Рішення № 22620457, 04.04.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/2125-201204.04.12

За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій-К ЛТД»

про стягнення 21 629,61 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю № 1045 від 20.03.2012 р.

від відповідача: не зявився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій-К ЛТД»(далі відповідач) про стягнення 27 629,61 грн., в тому числі 17 629,61 грн. - основного боргу, 9 621,18 грн. - штрафу та 395,33 грн. 3 % річних. Також позивач просить витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки товару № 31/01/11 від 31.01.2011 р. позивач поставив відповідачу товар, який в порушення взятих на себе зобовязань не був оплачений останнім в повному обсязі, у звязку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення залишку боргу по оплаті товару та нарахованої на його суми штраф та 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.02.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/2125-2012, розгляд справи призначено на 21.03.2012 р.

В судовому засіданні 21.03.2012 р. представником позивача на підставі ст. 22 ГПК України подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу, відповідно до якої Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача на свою користь 23 629,61 грн., а саме: 13 613,10 грн. основного боргу, 9 621,18 грн. штрафу, 395,33 грн. 3% річних.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Представник відповідача в судове засідання 21.03.2012 р. не зявився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 24.02.2012 р. про порушення провадження у справі № 5011-5/2125-2012 не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду від 21.03.2012 р. у звязку з неявкою відповідача, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 04.04.2012 р.

В судовому засіданні 04.04.2012 р. представником позивача на підставі ст. 22 ГПК України подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу, відповідно до якої Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача на свою користь 21 629,61 грн., а саме: 11 613,10 грн. основного боргу, 9 621,18 грн. штрафу, 395,33 грн. 3% річних.

Заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року»та п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

04.04.2012 р. представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з врахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог, просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 04.04.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

31.01.2011 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки товару № 31/01/11, згідно з п. 1.1. якого продавець зобовязується на умовах та протягом терміну дії цього договору поставляти продукцію у погодженому сторонами асортименті, а покупець зобовязується приймати і своєчасно оплачувати вартість продукції, на умовах даного договору.

Сторони у п. 1.2. Договору погодили, що асортимент та кількість кожної партії продукції вказується у замовленнях покупця, прийнятих до виконання продавцем, та супровідних документах (товарно-транспортних накладних, накладних), підписаних уповноваженими представниками сторін.

Згідно з п. 2.1 Договору ціна продукції визначається продавцем у прайс-листах та фіксується на кожну окрему партію продукції в супроводжувальних документах (товарно-транспортних накладних, накладних).

Відповідно до п. 2.3. Договору розрахунки за продукцію між постачальником та покупцем здійснюються шляхом попереднього перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, а в разі поставки продукції силами постачальника, розрахунок здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту поставки.

Поставка продукції здійснюється на умовах самовивозу зі складу продавця, або доставкою на склад покупця (п. 3.1. Договору).

Пунктом 5.1. Договору його сторони передбачили, що він вступає в силу з дня його підписання та діє до 31.12.2011 р.

Згідно з п. 5.2. Договору у випадку, якщо жодна із сторін не виявить бажання припинити дію даного договору шляхом повідомлення іншої сторони, даний договір вважається продовженим на тих же умовах на один календарний рік на тих же умовах.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар згідно з видатковою накладною № РН-0000136 від 16.09.2011 р. на суму 51 613,10 грн.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, сплативши 40 000 грн., в тому числі: 5 000,00 грн. платіжним дорученням № 1066 від 03.10.2011 р., 5 000,00 грн. по платіжним дорученням № 1470 від 11.10.2011 р., 5 000,00 грн. платіжним дорученням № 1122 від 24.10.2011 р., 3 000,00 грн. платіжним дорученням № 1159 від 31.10.2011 р., 5 000,00 грн. платіжним дорученням № 1649 від 17.11.2011 р., 5 000,00 грн. платіжним дорученням № 1723 від 02.12.2011 р., 2 000 грн. платіжним дорученням № 1288 від 07.12.2011 р., 2 000,00 грн. платіжним дорученням № 1758 від 16.12.2011 р., 2 000,00 грн. платіжним дорученням № 1823 від 23.12.2011 р., 4 000,00 грн. платіжним дорученням № 124 від 16.02.2012 р., 2 000,00 грн. платіжним дорученням № 282 від 02.04.2012 р., що також підтверджується виписками банку по рахунку позивача.

Таким чином заборгованість відповідача за Договором становить 11 613,10 грн.

Претензія позивача № 49 від 25.10.2011 р. з вимогою оплатити поставлений товар залишена відповідачем без задоволення.

Враховуючи зазначене, оскільки відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем за поставлену продукцію на підставі вказаних накладних, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, сторони передбачили вид платежу з відстрочкою 21 календарний день з моменту поставки (п. 2.3. Договору).

В силу ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю його вартості, позовні вимоги, з урахуванням нової ціни позову, в цій частині є законними та обґрунтованими.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 6.3. Договору штраф у сумі 9 621,18 грн.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ст. 230 ГК України).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.3 Договору за несвоєчасну оплату покупець сплачує штраф в розмірі 0,2 % від суми отриманого товару за кожний день прострочення.

З аналізу п. 6.3 Договору поставки вбачається, що сторони невірно визначили правову природу передбачених штрафних санкцій у вигляді 0,2% за кожний день прострочення платежу, як штраф, оскільки зі змісту наведеної правової норми вбачається, що саме пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що пунктом 6.3 Договору поставки сторони передбачили саме нарахування пені.

Згідно з ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

При цьому, в силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розміру, встановленого ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

Отже, розрахунок пені здійснений позивачем при поданні позовної заяви, судом не може бути прийнятий, оскільки останній не відповідає наведеним вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, відповідно до п. 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344 господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати «перерахунок»замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне зробити перерахунок нарахованої пені, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі викладеного, судом здійснено перерахунок пені, внаслідок чого з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій-К ЛТД»на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягає стягненню 2 041,77 грн. - пені за порушення відповідачем зобовязань, встановлених Договором.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь 395,33 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Судом перевірено розрахунок 3% річних у розмірі 395,33 грн. встановлено, що він є вірним.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені та 3 % річних.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення»рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обовязки щодо оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, враховуючи здійснений судом перерахунок пені.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, повязані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом враховано, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом в розмірі переплаченої суми.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про судовий збір»судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Приписами п. 1 ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»№ 4282-VI від 22.12.2011 року станом на 01.01.2012 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 073,00 грн.

При цьому, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, розмір судового збору за розгляд позовних заяв в господарському суді майнового характеру становить не менше 1 609,50 грн. та не більше 64 380,00 грн.

Позивачем було сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 1 609,50 грн. Під час розгляду справи позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи, що розмір судового збору не може бути меншим 1 609,50 грн., підстави для повернення позивачу судового збору, в звязку зі зменшенням розміру позовних вимог відсутні. Відповідно суд розподіляє судові витрати згідно з приписами ст. 49 ГПК України з означеної вище суми.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій-К ЛТД»(03151, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 72; код ЄДРПОУ 36715391) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 11 613 (одинадцять тисяч шістсот тринадцять) грн. 10 коп. - основного боргу, 2 041 (дві тисячі сорок одну) грн. 77 коп. - пені, 395 (триста девяносто пять) грн. 33 коп. - 3 % річних та 1 045 (одну тисячу сорок пять) грн. 50 коп. - витрат на сплату судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.04.2012 р.

Суддя В.С. Ломака