції у сумі 377 462,26грн. і тому вимоги позивача щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 07.08.06р. № 0000682240/0 підлягають задоволенню.

2. Стосовно правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 07.08.06р. № 0003172340/0.

Даним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначене податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 19 147грн. та застосована штрафна санкція у сумі 4 402грн.

Донарахування податку у сумі 19 147грн. здійснене за порушення п. 5.1, п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в зв’язку із зменшенням валових витрат позивача у 2005р. у сумі 22 901,33грн. по послугам з оренди приміщень та у І кварталі 2006р. у загальній сумі 53 685,71грн., в т.ч. 42 823,71грн. по послугам з оренди приміщень та 10 862грн. по витратам на придбання медичних препаратів.

Щодо правомірності зменшення валових витрат на оплату послуг з оренди приміщень на загальну суму 65 725грн. в 2005р. та і квартал 2006р. судом встановлено, що позивач уклав договори оренди приміщень № 17 від 01.08.05р. з ТОВ „Автоімпульс” у м.Одеса, вул.. Боженко під аптечний склад, № 58 від 29.09.05р. з ОКП „Фармація” м.Днепропетровськ під аптечний склад, № 8-Л-05 від 01.09.05р. м.Львів під складські приміщення та розміщення офісів, договір суборенди № 01/10/05-А від 11.08.05р. з ЗАТ „Валекс” м.Київ під аптечний склад.

Оплата за оренду приміщень складів та офісів по даним договорам оренди здійснювалась позивачем на підставі актів приймання-передачі виконаних робіт (послуг), рахунків- фактур та розрахунків орендної плати, засвідчені копії яких наявні у справі.

В підтвердження понесених валових витрат у підприємства наявні також платіжні доручення в оплату цих послуг.

Відповідно до п. 5.3.9 абз. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Надані суду під час розгляду справи документи в підтвердження понесених витрат по оренді приміщень під аптечні склади та офіси оформлені належним чином, у відповідності до вимог первинного бухгалтерського документу, визначених в Законі України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”.

Наявність цих документів у позивача в момент перевірки і надання їх працівникам ДПІ для перевірки підтвердила в судовому засіданні свідок Величкіна Н.Ю., яка працювала головним бухгалтером у позивача. Відповідач не спростував її свідчень. Вона пояснила, що всі зазначені документи по спірним правовідносинам також дані бухгалтерського обліку надавались перевіряючим. Про те, що цих документів не бачили працівники ДПІ стало відомо лише при ознайомленні з актом перевірки. Ніяких пояснень у неї не витренувалось. Перевіряючими не були витребувані письмові пояснення у посадових осіб позивача з приводу порушень п. 5.3.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в якості додатку до акту перевірки такі пояснення не долучались, акт відмови від дачі пояснень відповідачем також не надано).

З урахуванням всіх викладених обставин господарський суд вважає, що відповідачем не доведено відповідно до вимог ст. 71-72 КАС України належними засобами доказування факт відсутності документів в підтвердження валових витрат на суму 65 725грн. по послугам з оренди приміщень, тому донарахування податку на прибуток у цій частині у сумі 16 431грн. та штрафної санкції у сумі 3 859грн. є неправомірним.

Суд також вважає безпідставним зменшення валових витрат у І кварталі 2006р. у сумі 10 862грн. по витратам на придбання автотранспортних послуг з переведення медичних препаратів і донарахування позивачу податку на прибуток у сумі 2 716грн. та штрафної санкції у сумі 543грн. з огляду на наступне.

Згідно висновку ДПІ позивач не підтвердив, що витрат по даним послугам пов’язані з його господарською діяльністю, оскільки відсутня товаро-транспортна накладна, і тому зменшив ці витрати з посиланням на п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” згідно до якого валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійсню вальних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 5.2 ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт і послуг)і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених п. 5.3-5.8 цієї статті.

Згідно статуту одним із основних видів діяльності позивача є оптова та роздрібна торгівля (реалізація) лікарських засобів та виробів медичного призначення (п. 2.2.2, 2.2.3 Статуту).

На виконання своєї статутної діяльності позивач уклав з ТОВ „Трансгарант” та приватним підприємцем Мазур А.В договори транспортного експедирування (від 12.12.05р. б/н та від 03.01.06р. б/н).

Предметом договорів є послуги транспортного експедирування, пов’язані з перевезенням, експедируванням вантажів та наданням допомоги в здійсненні вантажно-розвантажувальних робіт.

В підтвердження виконання договору і понесених позивачем витрат ним надано: рахунки № 10 від 20.02.06р. ТОВ „Трансгарант” на суму 6 444,75грн. (без ПДВ), № 12 від 20.03.06р. ПП Мазур А.В. на суму 13 480,03грн. (в т.ч. і спірна сума 4 417,05грн.) та платіжні доручення № 8692 від 28.02.06р. та № 9127 від 24.03.06р., шляхові листи від 13.02.06р., 14.02.06р., 15.02.06р., 16.02.06р., 17.02.06р., 18.02.06р., виданих ТОВ „Трангарант”, на яких наявні відмітки та печатки, штампи медичних установ (аптек) та підприємств про отримання товарів від водіїв-експедиторів, акти завантаження товару із експедиції, на яких наявні відмітки про отримання товарів аптеками там іншими підприємствами, установами, а також акти виконаних робіт по наданню транспортних послуг, складених ТОВ „Трансгарант” та ТОВ „Донфармхолдінг”, та акти приймання-здачі робіт по договору, укладеному з ПП Мазур А.В.

Господарський суд вважає, що витрати на транспортні послуги безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю позивача.

Судом не прийняті до уваги посилання ДПІ в акті перевірки та в поясненнях представників і у запереченнях на позов на необхідність складання товаро-транспортинх накладних в підтвердження зв’язку наданих транспортних послуг з господарською діяльністю позивача.

Форма № 1–ТН (товаро-транспортна накладна) затверджена наказом Міністерства транспорту України та Мінстату України від 29.12.95р. № 488/346 „Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного транспорту”. Ним передбачено застосування товаро-транспортних накладних встановленої форми всіма суб’єктами господарювання.

Разом з тим, складання зазначеного документу не може бути визначене як обов’язкове, оскільки спільний наказ № 488/346 Мінтрансу та Мінстату України від 29.12.95р. не зареєстрований в Мін’юсті України, а тому судом не приймається до уваги.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги позивача про визнання недійсним податкового-повідомлення рішення від 07.08.06р. № 0003172340/0 про визначення податку на прибуток у сумі 4 402грн. та штрафної санкцій у сумі 4 402грн. підлягають задоволенню.

3. Податковим повідомленням-рішенням від 07.08.06р. № 0003162340/0 позивачу визначене податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 17 565грн. та штрафної санкції у сумі 8 784грн.

В акті перевірки зазначено, що позивач в порушення п. 7.4.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” включив до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 17 565грн. не підтверджені податковими накладними.

При цьому в реєстрі податкових накладних значаться податкові накладні № 284 від 01.12.05р. на суму ПДВ 1 660грн., видана ВАТ „Львівянка”, № 2157 від 20.12.05р. ПДВ 6050,57грн., виданої ТОВ „Ароматика” м.Київ, № 482 від 31.01.06р. на суму ПДВ 3203,82грн., видану ТОВ „Автоімпульс” м.Одеса, № 171 від 03.01.06р. від ВАТ „Валекс” м.Київ на суму 5 361грн. ПДВ та № 10 від 20.02.06р. від ТОВ „Трансгарант” на суму 1289грн. ПДВ.

Про наявність цих податкових накладних позивач стверджував і в своїх запереченнях на акт перевірки, надавав їх і до ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька, що не оспорювалось відповідачем , але вони не були прийняті.

Дані податкові накладні надані позивачем і суду, які залучені до матеріалів справи.

Працівниками ДПІ, які здійснювали перевірку не надані суду письмові пояснення посадових осіб позивача щодо відсутності цих податкових накладних в момент перевірки.

Суд вважає недоведеним відповідачем факт відсутності у позивача в момент перевірки зазначених податкових накладних. Дані податкові накладні зареєстровані в реєстрі податкових накладних, необхідність ведення якого передбачена п. 7.2.8 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (в чинній редакції) і є основою для відображення зведених результатів такого обліку в деклараціях з ПДВ.

У разі відсутності в момент перевірки податкової накладної, включеної до реєстру, податковий орган повинен був встановити причини їх відсутності шляхом отримання письмових пояснень і визначитись щодо застосування до позивача наслідків, передбачених ч. 2 п. 7.4.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

При цьому нарахування податку не передбачене, а лише застосування штрафної санкції, нарахованої на суму податкового кредиту, не підтверджену відповідними документами.

Письмові поясненя посадовими особами позивача з приводу зазначеного в акті перевірки порушення п. 7.4.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” ДПІ не надавались, акт відмови від дачі пояснень не складався.

Враховуючи, що спірні податкові накладні включені до реєстру отриманих податкових накладних і дані податкові накладні надані до матеріалів справи і відповідають даним реєстру, то суд вважає, що достатніх підстав для виключення зі складу податкового кредиту 17 565грн. ПДВ за грудень 2005р., січень – лютий 2006р. у ДПІ не було Позовні вимоги позивача в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 07.08.06р. № 0003162340/0 підлягають задоволенню.

З урахуванням результатів розгляду справи понесені позивачем судові витрати, пов’язані із сплатою судового збору у сумі 3,40грн. підлягають стягненню з Держбюджету України.

Керуючись п. 1.32 ст. 1, ст. 5, п.13.2 ст. 13, Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, ст. 19 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р. № 1906- ІV, положеннями Угоди між Урядом Союзу РСР та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна від 29.10.82р. (чинної з 26.08.83р.), п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.. 2, 17, 71, 72, 86, 94, 153, 158-163, 185, 186, 254 КАС України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”м. Донецьк до ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 07.08.06р. № 0000682240/0 про визначення податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 188 731,13грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 377 462,26грн., № 0003172340/0 про визначення податку на прибуток підприємств у сумі 19 147грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 4 402гр6н., № 0003162340/0 про визначення податку на додану вартість у сумі 17 565грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 8 784грн. – задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька від 07.08.06р. № 0000682240/0 про визначення податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 188 731,13грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 377 462,26грн., № 0003172340/0 про визначення податку на прибуток підприємств у сумі 19 147грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 4 402гр6н., № 0003162340/0 про визначення податку на додану вартість у сумі 17 565грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 8 784грн. в повному обсязі.

Присудити з Державного бюджету України на користь ТОВ „Донфармхолдінг” м.Донецьк сплачений платіжним дорученням № 12444 від 19.08.06р. судовий збір у розмірі 3,40грн.

Вступну та резолютивну частини постанови долучити до справи.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного господарського суду шляхом подання через господарський суд Донецької області заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня виготовлення повного тексту постанови та подачі протягом 20 днів апеляційної скарги з дня подачі заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови складений 30.10.06р.

Суддя Ушенко Л.В.