Постанова № 22659540, 21.03.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2012 р. 12:53 Справа №2а-341/12/0170/21

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Євдокімової О.О., при секретарі Івановій Ю.В. розглянувши за участю представників позивача ОСОБА_1 дов. № 1-17/132 від 11.04.2011р., ОСОБА_2 дов. б/н від 05.08.2011р., представників відповідача ОСОБА_3 дов. № 161/10/10-00 від 05.03.2012р., ОСОБА_4 дов. № 1243/10/10-00 від 20.03.2012р., у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «АБС»

до Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «АБС» (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим (далі відповідач) про визнання незаконним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000242304 від 25.06.2011р. та № 0000232304 від 25.06.2011р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, що викладені в акті перевірки необґрунтовані та не відповідають дійсності. Позивач зазначає, що правомірно сформував податковий кредит та валові витрати у періоді, що перевірявся, по операціям з ФОП ОСОБА_5

Ухвалою від 21.03.2012. суд допустив заміну відповідача правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби.

У судовому засіданні 21.03.2012р. представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

Представники відповідача проти позовних вимог заперечували з мотивів, викладених у запереченні та зазначили, що в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 20.06.2011р. встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 7.4.5 п. 7.4 п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме заниження позивачем податку на прибуток на суму 3062,50 грн. та завищення податкового кредиту в сумі 2450,00 грн., у звязку з чим прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

З 08.06.2011р. по 15.06.2011р. відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питання правових взаємовідносин з ОСОБА_5 за листопад 2008р.

За результатами проведення вказаної перевірки 20.06.2011р. складений Акт № 493/23-4/32316183 (а.с.7-13), в якому зафіксовано порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме завищення податкового кредиту на 2450,00 грн., заниження податку на прибуток на суму 3062,50 грн., який покладений у підставу прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень № 0000232304 від 25.06.2011р., яким збільшене грошове зобовязання з ПДВ на загальну суму 4287,50 грн., у тому числі 2450,00 грн. за основним платежем та 1837,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000242304 від 25.06.2011р., яким збільшене грошове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 5359,38 грн., у тому числі 3062,50 грн. за основним платежем та 2296,88 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року, суд вважає за необхідне керуватися нормами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тобто у періоді, що був охоплений перевіркою.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на час проведення перевірки) було визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, зокрема включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Пунктом 5.3 ст. 5 зазначеного Закону були зазначені витрати, які не включаються до складу валових витрат, зокрема не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону).

Суд зазначає, що за змістом вказаних норм законодавства, підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

При цьому, жодних вимог до того, якими саме первинними документами повинні підтверджуватися господарські операції чинне законодавство України не містить. Не наводить таких норм і відповідач в акті перевірки.

З урахуванням вказаних норм, суд зазначає, що до валових витрат платника податку включається вартість ТМЦ, робіт, послуг, які за своїм призначенням однозначно відповідають смислу господарської діяльності платника податку та передбачають можливість отримання платником доходу або іншої користі від їх придбання.

Законом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України «Про податок на додану вартість» (далі Закон № 168).

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закону №168, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону №168).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону №168.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Податкове зобовязання загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді (п.1.6 ст.1 Закону №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Матеріали справи свідчать про те, що, певна продукція (кукурудза) придбана позивачем відповідно до Договору поставки № П-042-2611/08-АБС від 26.11.2008р., укладеного із ФОП ОСОБА_5 (а.с.54), що підтверджується залученими до матеріали справи документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: накладні 1/26 від 26.11.2008р., 1/27 від 27.11.2008р.; рахунки № 1/26 від 26.11.2008р., № 1/27 від 27.11.2008р.; податкові накладні № 1/26 від 26.11.2008р., № 1/27 від 27.11.2008р.; платіжні доручення № 60 від 03.12.2008р., № 59 від 03.12.2008р.; реєстр отриманих податкових накладних за листопад 2008р.; реєстр залізно-вантажних накладних; залізно-вантажні накладні; складські квитанції на зерно № 667 від 27.11.2008р., № 660 від 26.11.2008р. (а.с. 55-81).

Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Матеріали справи свідчать про те, що контрагент позивача ФОП ОСОБА_5 на момент укладення договору та виписки податкових накладних перебував платником податку на додану вартість, що повністю відповідає приписам Закону № 168.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Оглянувши у судовому засіданні оригінали податкових накладних (копії залучені до матеріалів справи) на підставі яких позивач отримав продукцію (кукурудзу) від ФОП ОСОБА_5, суд зазначає, що вони оформлені та видані у відповідності до норм чинного на той час законодавства.

Як зазначалось вище, оригінали всіх документів, що підтверджують операції поставки продукції (кукурудзи) між позивачем та контрагентом - ФОП ОСОБА_5 були досліджені судом під час розгляду справи (копії залучені до матеріалів справи).

Як вже зазначалось вище відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 формування податкового кредиту, право на відображення платником податку суми ПДВ у складі податкового кредиту, зокрема, у звязку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.

Таким чином, позивач у листопаді 2008р. правомірно включив суми ПДВ по взаємовідносинам із контрагентом ФОП ОСОБА_5 до складу податкового кредиту, та правомірно включив витрати на придбання кукурудзи до складу валових витрат у зазначеному періоді, у звязку з чим відповідач помилково зробив висновок в акті перевірки про те, що позивач зависив суму податкового кредиту за листопад 2008р. на 2450,00 грн., та помилково зроблений висновок щодо завищення валових витрат на 12250,00 грн. та заниження податку на прибуток в розмірі 3062,50 грн.(12250х25%).

Але суть спору полягає в тому, що на думку відповідача позивачем необґрунтовано включені до складу податкового кредиту у листопаді 2008р. ПДВ у сумі 2450,00 грн. із зазначених податкових накладних, оскільки операція ФОП ОСОБА_5 в ланцюгу постачальників, а саме із ПП «Еліт Агро Транс» не спричиняє реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемною, у звязку з чим є нікчемною операція з реалізації на адресу покупця - позивача. Також відповідач вважає неправомірним включення позивачем витрат на придбання кукурудзи за зазначеними накладними до складу валових витрат в декларації з податку на прибуток за 2008 рік. в частині витрат в розмірі 12250,00 грн.

Такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих субєктів не покладається обовязок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Окрім того, суд вважає необхідне зазначити наступне.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки № 493/23-4/32316183 від 20.06.2011р., ні заперечення відповідача не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентом до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано документів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем не тільки отриманий товар (кукурудза), але й сплачена його вартість, що підтверджується платіжними дорученнями, які залучені до матеріалів справи.

Таким чином, зміст правочину з постачальником ФОП ОСОБА_5 не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір поставки укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з ФОП ОСОБА_5 свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали в повному обсязі.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення первинних бухгалтерських документів, податкових накладних, проведення розрахунків платником податків, отримання ним товару, керуючись зазначеними вище положеннями ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суд приходить до висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту у листопаді 2008р. суми ПДВ по вищезазначеним податковим накладним, виданим у виконання Договору поставки укладеного із ФОП ОСОБА_5, а до складу валових витрат правомірно віднесені суми на придбання кукурудзи по зазначеному договору.

У звязку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 2450,00 грн., з податку на прибуток в розмірі 3062,50 грн. то й відсутні правові підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1837,50 грн. та 2296,88 грн. відповідно, які застосовані на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України, який набрав чинності з 01.01.2011р.

Отже, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0000242304 від 25.06.2011р. та № 0000232304 від 25.06.2011р..

Згідно вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

безсторонньо (неупереджено);

добросовісно;

розсудливо;

з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення № 0000242304 від 25.06.2011р. та № 0000232304 від 25.06.2011р. не можуть бути визнані такими, що прийняти на підставі та відповідно до діючого законодавства, добросовісно та безсторонньо, тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (частина 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем достатніх доказів необґрунтованості позовних вимог, у звязку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що скасування рішення субєкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.

В адміністративному позові позивач просить суд визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000242304 від 25.06.2011р. та № 0000232304 від 25.06.2011р. без вимоги про визнання їх протиправними.

В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000242304 від 25.06.2011р. та № 0000232304 від 25.06.2011р.

У звязку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 28,23 грн. судового збору.

В судовому засіданні 21.03.2012р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У повному обсязі постанову складено та підписано 26.03.2012 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 11, 69-71, ст.ст. 94, 98, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000242304 від 25.06.2011р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000232304 від 25.06.2011р.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Зерновий термінал «АБС» судовий збір в розмірі 28,23 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Євдокімова О.О.