Постанова № 22630126, 02.04.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 квітня 2012 р. Справа № 2а/0270/521/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Альчука Максима Петровича,

за участю секретаря судового засідання: Ткачук В.О.

представника позивача: Фролова В.В.

представника відповідача: Гралєвського Л.Й., Дмитрик Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Оратівлатінвест"

до: Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оратівлатінвест" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій податкового органу щодо визначення сум податкового зобовязання на підставі висновку про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" щодо поставки міндобрив.

Позивач вважає, що пакет первинних документів, наданих відповідачу під час перевірки, повністю відповідає вимогам законодавства та підтверджує включення до податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ, а відтак податковий орган не мав права нараховувати ТОВ "Оратівлатінвест" податкові зобовязання, визначені оскаржуваним повідомленням-рішенням.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях, просили відмовити в задоволенні позову. Додатково зазначили, що позивачем при здійсненні господарських операцій порушено вимоги цивільного та податкового законодавства, в результаті чого вчинений з ТОВ "ТД "Агроімпром ЛТД" правочин є нікчемним. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто така угода має фіктивний характер, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 273179 грн.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ "Оратівлатінвест" зареєстроване Оратівською районною державною адміністрацією, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію від 13.08.2007 року за № 116010200000002077 та взято на податковий облік Іллінецькою міжрайонною державною податковою інспекцією 14.08.2007 року за № 122. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 19.11.2007 року № 10078138, виданого Іллінецькою МДПІ, позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість з 19.112007 року по 01.04.2011 року. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість - субєкта спеціального режиму оподаткування від 01.04.2011 року № 100329918, виданого Іллінецькою МДПІ, позивач зареєстрований платником податку на додану вартість з 01.04.2011 року по даний час.

На підставі направлень від 05.10.2011 року та наказу Іллінецької МДПІ від 04.10.2011 року № 708 працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Оратівлатінвест" з питань перевірки правових відносин з ТОВ "ТД "Агроімпорт" за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 166/23/35110779 від 07.10.2011 року, відповідно до якого відповідачем встановлено порушення товариством ст. ст. 203, 215, 216, 228, 655, 662, 658 ЦК України, в результаті чого правочин заключений позивачем з ТОВ "ТД "Агроімпром ЛТД" має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону. Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ "Оратівлатінвест" придбання товарів по угоді, визнаною нікчемною. Останнє, в свою чергу свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто така угода має фіктивний характер та порушує п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1 ст. 201, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 273179 грн., в тому числі за січень 2011 року на 273179 грн.

На підставі акту перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.10.2011 року № 0000192320 за формою "Р", яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем з податку на додану вартість на загальну суму 273179 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 грн.

Надаючи правову оцінку діям та рішенням відповідача суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основним аргументом яким обґрунтовує свою позицію відповідач є те, що господарські операції здійснені ТОВ Оратівлатінвест" не спричинили реального настання правових наслідків, а тому відповідно до норм Цивільного кодексу України такі правочини є недійсними, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними (ст. 228 ЦК України).

З такою позицією суд не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів).

Спеціальні підстави (статті 218-235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

Зокрема, відповідно до положень ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вбачається, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Абзацом 2 вказаного пункту вказано, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Відповідач вважає, що укладені договори є нікчемними, а позивач категорично заперечує таке твердження, у звязку з чим виникає спір, який не може бути вирішено в позасудовому порядку.

Проаналізувавши вказані норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

В ході судового розгляду справи встановлено, що між позивачем та TOB "ТД "Агроімпорт ЛТД" укладено договір купівлі-продажу (оптової партії товарів) № 02/20-01-11 від 20.01.2011 року. Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобовязувався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобовязувався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Пунктом 1.2. сторони договору визначили найменування товару, купівля-продаж якого здійснюватиметься за договором - аміачна селітра в біг-бегах по 1000 кг. Крім того, додатково погодили в п.п. 1.3 - 1.5 договору особу-відправника товару, його реквізити та станцію відправлення.

За вказаним договором сторони погодили здійснити купівлю-продаж аміачної селітри в кількості 576 тон за ціною 3013,00 грн. за тонну на загальну суму 1737036 грн., в т.ч. ПДВ - 259506 грн., на умовах поставки СРТ залізнична станція Немирів в редакції Інкотермс - 2000 (п.п. 2.1., 2.2., ст. 3 Договору).

Щодо умов поставки, то в п.п. 2.3., 2.4 договору сторони погодили, що відвантаження товару здійснюється продавцем або за його рахунок відправником/виробником товару залізничним транспортом згідно реквізитів, отриманих від покупця, після отримання попередньої оплати.

На виконання вказаної домовленості згідно договору товариство перерахувало на користь ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" грошові кошти в сумі 1639072 грн., в тому числі ПДВ в сумі 273178,67 грн.

Відповідно до п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.4 ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є обєктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у звязку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту такого платника.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України, передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Так, згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку на додану вартість зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну заповнену за правилами встановленими ст. 201 ПК України.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зясовано в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи позивачу була виписана та належним чином оформлена податкова накладна за № 253 від 21.01.2011 року в розмірі 1639072 грн., в тому числі ПДВ 20% - 273178,67 грн., яка виписана TOB "ТД "Агроімпорт ЛТД" на суму отриманої попередньої оплати за правилом першої події, яка в подальшому була включена до складу податкового кредиту позивача у поточному (звітному) податковому періоді шляхом відображення в податковій декларації за січень 2011 року.

Правильність оформлення податкової накладної під сумнів відповідачем не ставиться, жодних зауважень щодо її форми чи окремих реквізитів відповідачем в акті перевірки та в судовому засіданні не вказано. Однак, податковим органом не наведено жодних доводів того, що вищевказана сума податку на додану вартість безпідставно була включена позивачем до податкового кредиту в січні 2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, товариством, при проведенні перевірки з питань достовірності заявленої суми податкового кредиту з податку на додану вартість, було надано податковому органу договір купівлі-продажу оптової партії товару № 02/20-01-11 від 20.01.2011 року, видаткові накладні про отримання товару від постачальника, накладні на перевезення вантажу залізничним транспортом, сертифікати якості на товар, належно оформлену податкову накладну, реєстр отриманих податкових накладних за січень 2011 року, платіжні доручення про перерахування коштів за отримання товару, подорожні листи вантажного автомобіля, договір відповідального зберігання від 07.03.2011 року № б/н між позивачем та TOB "Немирівлатінвест", акти прийому-передачі до договору відповідального зберігання № б/н від 07.03.2011 року.

Однак відповідач, незважаючи на наявність вказаних документів, вказує про те, що позивачем незаконно сформовано податковий кредит по операціях з придбання товарів, робіт та послуг за січень 2011 року від TOB "ТД "Агроімпорт ЛТД" у звязку з тим, що підприємством не надано належно оформлених підтверджуючих документів, або документи відсутні, щодо виникнення податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з придбання товарів, робіт та послуг, а саме: видаткових накладних (виписаних з порушенням), залізничних накладних, товарно-транспортних накладних.

Щодо вказаних висновків, суд зазначає, що наявність технічних помилок, допущених при складанні видаткових накладних, а саме не зазначення прізвища особи, яка отримувала товар, не впливає на правомірність формування податкового кредиту та не свідчать про безтоварність операції, оскільки з наданих документів вбачається фактичний рух активів та те, що зміни у зобовязаннях позивача мали місце у звязку з його господарською діяльністю, а відтак є належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які відображають фактично здійснені позивачем господарські операції. (а.с. 57-62). Крім того, у вказаних видаткових накладних, в графі отримувач товару, міститься підпис уповноваженої позивачем особи на отримання товару, який затверджений печаткою товариства. Відтак вказані обставини не заперечують, а навпаки підтверджують те, що одержувачем товару є ТОВ "Оратівлатінвест".

Щодо висновків відповідача про не підтвердження факту транспортування товару на підставі залізничних накладних.

На підтвердження факту перевезення товару позивачем в ході перевірки податковим органом надано сім залізничних накладних (а.с. 63-70). Разом з тим, згідно акту перевірки, відповідачем зроблено висновок, що поставлений товар (нітрат амонію) належить юридичній особі вказаній як одержувач вантажу - TOB "Немирівлатінвест", а наявність відмітки в графі 4 залізничних накладних щодо найменування власника товару - позивача, не передбачено Правилами оформлення перевізних документів.

Згідно ч. 6 ст. 267 ГК України договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Договором купівлі-продажу № 02/20-01-11 від 20.01.2011 року зазначено, що відправником є виробник товару ВАТ "Рівнеазот", який і здійснював відвантаження товару залізничним транспортом та відповідно оформляв перевізні документи на вантаж.

Як вбачається із залізничних накладних, товар був відвантажений виробником - ВАТ "Рівнеазот", відтак зазначені накладні є супровідними документами для залізничного транспортування та не містять відомості про продавця товару. З огляду на те, що зазначені документи оформлюються відправником товару та перевізником, цілком логічно, що TOB "ТД "Агроімпорт ЛТД" не згадується в залізничних накладних. Даний факт не може підтверджувати чи спростовувати перехід права власності на товар, а підтверджує виключно транспортування залізничним транспортом зазначеного товару.

Також згідно ст. 6 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 року, визначено поняття вантажовідправника та вантажоодержувача. Зокрема вантажовідправник (відправник і вантажовласник) - юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення. Вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж.

Вказане свідчить про те, що одержувач товару не обовязково має бути покупцем товару. В даному випадку продавець є власником, відправником є виробник товару, отримувачем - вказана позивачем юридична особа - TOB "Немирівлатінвест", а покупцем - позивач, про що відображено в графі 4 залізничної накладної. Крім того, зазначення у вказаній графі найменування власника вантажу не суперечить Правилам оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року. Так як у цій графі "Відправник може вносити й інші відмітки, не обовязкові для залізниці, зазначати потрібні для одержувача відомості про асортимент вантажів, марки вугілля тощо ...".

Крім того, відповідачем не було взято до уваги той факт, що позивач не має власної залізничної площадки для приймання вантажів залізничним транспортом, в нього відсутні залізничні реквізити для здійснення поставки товару залізницею, а тому товар отримувало TOB "Немирівлатінвест", з яким позивачем було укладено договір відповідального зберігання від 07.03.2011 року та те, що прийнятий від залізниці товар переданий позивачем TOB "Немирівлатінвест" на відповідальне зберігання, про що складено відповідні акти приймання-передачі (а.с. 80-82, 83-88).

Щодо визначення різного найменування товару в залізничних, податкових і видаткових накладних, про що зазначено представниками відповідача. Суд звертає увагу на те, що правовий механізм перевезення вантажів залізничним транспортом регламентований Правилами перевезення вантажів, окремі розділи якого затверджені наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Враховуючи те, що аміачна селітра є небезпечним вантажем класу 5, підкласу 5.1 "Речовини, що окислюють", номер ООН 1942, її перевезення здійснюється відповідно до розділу Правил перевезення небезпечних вантажів. Порядок визначення транспортного найменування небезпечного вантажу передбачено п. 3.6 Правил перевезення небезпечних вантажів, де зазначено, що транспортним найменуванням небезпечного вантажу є та частина позиції, що надрукована в Переліку до цих Правил прописними літерами (з урахуванням будь-яких цифр, літер грецького алфавіту, префіксів "втор-", "трет-" "м-", "н-", "о-", "п-" тощо) з додаванням технічних найменувань вантажів. Відповідно до вказаного Переліку аміачна селітра повинна перевозитись під найменуванням Нітрат Амонію, що було відображено в залізничних накладних. Крім того, відправником ВАТ "Рівнеазот" до кожного з вагонів було додано сертифікати якості, які також підтверджують відповідність товару (а.с. 71-79).

Щодо позиції відповідача як доказу незаконності формування податкового кредиту відсутності товарно-транспортних накладних, суд виходить з наступного.

Правила перевезень вантажні автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила), визначають права, обовязки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізники та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

При цьому згідно п. 1 даних Правил Замовником визначено - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів. Перевізником є особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Таким чином, дані Правила розповсюджуються на випадки, коли перевезенням вантажів здійснюється професійним Перевізником-автопідприємством. На випадки ж коли транспортування вантажні здійснюється власними силами такого підприємства, як позивача, дія даних Правил на такі перевезення не поширюється. В даному ж випадку транспортування товару здійснювалося власними силами позивача, що підтверджується подорожніми листами вантажних автомобілів (а.с. 89-111).

Згідно ст. 3 Закону України "Про автомобільний транспорт" цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-субєктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та небезпеку перевезень.

Згідно із ст. 48 цього Закону автомобільні перевізники, водії повинні мати і предявляти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Таким іншим документом є відповідна видаткова накладна, а відтак застосування товарно-транспортних накладних під час перевезення вантажу є обовязковим виключно при комерційному перевезенні, тобто коли існує замовник та перевізник, що стосується перевезення вантажу для власних потреб, в даному випадку застосування саме товарно-транспортної накладної не є обовязковим.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Роблячи висновки про фіктивність господарської діяльності та приймаючи оскаржуване рішення, податковий орган повинен дотримуватись принципу обґрунтованості рішення, який вимагає від субєкта владних повноважень враховувати обставини, на обовязковість урахування яких прямо вказує закон, так інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього податкова інспекція має ретельно зібрати та дослідити всі необхідні матеріали, що мають доказове значення у справі, документи, пояснення осіб, тощо, чого не було зроблено під час перевірки позивача.

Всупереч викладеному, акт перевірки, на підставі якого відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, містить припущення та не містить підтверджуючих доказів щодо відсутності наміру у сторін на створення правових наслідків, щодо безтоварності господарських операцій, щодо невиконання позивачем взятих на себе зобовязань.

Таким чином, правочин між позивачем та контрагентом відповідає вимогам чинного законодавства України, при його укладенні сторонами досягнуто згоди з усіх суттєвих умов, предметом правочину є товари, що не обмежені в цивільному обороті України, правочин реально сторонами було виконано, товар передано, грошові кошти сплачено, сторонами не заперечується що вид товару характерний для здійснення господарській діяльності позивача. В акті не наведено жодного доказу протилежного. Натомість до матеріалів справи надано акти про використання отриманих позивачем мінеральних добрив (а.с. 112-125), що додатково підтверджує позицію позивача про реальність здійсненої господарської операції. При цьому під час перевірки працівниками податкової інспекції не досліджувалось питання про постачання міндобрив від інших контрагентів.

За вказаних обставин, висновки Іллінецької МДПІ, що правочин, укладений між позивачем та контрагентом не спричинив реального настання правових наслідків, а тому є нікчемним, спростовується вищевикладеним.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В судовому засіданні встановлено правомірність включення до складу податкового кредиту січня 2011 року суми податкового кредиту в розмірі 273178,67 грн. по оплаті TOB "ТД "Агроімпорт ЛТД" грошових коштів в якості попередньої оплати за аміачну селітру, поставка якої відбулася в березні-квітні 2011 року. Відтак висновки податкового органу про заниження податку на додану вартість внаслідок визнання нікчемності правочину без наміру створення правових наслідків є безпідставними.

Таким чином, відповідачем не доведено належними засобами доказування правомірність прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення, яке є протиправним підлягає скасуванню.

Згідно із ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції № 0000192320 від 20.10.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Оратівлатінвест" судові витрати в розмірі 2146 грн., шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяАльчук Максим Петрович