Постанова № 22634923, 27.03.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/3252/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2012 року

м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Кирилюк Н.Ю.

За участю

Представника позивача: Шалімова Г.М.

Представника відповідача: Бойко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління №17»до державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Будівельно-монтажне управління №17»(далі ВАТ «БМУ №17») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (з урахуванням уточнень) до державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби (далі ДПІ у м. Южному), про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення №0000122310 від 14.04.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 16.03.2011 року по 22.03.2011 року ДПІ у м. Южному проведено позапланову виїзну документальну перевірку ВАТ «БМУ №17»з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.01.2011 року. За результатами перевірки було складено акт № 148/11/23-1007/05459306 від 31.03.2011 року, у висновках якого зазначено про порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 521 465,00 грн., у тому числі: за 4 квартал 2010 року на суму 521 465,00 грн.; ч.ч 1, 5 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання підприємством вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені по правочинах, здійснених з ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Профстройплюс ЛТД». На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000122310 від 14.04.2011 року про визначення ВАТ «БМУ №17»податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі: 521 465,00 грн. - основний платіж та 260 732,50 грн. - штрафні санкції.

Позивач вважає необґрунтованими висновки, викладені у акті перевірки № 148/11/23-1007/05459306 від 31.03.2011 року, а прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення від 14.04.2011 року № 0000122310 протиправним та такими, що підлягає скасуванню. При цьому позивачем зазначено, що правочини, укладені ВАТ «БМУ №17» з контрагентами ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Профстройплюс ЛТД»мали реальний характер та їх здійснення підтверджується відповідними первинними документами.

Представник позивача у судовому засіданні, посилаючись на обґрунтування, викладені у позовній заяві, підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов, наполягала, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, винесеним у відповідності до вимог чинного законодавства. Зазначила, що в ході проведення перевірки ВАТ «БМУ №17»з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.01.2011 року було встановлено, що відповідно до ч.ч 1, 5 ст. 203, ч.2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України правочини, здійснені з контрагентами ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Профстройплюс ЛТД»не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, тобто є нікчемними. Крім того, відкритим акціонерним товариством «БМУ № 17» в порушення пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат було віднесено витрати по господарським операціям з вищезазначеними контрагентами, що не мали реального характеру, в результаті чого було завищено валові витрати за 4 квартал 2010 року у сумі 2 085 862,00 грн., та як наслідок занижено податок на прибуток за 4 квартал 2010 року на суму 521 465,00 грн.

Судом під час офіційного зясування обставин у справі встановлено наступне:

ВАТ «БМУ №17»було зареєстровано 05.06.1995 року виконкомом Южненської міської Ради народних депутатів, перереєстровано 02.12.1997 року, код ЄДРПОУ 05459306. Підприємство знаходиться на обліку платників податків у ДПІ у м. Южному.

В період з 16.03.2011 року по 22.03.2011 року на підставі наказу ДПІ у м. Южному № 88 від 15.03.2011 року та направлення на перевірку від 15.03.2011 року № 31 головним державним податковим ревізор-інспектором відділу податкового контролю юридичних осіб ДПІ у м. Южному Горбуновою О.В. проведено позапланову виїзну документальну перевірку ВАТ «БМУ №17»з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.01.2011 року.

За результатами перевірки було складено акт № 148/11/23-1007/05459306 від 31.03.2011 року, у висновках якого відображено порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 521 465,00 грн., у тому числі: за 4 квартал 2010 року на суму 521 465,00 грн.; ч.ч 1, 5 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів з контрагентами - ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Профстройплюс ЛТД», що не спрямовані на реальне настання правових наслідків по зазначених правочинах (т.1 а.с. 8-39).

В акті перевірки зазначено, що податковим органом було отримано від ДПІ в Приморському районі м. Одеси акт № 296/23-513/34319643 від 15.03.2011 року «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Одеська будівельна компанія» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит у грудні 2010 року» (т. 1 а.с. 167-171). У зазначеному акті ДПІ в Приморському районі м. Одеси робить висновки з огляду на вимоги ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України про нікчемність усіх угод, укладених ПП «Одеська будівельна компанія»на підставі встановлених під час перевірки фактів: відсутності у ПП «Одеська будівельна компанія»необхідних умов для здійснення господарських операцій, а саме основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень.

Також в акті зазначено, що відповідачем отримано від ДПІ у м. Іллічівську Одеської області акт № 593/23-0302/37305586 від 18.03.2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД»з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року, січень 2011 року»(т. 1 а.с. 134-139). В ході проведення перевірки цього підприємства ДПІ у м. Іллічівську було встановлено, що у ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД»відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, достатній технічний персонал, складські приміщення, транспортні засоби, на підставі чого зроблено висновок, що згідно норм Цивільного кодексу України угоди з контрагентами за період грудень 2010 року, січень 2011 року не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача.

ДПІ у м. Южному в акті також зазначено про надходження акту ДПІ у м. Іллічівську № 601/23-032/34944204 від 18.03.2011 року «Про результати позапланової невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Профстройплюс ЛТД»з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.2010 року по 31.12.2010 року»(т. 1 а.с. 104-132), у висновках якого зазначено, що угоди ТОВ «Профстройплюс ЛТД»укладені з контрагентами без мети настання реальних наслідків та відповідно до ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

За результатами перевірки відповідач дійшов висновку також про завищення ВАТ «БМУ №17»валових витрати у 4 кварталі 2010 року на суму 2 085 862 грн., у звязку з включенням до складу валових витрат вартості придбаних у ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Профстройплюс ЛТД»товарів, робіт та послуг на підставі документів по нікчемним правочинам, що призвело до заниження податку на прибуток за 4 квартал 2010 року у сумі 521 465,00 грн.

Не погодившись із висновками перевіряючих, позивач 07.04.2011 року подав до ДПІ у м. Южному заперечення до акту перевірки (т. 1 а.с. 7).

За результатами розгляду заперечень позивача ДПІ у м. Южному надіслано ВАТ «БМУ №17»лист № 6581/10/23-1009 від 14.04.2011 року, відповідно до якого висновки оскаржуваного акту перевірки залишено без змін (т. 1 а.с. 40-45).

На підставі висновків акту перевірки № 148/11/23-1007/05459306 від 31.03.2011 року, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000122310 від 14.04.2011 року про визначення ВАТ «БМУ №17»податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 521 465,00 грн. за основним платежем та штрафних санкцій у розмірі 260 732,50 грн. за (т. 1 а.с. 46).

Заслухавши представників позивача та представника відповідача, допитавши свідка та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ВАТ «БМУ №17» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини, що виникають у звязку з формуванням платником валових витрат та визначенням податку на прибуток регулюються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі Закон України № 334/94-ВР).

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 ст. 1 цього Закону передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності у податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальних формах.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно п. 5.11 ст. 5 цього Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В акті перевірки № 148/11/23-1007/05459306 від 31.03.2011 року податковим органом зазначено, що ВАТ «БМУ №17»згідно декларації з податку на прибуток за 2010 рік до складу валових витрат у 4 кварталі 2010 року неправомірно віднесло суму витрат по господарським операціям з ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Профстройплюс ЛТД»в загальній сумі 2 085 862 грн.

Судом під час судового розгляду справи було встановлено, що ВАТ «БМУ № 17», як підрядником були укладені із замовниками: управлінням капітального будівництва Южненської міської ради договір підряду № 12/10 від 13.12.2010 року (т. 2 а.с. 72-75); ВАТ «Одеський припортовий завод»- договір на виконання підрядних робіт № 5 від 15.10.2010 року (т. 2 а.с. 80-82); ТОВ «Дельта Вільмар СНД»договори підряду № 327 від 27.07.2010 року, № 348 від 20.09.2010 року, № 376 від 26.10.2010 року, № 387 від 12.11.2010 року, № 405 від 19.11.2010 року, № 416 від 24.11.2010 року, № 419 від 29.11.2010 року, № 421 від 09.12.2010 року, № 424 від 09.12.2010 року, № 436 від 21.12.2010 року, № 438 від 21.12.2010 року (т. 2 а.с. 90-93, 99-102, 107-110, 116-119, 124-127, 132-135, 140-143, 148-151, 156-159, 167-170, 176-179), відповідно до яких позивач зобовязувався своїми силами виконати будівельно-ремонтні роботи на обєктах замовників.

Разом з тим, для виконання зазначених ремонтно-будівельних робіт на обєктах ВАТ «ОПЗ»та ТОВ «Дельта Вільмар СНД»позивачем, як замовником, були укладені з ПП «Одеська будівельна компанія» договори на виконання підрядних робіт: від 01.11.2010 року № 226-с, № 327-с, № 348-с, від 15.11.2010 року № 387-с, від 22.11.2010 року № 405-с, від 24.11.2010 року № 416-с, від 30.11.2010 року № 419-с, від 01.12.2010 року № 254-с, від 10.12.2010 року № 421-с, № 424-с, від 21.12.2010 року № 436-с, № 348-с (т.1 а.с. 228, 234, 245, 251, 258, 265, т.2 а.с. 6, 12, 18, 24, 30, 36, 44, 51).

На підтвердження фактичності господарських операцій з ПП «Одеська будівельна компанія»представник позивача надав до суду наступні первинні документи: акти приймання виконаних будівельних робіт (т.1 а.с. 229-230, 235-238, 246-247, 252-254, 259-261, т.2 а.с. 1-2, 7-8, 13-14, 19-20, 25-26, 31-32, 37-40, 45-47, 52-54 ), довідки про вартість виконаних будівельних робіт (т.1 а.с. 231-232, 239-242, 248-249, 255-256, 262-263, т.2 а.с. 3-4, 9-10, 15-16, 21-22,27-28, 33-34, 41-42, 48-49, 55-56), податкові накладні (т.1 а.с. 233, 243-244, 250, 257, 264, т.2 а.с. 5, 11, 17, 23, 29, 35, 43, 50, 57), платіжні доручення (т.2 а.с. 59-66).

З приводу цих документів суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні»від 16.07.99 № 996-XIV бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємствами. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, які використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Відповідно до п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобовязань і фінансових результатів.

Статтею 1 Закону України № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.

При дослідженні в судовому засіданні наданих позивачем актів приймання виконаних підрядних робіт, встановлено, що в зазначених документах в порушення ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні»відсутня дата і місце складання акту, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення.

Крім того, відповідно до умов вищезазначених договорів, підрядник виконує всі роботи відповідно до умов договору, завдання замовника і проектної документації. Вартість робіт визначається на підставі договірної ціни, сформованої з урахуванням вимог ДБН Д.1.1-1-2000.

Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 174 від 27.08.2000 року затверджені «Правила визначення вартості будівництва»(ДБН Д.1.1-1-2000), згідно яких вартість будівельних робіт визначається шляхом складання кошторисної документації.

Разом з тим проектної та кошторисної документації будівельних робіт, виконаних ПП «Одеська будівельна компанія», позивачем до суду надано не було.

Відсутність всіх підтверджуючих господарські операції первинних документів, а також надання позивачем первинних документів, які не містять законодавчо встановлених реквізитів, викликає у суду обґрунтований сумнів щодо фактичності виконання робіт приватним підприємством «Одеська будівельна компанія»згідно наданих ВАТ «БМУ № 17»до суду договорів підряду. Крім того, при оцінки зазначених доказів суд приймає до уваги твердження представника ДПІ у м. Южному щодо неможливості виконання робіт працівниками приватного підприємства «Одеська будівельна компанія»на території Одеського припортового заводу з огляду на існуючи на цьому підприємстві обмеження щодо допуску на територію сторонніх осіб, та не надання представником ВАТ «БМУ № 17»до суду доказів оформлення таких допусків на робітників Одеської будівельної компанії. Представником позивача зазначені зауваження податкового органу спростовані не були.

На думку суду, надані позивачем документи в обґрунтування виконання господарських операції ПП «Одеська будівельна компанія»не можуть бути прийняті в якості належного доказу правомірності віднесення витрат ВАТ «БМУ № 17»з придбання будівельних робіт у свого контрагента до складу валових витрат підприємства у 4 кварталі 2010 року.

Судом також встановлено, що 03.12.2010 року між ВАТ «БМУ № 17»(покупець) та ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД»(постачальник) був укладений договір постачання № 3/12/10п, за яким постачальник зобовязується поставити покупцю будівельні матеріали, а саме: фарби масляної, цвяхи, мастика бітумна, решітки металеві, дошки, а замовник зобовязується прийняти та оплатити зазначений товар (т. 1 а.с. 198-200).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 цього договору передача товару здійснюється на підставі заявки покупця із зазначенням назви та загальної кількості товару. На кожну партію оформляється накладна.

На підтвердження факту отримання ВАТ «БМУ № 17»зазначених товарів представник позивач надав до суду рахунки № 931 від 30.12.2010 року та № 865 від 27.12.2010 року від 27.10.2010 року (т.1 а.с. 201, 202), накладні № 914 від 27.12.2009 року та № 870 від 30.12.2010 року (т.1 а.с. 203, 204), податкові накладні № 369 від 30.12.2010 року та № 322 від 27.12.2010 року (т. 1 а.с. 205, 206), платіжні доручення № 221 від 18.01.2011 року та № 2290 від 17.01.2011 року (т.1 а.с. 207, 208).

01.11.2010 року між ВАТ «БМУ № 17»(покупець) та ТОВ «Профстройплюс ЛТД»(постачальник) був укладений договір постачання № 1/11/10п, за яким постачальник зобовязується поставити покупцю будівельні матеріали, а саме: щебінь гранітний, а замовник зобовязується прийняти та оплатити зазначений товар (т. 1 а.с. 198-200).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 цього договору передача товару здійснюється на підставі заявки покупця із зазначенням назви та загальної кількості товару. На кожну партію оформляється накладна.

На підтвердження факту отримання ВАТ «БМУ № 17»зазначеного товару представник позивач надав до суду рахунки-фактури № 980 від 23.12.2010 року та № 962 від 25.11.2010 року (т.1 а.с. 213, 215), видаткові накладні № 897 від 24.12.2010 року та № 863 від 26.11.2010 року (т.1 а.с. 214, 216), податкові накладні № 201 від 24.12.2010 року та № 164 від 26.11.2010 року (т. 1 а.с. 217, 218), платіжні доручення № 44 від 27.12.2010 року та № 2232 від 26.11.2010 року (т.1 а.с. 219, 220).

Стосовно порядку передачі та отримання зазначених товарів від постачальників ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД» та ТОВ «Профстройплюс ЛТД»представник позивача у судовому засіданні пояснив, що товар отримувався представником ВАТ «БМУ № 17», уповноваженим на отримання товарно-матеріальних цінностей за відповідними податковими та видатковими накладними на складі постачальників та перевозився позивачу партіями.

Разом з тим, з наданих позивачем до суду первинних документів не вбачається прізвищ та посад осіб, які відвантажували та одержували зазначений у них товар, відсутні реквізити довіреностей від ВАТ «БМУ № 17»на отримання цими особами товарно-матеріальних цінностей, що виключає можливість на підставі зазначених документів ідентифікувати осіб, які брали участь у здійснені господарської операції. Такі відомості та документи під час розгляду справи також надані не були.

Крім того, суд погоджується з твердженням представника відповідача в судовому засіданні щодо непідтвердження ВАТ «БМУ № 17»поставок товарів від контрагентів з огляду на наступне.

Наказом Мінтрансу України від 14.10.97 № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», зареєстрованим в Мінюсті України 20.02.1998 року № 128/2568, із змінами та доповненнями, затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Відповідно до зазначених Правил товарно-транспортна накладна (ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку та шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно до п. 11 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є ТТН та дорожні листи вантажного автомобіля. ТТН на перевезення вантажу автомобільним транспортом Замовник (Вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менш чотирьох екземплярів. Перший екземпляр ТТН залишається у Замовника. У тих випадках, коли в ТТН немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної замовник додає документ довільної форми з обовязковим зазначенням відомостей про вантаж (гр.1-10ТТН). У цих випадках в ТТН зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого ТТН вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.

Згідно п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації (товарно-транспортної накладної, подорожнього листа) затверджено спільним наказом Мінтранспорту та Мінстата України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»від 29.12.1995 року № 488/346.

Відповідно до п. 2 зазначеного наказу ведення зазначених форм первинного обліку всіма субєктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обовязковим.

Таким чином, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, що фіксують та підтверджують господарські операції та на основі яких ведеться бухгалтерський облік.

Разом з тим, позивачем ні товарно-транспортні накладні, ні подорожні листи, що б підтверджували фактичне відвантаження та перевезення до ВАТ «БМУ № 17»товару, отриманого від постачальників (ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД» та ТОВ «Профстройплюс ЛТД») не були надані перевіряючому органу під час проведення перевірки, а також не представлені до суду під час судового розгляду справи. Крім того, позивачем не надано відповідних заявок на замовлення товару від постачальників ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД» та ТОВ «Профстройплюс ЛТД», обовязковість складання яких вбачається з умов договорів № 1/11/10п від 01.11.2010 року та № 3/12/10п від 03.12.2010 року.

Крім того, при оцінці доказів суд враховує те, що представником позивача не було надано суду обґрунтованих пояснень щодо місця, порядку та способу отримання і перевезення протягом 1 робочого дня значної кількості зазначеного у видаткових документах товару. Ним також не було надано відомостей та доказів на підтвердження оприбуткування та зберігання цього товару позивачем.

З огляду на зазначене, суд погоджується з твердженням представника відповідача щодо непідтвердження наданими позивачем документами факту реального придбання товарів у ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД» та ТОВ «Профстройплюс ЛТД»по укладеним з ними договорам та, відповідно, непідтвердження факту понесення ним витрат, що були повязані саме з таким придбанням.

За таких обставин суд приймає до уваги думку представника податкового органу щодо відображення позивачем витрат по господарських операціях із зазначеними контрагентами з метою штучного заниження обєкта оподаткування підприємства з податку на прибуток та вважає, що висновок відповідача про завищення позивачем валових витрат у 4 кварталі 2010 року на суму 2 085 862 грн. у звязку з включенням до складу валових витрат вартості придбаних у ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Профстройплюс ЛТД» товарів, робіт та послуг і, як наслідок цього, заниження податку на прибуток у сумі 521 465,00 грн., є правомірним та обґрунтованим.

Разом з тим, суд не погоджується з висновками ДПІ у м. Южному щодо нікчемності правочинів між ВАТ «БМУ № 17»та ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Профстройплюс ЛТД»та вважає висновок податкового органу з цих підстав таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 ЦК України.

Господарський кодекс України розглядає як оспорювані всі зобовязання, що виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Так, відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. Укладені між позивачем та його контрагентами договори у встановленому законом порядку недійсним не визнані.

Крім того, в силу приписів податкового законодавства України, відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень, не надано права визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними при перевірці діяльності платників податків.

Таким чином відповідач, помилково встановив під час перевірки порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України щодо нікчемності правочинів, укладених між ВАТ «БМУ № 17»та ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Профстройплюс ЛТД», правомірно та обґрунтовано встановив порушення з боку позивача вимог пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під час виконання умов цих правочинів.

На думку суду, наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення інших видів законодавства.

З огляду на викладене суд при прийнятті рішення не приймає до уваги на обґрунтування протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення посилання представника позивача на той факт, що рішеннями Апеляційного суду Одеської області закриті справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 163-1 КУпАП, стосовно голови правління ВАТ «БМУ №17»та головного бухгалтера підприємства за порушення ними порядку ведення податкового обліку (т. 2 а.с. 230-234; 238-241). Як вбачається із зазначених рішень, справи про адміністративні правопорушення щодо цих осіб закриті з підстав порушення їх прав судом першої інстанції, та під час розгляду цих справ обставини правомірності формування відкритим акціонерним товариством «Будівельно-монтажне управління №17»валових витрат у 2010 році не встановлювались.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач у судовому засіданні довів правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення № 0000122310 від 14.04.2011 року про визначення позивачу податкового зобов'язання та штрафних санкцій за порушення вимог податкового законодавства, у звязку з чим адміністративний позов ВАТ «БМУ №17»задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 122, 158-163, 186, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління №17» до державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення відмовити у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на постанову, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 27 березня 2012 року.

Суддядпис/ Білостоцький О.В.

27 березня 2012 року.

.