Постанова № 22664292, 03.02.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

03.02.2012 р. Справа № 2а-67/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О.А., секретар судового засідання Дубінко В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Баштанська сільськогосподарська машинно - технологічна станція", вул. О.Сизоненка 5, м.Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56100;

доДПІ в Баштанському районі Миколаївської області, вул. Ювілейна 89, м.Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56100;

провизнання неправомірним та скасування рішень

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №1 від 26.12.11р.;

ОСОБА_2, довіреність №1, від 18.03.11р.;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність №11155/8/10-003 від 20.12.11р.;

Публічне акціонерне товариство "Баштанська сільськогосподарська машинно - технологічна станція" звернулось з адміністративним позовом (а.с.6-21) до ДПІ в Баштанському районі Миколаївської області з наступними вимогами:

- визнати неправомірними дії ДПІ у Баштанському районі Миколаївської області по призначенню та проведенню позапланової виїзної документальної перевірки за результатами якої був складений акт від 07.12.2011р. №380/23-30126517 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2011р.;

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у Баштанському р-ні Миколаївської області від 22.12.2011р. №0000462301;

- визнати неправомірним та скасувати рішення ДПІ у Баштанському районі Миколаївської області №10 від 21.12.2011р. Про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру субєктів спеціального режиму оподаткування ПДВ.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав зазначених у позові (а.с.6-21), наданих доказах та усних поясненнях (а.с.159-166).

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що податкове повідомлення рішення ДПІ у Баштанському районі Миколаївської області від 22.12.2011р. №0000462301 та рішення ДПІ у Баштанському районі Миколаївської області №10 від 21.12.2011р. Про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру субєктів спеціального режиму оподаткування ПДВ прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача призначена та проведена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд, -

встановив:

В період з 24.11.11р. по 02.12.11р. ДПІ у Баштанському районі Миколаївської області була проведена позапланова документальна виїзна перевірка ПАТ "Баштанська сільськогосподарська машинно - технологічна станція".

Позивач у перевіряємому періоді перебував на спеціальному режимі оподаткування, як сільськогосподарське підприємство основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) (свідоцтво №100190567 видане відповідачем, а.с.85)).

Згідно листа ТОВ "Цінні папери АПК" від 04.04.06р. №57 сто відсотків акцій позивача належать державі в особі НАК "Украгролізінг".

21.12.2011р. на підставі зазначеного акту перевірки (а.с.25-81) відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000462301, яким позивачу було збільшено суму грошового зобовязання за платежем: Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 2470092грн. 75коп. в тому числі за основним платежем 1678035грн. та штрафні санкції 372549+419508,75грн. (а.с.82).

Також, 21.12.2011р., на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято рішення №10 про виключення позивача з реєстру субєктів спеціального режиму оподаткування ПДВ та анулювання виданого свідоцтва (а.с.24).

Відповідно до зазначеного акту відповідачем, встановлено порушення позивачем п.п.3.1.3 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.8 п.7.2., п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.8-1.6 ст.8-1, п.п.11.21, п.п.11.29 ст.11 Закону України Про податок на додану вартість, ст.ст.187, 188, 198, 199, 209 ПКУ, ст.18 Закону України Про оренду землі, ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України.

Всі порушення, які мали місце випливають з того, що на думку відповідача, позивач неправомірно перебував в режимі сплати фіксованого сільськогосподарського податку та на спеціальному режимі оподаткування ПДВ з серпня 2010р. по вересень 2011р. у зв'язку з тим, що деякі договори оренди земельних ділянок, які використовує позивач, не зареєстровані в установленому порядку. Відповідачем зроблені висновки, що договори оренди є неукладеними та не дійсними, а відтак позивачем не додержано вимог п.8-6 ст.8-1 ЗУ Про податок на додану вартість та ст.209 Податкового Кодексу, сільгосппродукція, яка вироблена позивачем на цих землях не є продукцією власного виробництва, а отже її слід виключити з обсягу питомої ваги вартості товарів вироблених (поставлених) позивачем, а його сільськогосподарське підприємство не має права на спеціальний режим оподаткування.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав:

Ст.19 Конституції визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобовязані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Так, відповідно до п.8-1.2 ст.8-1 Закону України Про податок на додану вартість (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та ст.209.2 ПК України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом 8-1.7 ст.8-1 вищевказаного Закону та ст.209.7 ПК України визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24, (ПК України додано групи 4101, 4102, 4103, 4301) УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно до п.308.4 ст.308 ПКУ дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки включає доходи, отримані від: реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах, та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

Згідно ст.302.1 ПКУ об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду, що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди..

Виходячи із системного аналізу зазначених положень законодавства, суд дійшов висновку на помилковому тлумаченні відповідачем деяких норм.

Так, відповідачем безпідставно застосовано положення цивільного законодавства до податкових правовідносин.

Відповідно до положень ст.1 закону Про оренду землі: оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст.1 ЦК України цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин. Таким чином сторони повинні керуватись поняттям оренди, яке визначено Податковим Кодексом України, а саме п.п.14.1.97. ст.14, яка встановлює, що: лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Позивачем були надані відповідні довідки органів влади, що підтверджують фактичне користування підприємством земельними ділянками.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження самовільного захоплення позивачем будь яких земельних ділянок або вилучення у нього земельних ділянок у якості застосування адміністративних санкцій за порушення земельного законодавства.

Таким чином, врожай вирощений з посівів на цих ділянках є власністю підприємства та поставляючи його іншим особам підприємство поставляє сільськогосподарську продукцію власного виробництва.

Відповідно до ст.1 закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, з точки зору податкового законодавства під поняттям оренди розуміється дія з надання основних фондів у користування за плату та на визначений строк, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Для цілей оподаткування не встановлено значення виду договору (його формалізована якість) - договір оренди, договір про надання землі для сільськогосподарського виробництва (емфітевзис), договір про надання майна в користування, або взагалі без укладення договору. Головною підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції.

Фактичне користування позивачем земельними ділянками, вирощування на них сільгосппродукції, сплата за них орендної плати, є господарською операцією яка визначена Кодексом як оренда не залежно від додержання формальної процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах.

Отже, податкове законодавство повязує виникнення прав та обовязків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є обєктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Позивачем було зазначено. що серед причин тимчасової відсутності реєстрації договорів оренди були також наступні:

- смерть орендодавців та відсутність спадкоємців (не прийняття спадщини, відумерла спадщина);

- смерть орендодавців та встановлений законодавством строк для прийняття спадщини спадкоємцями, отримання документів що підтверджують право на спадщину;

- довготривалий строк надання спадкоємцями правовстановлюючих документів на землю (державних актів), без яких реєстрація договорів оренди в ДЗК неможлива;

- довготривалий строк визнання судом спадщини відумерлою тощо ;

Тобто, враховуючи положення вимог діючого законодавства, у разі смерті орендодавця, договір оренди земельної ділянки із спадкоємцями може бути укладено не раніше спливу шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому протягом цього періоду земельна ділянка перебуває у володінні та користуванні орендаря та не може бути витребувана спадкоємцями до отримання ними документів, які підтверджують право на спадщину.

Однак, не дотримання вказаних норм, стосовно окремих земельних ділянок, свідчить про можливе невиконання вимог земельного та цивільного законодавства. У той же час, законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

На підтвердження своєї правової позиції позивачем також було надано суду відповідні документи, а саме: копії довідок Христофорівської сільської ради від 15.01.2009р., 27.01.2010р., Баштанської міської ради №96 від 13.01.2011р., Баштанської міської ради №901 від 30.08.2010р., Баштанської міської ради №86 від 23.01.2019р., Христофорівської сільської ради від 28.10.2011р., копії Договорів емфітевзису, копії Актів прийому передачі земельних ділянок, копії Угод про поновлення договору короткострокової оренди землі тощо (а.с.86-93, 100, 102-157).

Судом також встановлено, що акт перевірки не містить посилання на Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України №837 від 17.12.2010р. Про затвердження Розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва, яким встановлено методику складання розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий рік.

Відповідно до п.1.7. Наказу встановлено, що при складанні розрахунку необхідно керуватися даними бухгалтерського обліку. В той же час в акті перевірки не наведено фактів невірного складання розрахунку позивачем з посиланням на первинні документи бухгалтерського обліку, чи на інші документи, які б свідчили про постачання позивачем сільгосппродукції не власного виробництва, або іншої продукції чи послуг що привело до неправильного розрахунку частки питомої ваги.

Слід також зазначити, що відповідно п.209.11. ст.209 ПКУ якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25%, на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку;

б) орган державної податкової служби виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею;

в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Таким чином, для здійснення донарахування податкових зобовязань в звязку з порушенням питомої ваги, акт повинен містити докази, з посиланням на первинні документи, про той факт, що підприємство поставляло несільськогосподарські товари, або сільськогосподарські товари не власного виробництва питома вага яких перевищувала 25%.

Таких доказів акт не містить, а відповідачем зазначених доказів суду не надано.

Крім того, актом перевірки підтверджено, що фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб перевіркою не встановлено; сільськогосподарська продукція про яку йдеться у акті перевірки є продукцією власного виробництва позивача.

Таким чином, сумніви Відповідача щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

Разом із тим, відповідачем в основу розрахунку визначення питомої ваги вартості поставлених сільськогосподарських товарів протягом 2009-2011 років покладено співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок (площ) до кількості земельних ділянок, договори по яких не пройшли державну реєстрацію.

Однак, такий підхід не ґрунтується на законі, оскільки п.8-1.6 ст.8-1 Закону України Про податок на додану вартість (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та ст.209 ПК України визначають питому вагу як вартість поставлених сільськогосподарських товарів, що має становити не менше 75% загальної кількості поставлених товарів, а не як кількість орендованої землі, яка пройшла етап державної реєстрації по відношенню до загальної кількості орендованих земельних ділянок.

Використана методика вирахування податкових зобовязань з ПДВ та формування податкового кредиту не може бути застосована, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачена, що суперечить вимогам ст.19 Конституції України. При цьому, відповідачем не досліджено обєми продажу та види сільськогосподарської продукції, джерела її отримання, земель, на яких вона вирощена, зокрема, відповідно до договорів, які зареєстровані в ДЗК та тих, які не пройшли процедуру державної реєстрації. Також, відповідачем не досліджено хронологічного циклу, починаючи від року початку виробництва (вирощування) продукції та року, в якому здійснено її поставку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким було позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а також застосовано штрафні (фінансові санкції) є необґрунтованим, а тому й неправомірним.

Стосовно рішення відповідача №10 від 21.12.2011р. Про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру субєктів спеціального режиму оподаткування ПДВ, то суд зазначає, що воно прийнято на підставі акту позапланової документальної виїзної перевірки від 07.12.2011р. №380/23-30126517.

При цьому в рішенні зазначено, що підставою анулювання свідоцтва питома вага вартості поставлених сільськогосподарських товарів з серпня 2010р. складає менше 75%.

Судом вже було зазначено, що питома вага отриманих доходів від поставки сільськогосподарських товарів не може розраховуватись методом процентного співвідношення площ зареєстрованих та незареєстрованих земельних ділянок які знаходяться в користуванні платника податків, оскільки такий метод розрахунку не передбачений чинним законодавством України та взагалі не може за своїм принципом та методикою визначити дохід від поставки сільськогосподарської продукції від доходу повязаному з поставкою інших товарів.

А отже необґрунтовані висновки та розрахунки наведені в акті перевірки (за методикою яка не передбачена законодавством) не можуть бути підставою для прийняття рішення, оскільки воно в такому випадку є неправомірним та необґрунтованим.

Таким чином це рішення є також неправомірним та таким що підлягає скасуванню.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права та законності зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав осіб при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав осіб.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до ст.4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про неправомірність податкового повідомлення рішення від 22.12.2011р. №0000462301 та рішення №10 від 21.12.2011р. Про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру субєктів спеціального режиму оподаткування ПДВ.

Щодо вимог позивача про визнання неправомірними дій ДПІ у Баштанському районі Миколаївської області по призначенню та проведенню позапланової виїзної документальної перевірки за результатами якої був складений акт від 07.12.2011р. №380/23-30126517 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2011р., то суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.78, 81 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Відповідний наказ на проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача було прийнято 24.11.11р. за №435 (а.с.94-95).

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із ст.81 ПКУ. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Непредявлення платнику податків (його посадовим (службовим) особам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення на проведення перевірки або предявлення направлення, оформленого з порушенням вимог, установлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Судом встановлено, що позивачем було допущено посадових осіб відповідача до проведення перевірки. У зв'язку з зазначеним суд не вбачає підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо призначення та проведення перевірки позивача.

За таких обставин, позовні вимоги, є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

З огляду на неправомірність податкового повідомлення рішення від 22.12.2011р. №0000462301 та рішення №10 від 21.12.2011р. Про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру субєктів спеціального режиму оподаткування ПДВ судом не встановлено підстав для скасування заходів забезпечення позову.

У відповідності до ст.ст.94 ч.1, 98 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір за майнові вимоги присуджується позивачу до відшкодування з Державного бюджету України.

Керуючись ст.2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у Баштанському р-ні Миколаївської області від 22.12.2011р. №0000462301.

3. Визнати неправомірним та скасувати рішення ДПІ у Баштанському р-ні Миколаївської області №10 від 21.12.2011р. Про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру субєктів спеціального режиму оподаткування ПДВ.

4. В задоволені інших позовних вимог відмовити

5. Присудити з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Баштанська сільськогосподарська машинно - технологічна станція" (код ЄДРПОУ 30126517) суму сплаченого судового збору в розмірі 2146грн. (дві тисячі сто сорок шість грн.).

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СуддяЗіньковський О.А.

Вступну та резолютивну частини постанови

складено в нарадчій кімнаті і проголошено

в присутності представників сторін 03.02.12р.

Повний текст постанови складено та підписано 06.02.12р.