Рішення № 2267839, 23.04.2007, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа №2-1051/07

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2007 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді Трофимової Д.А.,

при секретарі Золотухіній І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А-1978 про стягнення грошової компенсації замість продовольчого забезпечення,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2007 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом до військової частини А-1978, в якому зазначив, що він проходив військову службу на кафедрі військової підготовки Запорізького національного технічного університету, яка стоїть на продовольчому забезпеченні у військовій частині А-1978. 31.08.2006р. за наказом № 84 він був звільнений в запас за станом здоров'я. В період з 11.03.2000р. по момент звільнення він не отримував належний йому продовольчий пайок, або грошову компенсацію замість нього у сумі 14272 грн. 97 коп., а разом з коефіцієнтом інфляції, визначеному у Постанові Кабінету Міністрів України від 14.09.04р. № 1202 у розмірі 15395 грн. 12 коп.

Вважаючи, що порушено його законне гарантоване державою право як громадянина на отримання продовольчого забезпечення за рахунок держави, позивач просив стягнути з військової частини А-1978 на його користь заборгованість за невидане продовольче забезпечення разом з коефіцієнтом інфляції у сумі 15395 грн. 12 коп., та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн., а всього 15425 грн. 12 коп.

У судове засідання позивач не з'явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Тому суд вважає можливим розглянути справу без участі позивача.

Представник позивача за передорученням - ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі на підставі викладених у позові обставин та просив їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю - Лазуткін О.В. позов повністю не визнає, пояснив що дія частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» в частині отримання за рахунок держави продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовця грошової компенсації замість них, була призупинена Законом України № 1459-Ш/1459-14 від 17.02.00р. «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів». Стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.91р. із змінами від 05.10.00р. № 2019-Ш гарантує отримання військовослужбовцям за рахунок держави продовольчого та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України, який постановою від 29.03.02р. № 426 затвердив норми харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань. Загальновійськова норма № 1, в примітках до якої ніде не вказано, що військовослужбовці офіцерського складу, прапорщики, військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом забезпечуються цією нормою за рахунок держави, а тим більше грошовою компенсацією замість неї. До того ж військова частина А-

1978 з 2000 року не отримувала від головного розпорядника, Міністерства оборони України, коштів на виплату даної компенсації.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року N 1934-ХІІ в редакції Закону N 2019-ПІ від 05.10.2000р., військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Залежно від характеру і умов службової діяльності військовослужбовцям Збройних Сил України можуть встановлюватися затверджені Кабінетом Міністрів України надбавки до видів забезпечення, передбачених цією статтею.

Більш того, ст.ст. 18, 19 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року N 548-XIV, військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України. Держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Частина 2 статті 9 цього Закону визначила, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Дію даної норми Закону призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна на підставі Законів N 1459-Ш від 17.02.2000р., N 1577-ПІ від 23.03.2000р.

Згідно ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Гарантії військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який передбачає таке гідне забезпечення професійної діяльності військовослужбовців, щоб останні змогли надійно захистити суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечити її економічну й інформаційну безпеку.

Пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року, справа N 1-15/2002, N 5-рп/2002 визначено, що багато таких "пільг", встановлених законодавством України для вищевказаних категорій громадян, які знаходяться на службі в державі, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів.

Згідно ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Призупинення дії ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їхнім бажанням грошової компенсації замість них суперечить не тільки ст. 22, але і ст. 48 Конституції України, що гарантує, у тому числі, і військовослужбовцям право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сімї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Крім того, у п. 6 вищевказаного Рішення Конституційного Суду України підкреслено, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України, який принаймні не може бути нижчим від прожиткового

мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України, то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 Конституції України надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

Відповідно до роз'яснень п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

З огляду на дані обставини справи, а також те, що Закон України № 1459-Ш від 17.02.2000 року, прийнятий після введення Конституції України, суперечить їй, суд безпосередньо застосовує Конституцію України.

Судом достовірно встановлено, що підполковник ОСОБА_1 проходив військову службу на кафедрі військової підготовки Запорізького національного технічного університету, яка стоїть на продовольчому забезпеченні у військовій частині А-1978. 31.08.2006р. за наказом № 84 він був звільнений в запас за станом здоров'я. В період з 11.03.2000р. по момент звільнення ОСОБА_1 не одержував грошову компенсацію замість продовольчого пайка на суму 14272 грн. 97 коп., а разом з коефіцієнтом інфляції, визначеному у Постанові Кабінету Міністрів України від 14.09.04р. №1202 у розмірі 15395 грн. 12 коп.

Дані обставини повністю підтверджуються довідками - розрахунками (а.с. 9-12), витягом з наказу № 84 від 31.08.2006р. та дослідженими в судовому засіданні доказами.

Оцінивши докази в їхній сукупності та приймаючи до уваги вимоги ст.ст. 8, 17, 22, 48 Конституції України, ст.ст. 2, 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.ст. 18, 19 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, суд вважає доводи позивача в частині стягнення з військової частини А-1978 грошової компенсації за невидане продовольче забезпечення обґрунтованими, оскільки відповідач порушив законні права та інтереси позивача, передбачені вищезазначеними нормативними актами.

Оскільки позов задовольняється, то з відповідача необхідно стягнути і сплачені позивачем витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути грошову компенсацію у сумі 15395 грн. 12 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн., а всього 15425 грн. 12 коп.

В зв'язку з тим, що стягнута на користь позивача компенсація входить в склад грошового забезпечення військовослужбовців, а він відповідно до п. 1 ст. 4 Декрета КМУ «Про державне мито» був звільнений при подачі позову від сплати державного мита, суд вважає необхідним стягнути з відповідача в доход держави і держмито у розмірі 153 грн. 95 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 8, 17, 22, 48 Конституції України, ст.ст. 2, 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.ст. 18, 19 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з військової частини А-1978 (р/р 3521901200081, КЕКВ 1112, МФО 813015, ЄДРПОУ 08160298, ГУДКУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя) на користь ОСОБА_1 суму грошової компенсації замість невиданого продовольчого забезпечення та в рахунок відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи -15425 (п'ятнадцять тисяч чотириста двадцять п'ять) грн. 12 коп.

Стягнути з військової частини А-1978 державне мито в доход держави у розмірі 153 (сто п'ятдесят три) грн. 95 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.