Рішення № 22624818, 04.04.2012, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 04.04.2012

Справа №2-258

2012 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2012 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Калугіної І.О. ,

при секретарі - Горбань Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольське спеціалізоване управління №100 «Стальконструкція» про стягнення заробітної плати за час простою, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заробітної плати за час простою за наступними підставами.

Позивач працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «МСУ-100 «Стальконструкція»на посаді начальника відділу технічного постачання з окладом 2130 грн. Позивач зазначає, що з 17.09.2009 року відповідач відправив його у відпустку без збереження заробітної плати, що порушило його права та інтереси, вважає, що фактично призупинив його роботу на підприємстві, тобто на його думку мав місце простій. 27.09.2011 року позивача було звільнено за власним бажанням. Таким чином, починаючи з 17.09.2009 року і по 27.09.2011 року за час простою з відповідача підлягає стягненню дві третини тарифної ставки встановленого йому окладу, що становить 34 695 грн. 29 коп.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму заробітної плати за час простою в розмірі 34 695 грн. 29 коп..

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, додатково позивач пояснив, що на протязі усього періоду простою починаючи з 17.09.2009 року і до моменту його звільнення 27.09.2011 року у нього в користуванні залишився службовий автомобіль, який відповідач систематично заправляв бензином та телефон, який також оплачувався останнім. На потязі півтора року він приблизно тричі на тиждень приходив до адміністрації відповідача та повідомляв їх, що обєму роботи йому не надано. Однак на його звернення керівництво та адміністрація товариства ніяк не реагували.

Представник відповідача у судовому засіданні позовну заяву не визнав та пояснив, що дійсно позивач ОСОБА_1 працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «МСУ-100 «Стальконструкція» на посаді начальника відділу технічного постачання з окладом 2130 грн. З 17.09.2009 року позивач написав заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати на період зменшення обсягу робіт на підприємстві. Після того, як позивач пішов у відпустки, його обовязки покладені на агента постачання. Дійсно працівникам було запропоновано піти у відпустку без збереження заробітної плати, щоб надалі залишатися на роботі. Простою на підприємстві не було, а якщо ж допустити, що він був, тоді позивач повинен знаходитися на робочому місці, однак він весь час там не знаходився, трудові відносини з позивачем увесь час зберігалися, жодних доган за порушення трудової дисципліни не було, про порушення вимог ст. 84 КЗпП, відповідно до якої відпустка без збереження заробітної плати не може продовжувати більше 15 днів на рік йому відомо. Вважає, що відпустка позивача без збереження заробітної плати - це не погіршення становища працівника, так як він сам цього бажав, щоб йому надали відпустку за власним бажанням. Колективний договір був складений та зареєстрований 24.11.1998 року, про внесення змін до нього згідно чинного законодавства йому нічого не відомо. Те, що у позивача увесь час перебував у користуванні службовий автомобіль та телефон пояснює це добрими стосунками між позивачем та керівництвом підприємства.

Суд вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно до наданої копії трудової книжки (а.с.3-4), позивач дійсно з працював на посаді начальника відділу технічного постачання.

Згідно довідки №28 від 31.01.2012 року оклад ОСОБА_1, згідно штатного розкладу, у 2009 році складав 2130 грн. без утримання податку (а.с.41).

Відповідно Наказу №153 від 27.10.2008 року голови правління на колективному підприємстві Мелітопольське спеціалізоване управління №100 «Стальконструкція»введено режим неповного робочого часу, у звязку зі зниженням обєму виконуваних робіт,а також з метою запобіганню масового звільнення працівників та збереження робочих місць (а.с.38)

13.07.2009 року наказом голови правління колективного підприємства Мелітопольське спеціалізоване управління №100 «Стальконструкція»у звязку з кризою в будівельній галузі і виникненням на підприємстві тяжким положенням, по скороченню обєму робіт та послуг, та незалежних від правління причинам, а також для недопущення скорочення чисельності працівників наказано на підставі колективного договору п. 3.1.3 дозволити надання відпусток без збереження заробітної плати працівникам підприємства за їх бажанням на період зменшення обсягів роботи (а.с.42).

17.09.2009 року позивач написав заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати на період відсутності обєму роботи на підприємстві (а.с.39).

17.09.2009 року наказом голови правління колективного підприємства Мелітопольське спеціалізоване управління №100 «Стальконструкція»у звязку зі зменшенням обєму робіт на підприємстві та враховуючи особисту заяву ОСОБА_1 наказано надати відпустку без збереження заробітної плати з 17.09.2009 року на період зменшення обєму робіт на підприємстві (а.с.40).

Таке формулювання причини наказу про надання відпуски позивачу, та підтвердження в судовому засіданні представником відповідача того, що дійсно на підприємстві було скорочення обєму робіт, дає підстави суду вважати, що на підприємстві з липня 2009 року почався простій виробництва, про що керівництву підприємства було відомо. Такий висновок , на думку суду, підтверджується й свідченнями представника відповідача про те, що обєми робіт на той час на підприємстві були скорочені у звязку із загальною економічної кризою.

Суд вважає безпідставними твердження представника про те, що позивач протягом всього часу на своєму робочому місці в офісі по вул. Шмідта не перебував, саме тому у нього не виникає права вимагати оплату за вказаний час, оскільки ці твердження ніякими доказами не підтвердженні та не є доведеними. В той же час сам представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що характер посадових обовязків позивача не вимагав від нього постійного перебування в офісі, а передбачав його пересування по обєктах підприємства. Крім того, як пояснив позивач та підтвердив представник відповідача, у ОСОБА_1 на весь цей час залишалися службовий автомобіль та мобільний телефон, витрати на використання яких (заправка топливом, поповнення мобільного рахунку тощо) систематично ніс відповідач, що на думку суду свідчить про перебування позивача на підприємстві.

Крім того, як підтвердив представник відповідача, ніяких заходів щодо дослідження обставин прогулів адміністрація підприємства не здійснювала, ніяких претензій з приводу порушення позивачем трудової дисципліни та розпорядку у підприємства не виникало.

Відповідно ч.1 ст. 34 КЗпП простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача, що позивач в період з 17.09.2011 року до моменту його звільнення перебував у відпустці без збереження заробітної плати на підставі п. 3.1.3 колективного договору, оскільки Законом України від 02.11.2000 року №2073-ІІІ «Про внесення змін в Закон України «Про відпустки»була вилучена частина друга ст. 26 Закону України від 05.11.1996 року №504/96-ВР «Про відпустки», яка передбачала можливість в порядку, визначеному колективним договором, керівнику або уповноваженому ним органу у випадку простою підприємства по не залежним від працівників причинам надавати відпустку без збереження заробітної плати. Тому при наданні відповідачем позивачу відпустки без збереження заробітної плати понад 15 днів за погодженнями між сторонами трудового договору є недопустимим, оскільки така угода суперечить законодавству про працю та порушує конституційне право позивача на працю.

Таким чином, суд приходить до висновку, що працівник дійсно не був забезпечений роботою по вині роботодавця, тобто робота працівника не була організована належним чином, що є порушенням вимог ст. 141 КЗпП України.

Згідно ч.1 ст. 113 КЗпП, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче 2/3 від тарифної ставки встановленого працівникові розряду окладу.

Згідно довідки №28 від 31.01.2012 року оклад ОСОБА_1, згідно штатного розкладу, у 2009 році складав 2130 грн. без утримання податку (а.с.41). 27.09.2011 року позивача було звільнено за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.4). Час простою складає 24 місяці та 10 днів, 2/3 тарифної ставки на місяць складає 1420 грн..

Окрім того, суд при розрахунку компенсації за час простою, не може взяти до уваги посилання позивача на розрахунок оплати за час простою за 10 днів, так як позивачем не надано розрахункових листів (з яких видно кількість робочих, неробочих, святкових днів на місяць на підприємстві), згідно яких можливо розрахувати тарифну ставку позивача за один робочий день, що позбавляє можливості суду вірно визначити розмір компенсації за час простою за вищевказані 10 днів. За таких обставин суд бере до уваги тільки повних 24 місяці за період з 17.09.2009 року по 17.09.2011 року, 1420 грн.(2/3 тарифної ставки)х 24 місяці (кількість місяців за час простою) = 34 080 грн.

Таким чином, заборгованість за час вимушеного простою, ТОВ «Мелітопольське спеціалізоване управління №100 «Стальконструкція», складає 34 080 грн.

Таким чином суд дійшов висновку, що у відповідача мав місце простій не з вини працівника, який має бути оплачений у відповідності з вимогами закону, а тому суд вважає необхідним стягнути з відповідача компенсацію в розмірі 34 080 грн. на користь позивача за вимушений простій. Оскільки справляння і сплата податку з громадян є обовязком роботодавця та працівника, вище розрахована сума зазначена без утримання прибуткового податку та інших обовязкових платежів.

Крім того,відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України,якщо позивача,на користь якого ухвалено рішення,звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини позовних вимог. Позовна заява подана 24.10.2011 року, тому згідно п.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 21.01.1993 № 7-93, від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позову про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин.

Таким чином суд вважає за необхідне стягнути з ТОВ «Мелітопольське спеціалізоване управління №100 «Стальконструкція», державне мито на користь держави у розмірі 340,80 грн. ( 1% від 34 080 грн.). та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60,88, 212, 215 ЦПК України, ст. ст. 34,113 КЗпП України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольське спеціалізоване управління №100 «Стальконструкція» про стягнення заробітної плати за час простою - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольське спеціалізоване управління №100 «Стальконструкція», яке розташоване за адресою: вул. Шмідта, буд. 8 м. Мелітополь Запорізької області, ідент. код юридичної особи 01413520 на користь ОСОБА_1, ідент. код НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 суму заробітної плати за час простою в розмірі 34 080 /тридцять чотири тисячі вісімдесят/ грн., яка зазначена без утримання прибуткового податку та інших обовязкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольське спеціалізоване управління №100 «Стальконструкція», яке розташоване за адресою: вул. Шмідта, буд. 8 м. Мелітополь Запорізької області, ідент. код юридичної особи 01413520 на користь держави державне мито в розмірі 340 /триста сорок/ грн.. 80 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 /сто двадцять/ гривень

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С У Д Д Я: