Постанова № 22619065, 12.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2012 р. Справа № 5023/7286/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіМогила С.К.,

суддіВовка І.В.,

суддіКондратової І.Д.,

за участю представників сторін від позивачаОСОБА_1- пред. за дов., від відповідача не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПриватного підприємства "Проф Агро 2010"

на рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2011 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2011 р.

у справі№ 5023/7286/11 Господарського суду Харківської області

за позовомДержавного підприємства "Артемівський спиртовий завод"

доПриватного підприємства "Проф Агро 2010"

простягнення 2 487 994,90 грн. ВСТАНОВИВ:

У серпні 2011р. Державне підприємство (надалі ДП) "Артемівський спиртовий завод" звернулося до господарського суду з позовною заявою про зобовязання Приватного підприємства (надалі ПП) "Проф Агро 2010" виконати порушені зобовязання за договором № 23/11ТД від 23.11.2011р. щодо поставки зернових культур, а у разі неможливості виконання зобовязання стягнення з відповідача 2393934,54 грн. основного боргу та 84562,23 грн. пені.

До прийняття рішення у справі позивач уточнив позовні вимоги, просив просив стягнути з відповідача 2487994,90грн., з яких 2393935,08грн. основного боргу та 94059,82грн. пені.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем договору № 23/11-ТД від 23.11.2010 р. про закупівлю товарів за державні кошти щодо поставки товару в строки, встановлені договором.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.10.2011р. (суддя Доленчук Д.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючого судді Могилєвкін Ю.О., суддів Пушай В.І., Плужник О.В.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 2393934,54 грн. основного боргу, 94059,80 грн. пені. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, ПП "Проф Агро 2010" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2011 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2011 р., а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме: 105, 106, 107 Цивільного кодексу (надалі ЦК) України, ст. ст. 42, 43, 33, 38, 41, 43 Господарського процесуального кодексу (надалі ГПК) України.

Позивач не надав відзив на касаційну скаргу, усно в судовому засіданні відхилив її доводи повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч.1 ст.1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч. 1 ст. 177 Господарського кодексу (надалі ГК) України є договір.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведених відкритих торгів (тендеру), між сторонами у справі укладений договір № 23/11-ТД від 23.11.2010 р. про закупівлю товарів за державні кошти, відповідно до якого відповідач зобов'язувався в період з 23 листопада 2010р. по 30 червня 2011 р. поставити культури зернові (ДК 016-97 - 01.11.1), а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити товар.

Пунктами 1.2, 4.1 договору зазначено кількість товару, асортимент та, що розрахунки проводяться шляхом здійснення позивачем попереднього безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що за період з листопада 2010 р. по червень 2011 р. позивач на виконання умов договору перерахував попередню оплату за зерно у розмірі 18262000,00 грн., відповідач здійснив поставку зерна в кількості 5730,73 т на загальну суму 13194511,02 грн. та повернув позивачу грошові кошти на суму 2673553,90 грн. згідно: платіжного доручення № 128 від 29.12.2010 року на суму 100000,00 грн., платіжного доручення № 14 від 27.01.2011 року на суму 457688,90 грн., платіжного доручення № 98 від 04.07.2011 року на суму 1215865,54 грн.

Судами обох інстанцій встановлено, що вартість недопоставленого зерна склала 2393934,54 грн., що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 01.09.2011 р., копія якого долучена до матеріалів справи.

Вказані обставини відповідачем не заперечувались та не оспорювались.

Відповідно до частини другої ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, товар не передав у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Дана стаття надає можливість предявлення до продавця альтернативних вимог або передати обумовлені договором товари, за які вже була здійснена попередня оплата, або вимагати сплаченої за товар суми. Право вибору при цьому належить покупцеві.

В даному випадку позивач використав своє право на повернення здійсненої попередньої оплати.

Отже, враховуючи, що відповідач не виконав взяте на себе зобов'язання за договором щодо поставки зерна, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд прийшли до правильного висновку про наявність права позивача вимагати повернення сплаченої суми, й обґрунтовано постановили про задоволення позовних вимог щодо стягнення 2393934,54 грн. основного боргу.

В силу ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Умовами договору сторони визначили, що за порушення термінів поставки товару, визначених у відповідних Специфікаціях, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення зобов'язання, від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення.

Отже, оскільки фактичні обставини справи свідчать про прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо на суму 2393934,54 грн., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 7.4 договору пені в сумі 94059,80 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Доводи касаційної скарги правильних висновків господарських судів не спростовують.

Посилання скаржника на те, що позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, колегією суддів відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій оцінені відповідні доводи відповідача та у мотивувальній частині судових рішень наведені мотиви, за яких суди відхилили відповідні доводи, а також зазначені докази на підтвердження повноважень особи, що підписала позовну заяву, зокрема, контракт № 380 від 28.03.2007р., відповідно до якого на посаду директора ДП "Артемівський спиртовий завод" призначено Смашного Ф.В. на термін з 28.03.2007 р. по 28.03.2012 р., наказ ДП "Артемівський спиртовий завод" № 46-к від 28.03.2007 р.

Згідно наказу Міністерства аграрної політики України від 30.11.2010 р. N 779 Смашний Ф.В. є членом комісії з реорганізації ДП "Артемівський спиртовий завод".

Судом касаційної інстанції враховано, що відповідно до частини четвертою статті 105 ЦК України голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Отже, від імені юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про реорганізацію, члени названої комісії можуть здійснювати представництво відповідного підприємства в господарському суді з підстав, передбачених частиною першою статті 28 ГПК України та частиною четвертою статті 105 ЦК України.

Безпідставними є також доводи відповідача про те, що позивач втратив право вимоги до позивача, оскільки частиною третьої статті 59 ЦК України встановлено, що у разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

Приєднання вважається завершеним з моменту державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються в результаті приєднання, та державної реєстрації відповідних змін до установчих документів (ч. 11 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців").

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, обов'язковою умовою переходу усіх майнових прав та обов'язків від приєднаного товариства до іншого суб'єкта господарювання має бути припинення такого приєднаного товариства як юридичної особи та реєстрація відповідних змін в державному реєстрі, а не лише складання передавального акту, що встановлено частиною 3 статті 107 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що в державному реєстрі відсутній запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи, що свідчить про те, що процедура приєднання не завершена.

Враховуючи встановлені судом першої обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивач не втратив своє право вимоги до відповідача, що випливають з договору № 23/11-ТД від 23.11.2010р. Відповідно клопотання про призначення судової економічної експертизи, яке спрямоване на затягування розгляду справи та ухилення від виконання зобов'язання щодо повернення коштів, підставно відхилено судами обох інстанцій.

Згідно зі статтею 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною 2 ст. 1115 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Касаційна інстанція вважає юридичну оцінку, дану місцевим і апеляційним судами обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Проф Агро 2010" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2011 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2011 р. у справі № 5023/7286/11 без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.

СуддяВовк І.В.

СуддяКондратова І.Д.