Постанова № 22642452, 20.12.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2011 р. справа № 2а-10834/10

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді:Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання:Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Підшипники України»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року у справі №2а-10834/10/0470 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Підшипники України»до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська про визнання дії протиправними та скасування рішення,-

в с т а н о в и В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підшипники України»звернулося до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень (а.с.32), просило визнати протиправними дії відповідача щодо не визнання як податкової звітності декларацію з податку на додану вартість за квітень 2010 року, зобовязати відповідача визнати як податкову звітність декларацію з податку на додану вартість за квітень 2010 року, визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Лівобережної МДПІ у м.Дніпропетровську від 22.10.2010 року за №0009721501/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за неподання податкової звітності. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідно пп.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»прийняття податкової звітності є обовязком контролюючого органу, а невизнання МДПІ декларації як податкової звітності можливо лише у випадках, які прямо передбачені Законом.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що дії відповідача щодо невизнання декларацій з податку на додану вартість за квітень 2010 року є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам податкового законодавства і як наслідок, відповідачем правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення, яким застосовано штрафні санкції за неподання податкової звітності.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Підшипники України»подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на Закон №2181, яким визначено обставини, за наявності яких, податковий орган може не визнати податковою звітністю подану декларацію. Законодавчо визначених підстав для невизнання поданої декларації податковою звітністю ДПІ не наведено, а судом першої інстанції не встановлено.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20.05.2010р. підприємство відправлено на адресу ДПІ податкову звітність з податку на додану вартість за квітень 2010 року (а.с.21).

Лівобережна МДПІ листом №17918/10/28-215 від 02.06.2010 року повідомила підприємство про те, що декларація з податку на додану вартість за квітень 2010 року, не визнана як податкова звітність. Підставою для невизнання поданої декларації податковою звітністю зазначено відсутність обовязкового реквізиту, а саме у колонці 8 додатка 1 «Розрахунок коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість» відсутній обовязків реквізити (підстава для коригування податкових зобовязань з ПДВ ряд.8 та податкового кредиту ряд.16).

28.07.2010р. Лівобережною МДПІ у м.Дніпропетровську проведено невиїзну документальну перевірку подання податкової звітності, про що складено Акт №6352/15-2/25005607 від 28.07.2010р.

В зазначеному Акті зроблено висновок, що в порушення пп..4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»позивачем не подано декларацію з податку на додану вартість за квітень 2010р.

На підставі Акту перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення рішення від 22.10.2010р. №0009721501/0, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170грн.

Правомірність дій ДПІ щодо невизнання податковою звітністю поданої податкової декларації та обґрунтованість рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні дії та рішення відповідача вчинені (прийнято) на підставі та у спосіб, що передбачені Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

За змістом підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який діяв на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої).

Отже, вказаною нормою матеріального права визначено як обовязок податкового органу щодо прийняття податкової звітності так і підстави для невизнання податковим органом декларації і такими підставами є: не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Аналогічні приписи містить у собі Порядок заповнення та подання декларації з податку на додану вартість, який затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997р. №166.

За вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідний обовязок закріплює і ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", відповідно до якої посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Як вбачається з листа, яким ДПІ повідомила позивача про прийняте рішення щодо невизнання податкової звітності, в ньому податковим органом не зазначено підстав, які передбачено пп.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону №2181, для невизнання податкової звітності.

Натомість, встановлені обставини справи свідчать про те, що подана позивачем декларація з Додатками містить у собі усі необхідні реквізити, які передбачено як Законом №2181 так і Порядком заповнення та подання декларації з податку на додану вартість, який затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997р. №166. При цьому, вказаним Порядком № 166 не передбачено вимог до заповнення додатку №1.

Як вбачається з заперечень МДПІ на позов (а.с.39), відсутність обовязкових реквізитів податковий орган повязує з відсутністю прочерків у рядках Декларації, які не заповнюються. Між тим, відсутність прочерків у рядках що не заповнюються, в розумінні Закону №2181 та Порядку №166, не є обовязковим реквізитом за відсутності якого, податковий орган може не визнати подані декларації податковою звітністю.

Посилаючись у своїх запереченнях на позов на відсутність прочерків, відповідач мав враховувати, що дії субєкта владних повноважень, в даному випадку по невизнанню податкової звітності, мають відповідати критеріям правомірності, які предявляються до рішень, дій субєктів владних повноважень та які визначено ч.3 ст.2 КАС України, зокрема такому критерію, як вчинення дій (прийняття рішень) розсудливо. Тобто, отримавши декларацію, яка містить у собі усі необхідні реквізити, які визначено Законом, податковий орган не мав права не визнавати її як податкову звітність, лише з підстав відсутності прочерків у рядках, які не заповнюються.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, вирішуючи питання про прийняття податкової звітності, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання неправомірними дії МДПІ щодо невизнання як податкової звітності податкової декларації з податку на додану вартість.

В той же час, суд не знаходить підстав для задоволення вимог у частині зобовязання ДПІ визнати подану декларацію з податку на додану вартість за квітень 2010р. податковою звітністю, оскільки встановлені обставини не дають суду підстав вважати, що податковим органом, з огляду на рішення суду щодо визнання дій протиправними, можуть і в подальшому порушуватися права позивача шляхом невизнання як податкової звітності Декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року.

Щодо податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності з пп..17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону №2181, який, згідно оскарженого рішення відповідача, став правовою підставою для його прийняття, платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Отже, вказаною нормою права передбачена відповідальність за неподання платником у строки, визначені законодавством, податкової декларації. У спірному випадку позивачем було подано декларацію, при цьому подано у строки, які визначено Законом, тобто позивачем виконано свій обовязок щодо своєчасного подання податкової декларації. Натомість, вказана податкова звітність не була прийнята ДПІ з підстав, які не передбачено законодавством.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку і про протиправність податкового повідомлення-рішення ДПІ про застосування штрафних санкцій.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202, 205 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підшипники України»- задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року у справі №2а-10834/10/0470 - скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Підшипники України» задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Дніпропетровськ щодо не визнання як податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «Підшипники України»декларацію з податку на додану вартість за квітень 2010 року.

Податкове повідомлення-рішення Лівобережної МДПІ у м.Дніпропетровську від 22.10.2010 року за №0009721501/0 визнати протиправним та скасувати.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:Я.В. Семененко

Суддя:Н.А. Бишевська

Суддя:І.Ю. Добродняк