Ухвала суду № 22625870, 18.04.2012, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

справа № 2-869/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2011 року січня четвертого дня Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

за секретаря Юрченко О. О.,

з участю: представника позивача Шкваря К. М.,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_2 про стягнення суми з договору,

встановив:

Відповідач позов не визнав, посилаючись на дострокове виконання кредитного зобовязання і свою добросовісність, тоді як позивач зловживає своїми правами на стягнення неустойки.

Представник позивача в судовому засіданні з урахуванням зменшення розміру вимог виклала доводи заяви, якою предявлений у травні 2009 року позов на предмет дострокового повернення кредиту зі сплатою неустойки, з підстав недотримання відповідачем узгоджених сторонами строків повернення частинами суми кредиту і процентів на виконання свого зобовязання з договору кредиту. У звязку з цим позивач, визнавши погашення основного боргу за кредитом та процентами, просив стягнути на свою користь штраф в сумі 7 251 гривень 63 коп.

Відповідач в судовому засіданні пояснив, що, отримавши через касу установи банку в кредит 180 000 гривень для придбання житла, самостійно оплатив страхові платежі і розраховував на дотримання строків кредиту до 2021 року протягом 15 років, але, допустивши на два місяці прострочення в сумі близько 4 000 гривень, що складалася з процентів та комісії, повернув позивачу кредит достроково у всій сумі протягом трьох років. Стверджував, що договором не передбачена неустойка (штраф чи пеня) для забезпечення виконання прострочених виплат.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши зібрані докази, дійшов висновку про відмову в задоволені позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Позивач 03.03.2006 передав ОСОБА_2 у власність 180 000 гривень на умовах укладеного з ним відповідно до ст. 1054 ЦК України кредитного договору № DNC0GK00000008, долученого до справи в копії (а.с. 5-6), строком до 03.03.2021 під виплату процентів за користування кредитом в розмірі одного відсотка на місяць від суми залишку кредиту.

Згідно з умовами цього договору, що обовязкові для сторін у справі згідно зі ст. 629 ЦК України, кошти відповідачем отримані для придбання квартири з поверненням частинами щомісяця з 21 до 28 числа з виплатою комісії у випадку дострокового виконання позичальником зобовязання та підвищенням процентів до 3,19 % на місяць у випадку настання відкладальної обставини. Також, у п. 2.3.3 договору обумовлено право позивача вимагати дострокового повернення кредиту у визначену ним дату в повідомлені, що має надсилатися відповідачу у випадку порушення ним зобовязання.

Відповідач зобовязався повернути позивачу кредит з виплатою процентів, дотримуючись умов п. 2.2 цього договору про межі свого цивільного обовязку з договору, що має виконати згідно з ст. 526 ЦК України.

Зобовязання відповідача за укладеним договором щодо дотримання строків виконання відповідно до ст.ст. 548, 551 ЦК України забезпечувалися пенею в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше однієї гривні за кожен день прострочення. Також відповідач на умовах укладеного ним 03.03.2006 з позивачем договору іпотеки під № DNC0GK00000008 (а.с. 7-9) передав у заставу згідно з ст. 572 ЦК України для забезпечення задоволення кредиту та дотикових і акцесорних вимог придбану квартиру на АДРЕСА_1.

Суд в оцінці пояснень відповідача виходить з того, що вони обєктивно узгоджуються з наданою позивачем випискою з рахунку НОМЕР_2 щодо порядку погашення боргів і повернення кредиту, а так само з сумами прострочених платежів, наведеними в первісній позовній заяві. Відповідно, за браком доказів протилежного, суд на засадах ст.ст. 10, 60 ЦПК України дійшов висновку про недоведеність у цій справі терміну дострокового виконання, що був би встановлений позивачем згідно з ст. 1049 ЦК України. З огляду на це не доведені обставини, за наявності яких можливий висновок про прострочення виконання за визначенням ст. 612 ЦК України. Цим виключаються підстави для стягнення неустойки за ст.ст. 549, 610, 611 ЦК України.

Крім того, комісійна плата передбачена на випадок дострокового прийняття виконання відповідно до ст. 531 ЦК України, а не у випадку зміни строку виконання за вимогою кредитора, і позивачем не наведено, які умови кредитного договору, як змішаного, відносяться до відносин надання позивачем послуг з комісійного доручення (ст. 1011 ЦК України), через що підстави для отримання такої плати, передбачені ст. 11 ЦК України, не доведені позивачем.

Розвязуючи питання про стягнення пені, суд виходить з того, що заявлена сума 7 251 гривень 63 коп. пені значно перевищує суму процентів у 3 479 гривень 15 коп., виплата яких була дійсно прострочена на два місяці і повернення яких забезпечувалося пенею.

Суд наголошує, що пеня відповідно до ст. 549 ЦК України в перспективі забезпечує виконання основної і додаткової вимоги, будучи одночасно формою ретроспективної цивільно-правової відповідальності за порушення цивільних обовязків. Водночас, на засадах цивільного законодавства за ст. 3 ЦК України добросовісності і справедливості відповідач за принципом правової визначеності, як складової верховенства права за ст. 8 Конституції України, вправі був розраховувати на виконання свого обовязку частинами протягом 15 років, тоді як позивач використав формальний привід для предявлення вже через три роки до виконання цивільного обовязку в повному обсязі, що позивач добросовісно виконав протягом часу розгляду справи в суді.

Таким чином, у зясованих обставинах належить дійти висновку про використання позивачем свого права на отримання пені не для забезпечення виконання основного боргу і покриття втрат від прострочення, незалежно від доведеності своїх збитків, а для необґрунтованої достатніми правовими підставами наживи за рахунок доходів відповідача, чим позивач використав загальний тип дозволеної поведінки у формі реалізації свого права вимоги за межами його здійснення, визначеними правилами ст.ст. 12, 546 ЦК України, що визнається формою зловживання правом за ст. 13 ЦК України, на підставі чого суд згідно ч. 3 ст. 16 цього Кодексу ухвалює це рішення про відмову в захисті прав позивача на отримання пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України понесені судові витрати відшкодовуються відповідачем з огляду на погашення ним основного боргу і дотикових вимог про виплату процентів в ході судового розгляду.

Керуючись ст.ст. 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Публічному акціонерному товариству комерційному банку «Приватбанк»в позові до ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570 м. Дніпропетровська) з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) відшкодування справленого судового збору в сумі 1 260 гривень 52 коп. та оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 250 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська апеляційної скарги заінтересованими особами, протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а так само прокурором з наступного за днем вручення його копії.

Суддя