Постанова № 22616663, 02.04.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/1350/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2012 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Центр будівельних машин»до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення від 11.02.2012р. № 0000052301, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр будівельних машин»(надалі по тексту Позивач або ТОВ «ЦМБ») звернулось до суду з позовом до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області (Березівська міжрайонна державна податкова інспекції Одеської області Державної податкової служби) (надалі по тексту Відповідач або Березівська МДПІ Одеської області), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.02.2012р. № 0000052301. Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуване податкове повідомлення рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 32 247, 39 грн., у тому числі: за основним платежем 25 797,91 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6449,48 грн., яке прийняте на підставі акту перевірки від 30.01.2012р. № 39/23-00/32026/852 «Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «ЦМБ»з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з ПП «Грузовозофф»за період жовтень, грудень 2010р. та лютий березень, травень 2011р.»підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає чинному законодавству, оскільки прийняте на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у звязку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаного повідомлення-рішення.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечувала в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржуване рішення є законним.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд дійшов до наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що у період з 27.01.2012 року по 30.01.2012 року посадовою особою Березівської МДПІ Одеської області на підставі наказу № 44 від 27.01.2012 року, згідно з п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фінансово господарської діяльності ТОВ «ЦМБ»по взаємовідносинам з контрагентом ПП «Грузовозофф»за рахунок якого сформовано податковий кредит в період жовтень, грудень 2010р. та лютий березень, травень 2011р.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 30.01.2012р. № 39/23-00/32026/852 «Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «ЦМБ»з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з ПП «Грузовозофф»за період жовтень, грудень 2010р. та лютий березень, травень 2011р.»(а.с. 9-19 том І), відповідно до висновку перевіркою визначення податкового кредиту за період з 01.10.2010 року по 31.05.2011 року встановлено його завищення всього у сумі 25 797,91 грн., в тому числі за грудень місяць 2010 року в сумі 4015,89 грн., за жовтень місяць 2010 року в сумі 2323,00 грн., за лютий місяць 2011 року в сумі 2308,34 грн., за березень місяць 2011 року в сумі 3845,00 грн., за травень місяць 2011 року в сумі 13305,68 грн., чим позивачем порушень п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР (надалі по тексту - Закону України №168/97-ВР) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-ІУ.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.02.2012р. № 0000052301, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 32 247, 39 грн., у тому числі: за основним платежем 25 797,91 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6449,48 грн. (а.с. 8 том І).

Як вбачається з акту перевірки та зазначено було в судовому засіданні представником відповідача, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту у періоді жовтень, грудень 2010р. та лютий березень, травень 2011р. податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ПП «Грузовозофф»у загальній сумі 25 797,91 грн., оскільки встановлено, що усі операції з придбання товарів (робіт, послуг) за участю ПП «Грузовозофф»та позивача не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Судом встановлено, що для проведення перевірки відображення в обліку звітності позивача операцій по взаємовідносинам з ПП «Грузовозофф», відповідачем використані матеріали акту ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області № 55/23-2/35640933 від 26.12.2011 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Грузовозофф»щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період жовтень, листопад, грудень 2010 року, січень, лютий, квітень, червень, липень 2011 року»(а.с. 144-146 том І).

Зокрема в акті зазначено, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємства постачальника за перевіряємий період, що свідчить про те, що правочини між ПП «Грузовозофф»та підприємствами покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Також відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Фактично згідно податкової звітності у ПП «Грузовозофф»відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Також в акті вказано, що в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ПП «Грузовозофф»до контрагентів-покупців, у звязку з відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Таким чином, на підставі результатів перевірки ПП «Грузовозофф»відповідачем в акті перевірки зроблений висновок про те, що зазначені правочини, укладені позивачем з ПП «Грузовозофф»відповідно до ч. 1,2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що не повязані з їх недійсністю.

Однак при цьому, жодних доказів про самостійне дослідження податковим органом обставин укладання договорів ТОВ «ЦБМ»з ПП «Грузовозофф», предмету даних правочинів, змісту прав та обовязків сторін за ними, повноважень фізичних осіб, які від імені субєктів господарювання укладали ці правочини, дійсних намірів сторін правочинів, наявності відсутності розумних економічних чинників на укладення правочину акт перевірки не містить.

На підставі вищевикладеного, відповідачем в акті перевірки зроблений висновок про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-ІУ, внаслідок чого, встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 25 797,91 грн.

Суд з даними висновками не погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді здійснював господарські операції з ПП «Грузовозофф».

Зокрема судом встановлено, що у перевіряємий період ТОВ «ЦМБ»з ПП «Грузовозофф»був укладений договір транспортно-експедиційних послуг від 03.01.2011 року (а.с. 26-27 то І).

Відповідно до п. 1.1. вказаного Договору Експедитор (ПП «Грузовозофф») зобовязується за винагороду надавати Замовнику (ТОВ «Центр будівельних машин») наступні транспортно-експедиційні послуги, повязані з перевезенням вантажу транспортом вибраним експедитором та маршрутом вибраним замовником, згідно з додатками до договору, які є невідємною частиною цього договору, включаючи:

-пакування (розпакування), маркування, пакетування, сортування та зберігання вантажу;

-здійснення вантажно-розвантажувальних робіт;

-закріплення, укриття та увязка вантажу, надання необхідних для цієї мети приладь;

-вибір оптимальної схеми перевезення вантажу за умовами вантажовідправника;

-приймання вантажу зі складу (термінала) вантажовідправника, від перевізника, доставка та здача його на склад (термінал) вантажоотримувача;

-супроводження та охорона вантажу;

-розрахунок раціональної загрузки транспортних засобів, схем розміщення і кріплення вантажу;

-консультації з питань, повязаних з транспортно-експедиційним обслуговуванням.

Також судом встановлено, що ТОВ «ЦБМ»з ПП «Грузовозофф»був укладений договір купівлі-продажу від 01.10.2010р. б/н, згідно предмету якого Продавець (ПП «Грузовозофф») зобовязується передати належний йому товар у власність Покупцю (ТОВ «Центр будівельних машин»), а Покупець зобовязується прийняти та оплатити його на умовах Договору (а.с. 156-157 том І).

Крім того, у перевіряємий період між ТОВ «ЦБМ»та ПП «Грузовозофф»був укладений договір купівлі-продажу від 03.01.2011р. № 0301-1, згідно предмету якого Продавець (ПП «Грузовозофф») зобовязується передати належний йому товар у власність Покупцю (ТОВ «Центр будівельних машин»), а Покупець зобовязується прийняти та оплатити його на умовах Договору (а.с. 24-25 том І).

Відповідно до ст. 265 Цивільного кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Момент виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 Цивільного кодексу України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Таким чином, факт отримання товару документально підтверджується наявними первинними бухгалтерськими документами (накладні) та первинними бухгалтерськими документами подальшої реалізації отриманого товару.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначених договорів ПП «Грузовозофф»на адресу ТОВ «ЦБМ»поставило товар та надало транспортно-експедиційні послуги, а позивач прийняв та оплатив, отриманий товар та надані послуги.

Про підтвердження поставки товару та надання транспортно-експедиційних послуг свідчать первинні бухгалтерські документи, а саме: накладні, видаткові та податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки, рахунки-фактури, заявки до договору на транспортно-експедиційне обслуговування, наявні в матеріалах справи (а.с. 30-74, 158-169, 177-200 том І, 35, 44-53 том ІІ), а здійснення повної оплати за товар та надані послуги підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 53, 55, 57-58, 60, 64-65, 67, 69 том І, 36-44 том ІІ). Суму сплаченого ПДВ у загальному розмірі 25 797,91 грн. позивачем віднесено до складу податкового кредиту на підставі виписаних постачальником податкових накладних, у відповідних податкових періодах, а саме: у грудні 2010 року - в сумі 4015,89 грн., у жовтні 2010 року - в сумі 2323,00 грн., у лютому 2011 року - в сумі 2308,34 грн., у березні 2011 року - в сумі 3845,00 грн., у травні 2011 року - в сумі 13305,68 грн.

Таким чином судом встановлено, що позивачем було виконано всі зобовязання, які покладено Цивільним кодексом України за договорами поставки та надання послуг, а саме: прийнято товар (надані послуги) та сплачено продавцю грошові кошти, про що свідчать вищезазначені первинні документи.

Відповідно до вимог ст. 526 та ст. 545 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що вказані угоди підписані директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод їх підписи завірені відповідними печатками підприємств, крім того укладені угоди була виконані, що підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, зокрема видатковими, податковими накладними та платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які мають всі необхідні реквізити, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996 - XIV, п.1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та що не заперечувалось у судовому засіданні представником відповідача.

Таким чином, надані позивачем та наявні як в матеріалах справи, так і на час проведення перевірки, первинні документи мають такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Окрім того, суд вважає необхідним зазначити, що виконання зобовязань за вищевказаними договорами укладеними позивачем з ПП «Грузовозофф»та фактичне (реальне) здійснення господарських операцій за цими угодами, а також використання отриманого товару та наданих послуг у власній господарській діяльності підтверджується також актами прийняття виконаних будівельних робіт (а.с. 75-110, 121-129, 236-254 том І, 1-34 том ІІ), актом прийому-передачі будівельно-монтажних робіт до Додаткової угоди № 66 від 10.05.2011 року (а.с. 111-112 том І), Відомістю ресурсів до локальної кошторису № 2-1-1 на загально будівельні роботи (а.с. 113-117 том І), з яких вбачається, що придбаний у контрагента позивача товар та надані послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності, зокрема на виконання будівельно-монтажних робіт.

Так, зокрема, з вищезазначених та наявних в матеріалах справи первинних документів вбачається, що в період з 01.09.2010 року по 30.06.2011 року позивач здійснював закупку у ПП «Грузовозофф»наступних матеріалів: бетон М 300 на загальну суму 38033,32 грн. у т.ч. ПДВ; щебінь фр 5:20 на загальну суму 40 637,40 грн., у т.ч. ПДВ; цемент ПЦ 2 В-Ш-400 на загальну суму 22 940,04 грн. у т.ч. ПДВ; пісок на загальну суму 20 345,76 грн. у т.ч. ПДВ.

Отримання товарно-матеріальних цінностей здійснювалось позивачем на підставі виписаних довіреностей, зареєстрованих у Журналі видачі довіреностей ТОВ «ЦБМ»(а.с. 193-195 том І).

Вказані матеріали були оприбутковані позивачем на рахунку: 201 «матеріали»по накладним та оплачені по розрахунковому рахунку, про що свідчить рахунок: 311 «розрахунок по рахункам», що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку: 201, картками рахунку: 201, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку: 3772 (а.с. 201-225 том І).

Суд вважає, що все вищевикладене підтверджує реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентом ПП «Грузовозофф».

Як вже судом встановлено, зазначеним контрагентом позивачу була надані відповідні податкові накладні на загальну суму ПДВ у розмірі 25 797,91 грн. (а.с. 31-51, 158-169 том І, 35, том ІІ), які мають всі необхідні реквізити та відповідають чинному законодавству. Тобто, згідно п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судом встановлено, що за вищезазначеними податковими накладними сума податку на додану вартість у загальному розмірі 25 797,91 грн. була включена позивачем до складу податкового кредиту, відповідних звітних періодів, а саме в декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року - в сумі 4015,89 грн., за жовтень 2010 року - в сумі 2323,00 грн., за лютий 2011 року - в сумі 2308,34 грн., за березень 2011 року - в сумі 3845,00 грн., за травень 2011 року - в сумі 13305,68 грн.

Як вбачається з акту, в ході проведення перевірки та на підставі результатів перевірки контрагента позивача, а саме акту ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області № 55/23-2/35640933 від 26.12.2011 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Грузовозофф», відповідач дійшов висновку про те, що усі операції купівлі-продажу, поставки товарів, укладені позивачем з вищевказаним контрагентом не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», а отже у позивача відсутнє право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, включених у загальній вартості придбання товару по операціям з ПП «Грузовозофф».

Суд критично відноситься до зазначеного висновку та вважає його не обґрунтованим та таким, що суперечить дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п.п. 2.3.4 наказу ДПА України Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства від 10.08.2005р. №327 зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25 серпня 2005 р. за №925/11205, зокрема його п.п. 2.3.4, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Частина перша ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також, відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Правовими наслідками укладення правочину, зокрема договору про надання робіт (послуг), є виникнення у сторін такого договору взаємних прав та обов'язків з їх подальшою реалізацією. Оскільки вищезазначений договір було укладено сторонами, скріплено печатками та підписами, сторонами виконанні обов'язки за цим договорами (сплачені кошти, надані послуги), то відповідно такий договір не може бути визнаний фіктивним. Отже, відповідачем зроблено необґрунтований висновок про нікчемність договору укладеного між позивачем та ТОВ «Блейд Транс», що не відповідає чинному законодавству, а саме статті 234, ч. 1 ст. 216 та ст. 203 Цивільного кодексу України.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Судом встановлено, що укладені між позивачем та ПП «Грузовозофф»угоди не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що згідно із п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелікправочинів,які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже, наявні в матеріалах справи документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача ПП «Грузовозофф»взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Також суд вважає необхідним зазначити, що Березівська МДПІ Одеської області, приймаючи оскаржуване рішення, не могла керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених угод, висновок відповідача про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства під час розгляду справи не підтверджені належними доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

Більш того - згідно з приписами ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Позивач та його контрагент ПП «Грузовозофф», належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, стосовно чого не заперечував представник відповідача.

Твердження відповідача про те, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків не відповідає дійсності, ні чим не підтверджується та є перекрученням реально існуючих, встановлених в судовому засіданні фактів.

Таким чином, на даний час зазначений договори є дійсними та виконаними, рішення суду про визнання угод не дійсними на даний момент не існує.

Важливим є і той факт, що на момент укладення договорів, ПП «Грузовозофф»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Таким чином, позивач не може нести відповідальність за несплату податків його контрагентами та за можливу недостовірність даних внесених до вказаного реєстру.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес проти Болгарії»(заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія - заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обовязків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача в акті перевірки та запереченнях на позов на те, що ПП «Грузовозофф»не мало найманих працівників, технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, а тому не могло виконати зобовязання, визначене договором поставки, оскільки вказані обставини є виключно припущеннями відповідача, які на вимогу суду не підтверджені будь-якими належними доказами та не доводить факту ненадання зазначених послуг та поставки товару.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач діючи з належною обачністю, перевіривши наявність відомостей про його контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців уклав з ПП «Грузовозофф»відповідні договори купівлі-продажу та про надання транспортно-експедиційних послуг, прийняв товар (послуги) та оплатив їх вартість у відповідності до договору. Вказані операції були належним чином відображені позивачем в своєму бухгалтерському та податковому обліку на підставі належним чином оформлених документів у відповідності до вимог чинного законодавства.

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI (надалі по тексту - ПК України).

Так п. 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

На підставі вищезазначеного, право на податковий кредит по податку на додану вартість у позивача виникає з дати видачі йому податкових накладних контрагентами.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст.201 ПК України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.4 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобовязань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Проте податкова накладна не є документом, на підставі якого можливо дійти висновку про використання придбаних послуг у межах господарської діяльності платника податку та отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

При цьому у системному звязку вищезазначених приписів Податкового кодексу України визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Тобто, аналіз вищевказаних положень Податкового кодексу України надає достатні підстави для висновку, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Тобто, згідно з вказаною нормою, податковий орган нараховує податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовує фінансові санкції до підприємства тільки у разі відсутності податкових накладних під час перевірки.

Судом встановлено, що ТОВ «Центр будівельних машин»цілком обґрунтовано відповідно до п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України віднесло до податкового кредиту суму ПДВ у загальному розмірі 25 797,91 грн., підтверджену відповідними документами, у тому числі податковими накладними. Зазначені операції відображені в податкових деклараціях за відповідний період.

Таким чином, на момент перевірки ТОВ «Центр будівельних машин»органом державної податкової служби - Березівською МДПІ Одеської області сума податку на додану вартість була підтверджена податковими накладними, які і є документами зазначеними п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України, що спростовує твердження податкового органу про порушення підприємством вимог зазначеного Закону.

За таких обставин, судом встановлено, що позивач, суворо дотримуючись приписів п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України включив до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом ПП «Грузовозофф»у загальному розмірі 25 797,91 грн., підтверджену податковими накладними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Центр будівельних машин»була включена до складу податкового кредиту сума податку на додану вартість у розмірі 25 797,91 грн., відповідно до отриманих від контрагентів податкових накладних, з урахуванням 1095 денного терміну, встановленого Податковим кодексом України. Саме даний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість передбачено Податковим кодексом України. На підставі викладеного, суд приходить до висновку щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, в акті перевірки субєктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем та його контрагентом господарських операцій, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємоповязаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірних правочинів, що зумовлює необґрунтованість висновку субєкта владних повноважень про невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій, які визначають контрагента у «ризиковому стані».

Таким чином, Березівською МДПІ Одеської області ДПС не надано доказів правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення, не доведено суду фіктивність господарських операцій позивача з його контрагентом, наявність порушень порядку формування податкового кредиту, у звязку з чим суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ «Центр будівельних машин»про скасування податкового повідомлення - рішення від 11.02.2012р. № 0000052301.

Зважаючи на те, що податкове повідомлення - рішення № 0000052301 від 11.02.2012р. року є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000052301 від 11.02.2012р.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного повідомлення - рішення покладено на податковий орган.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, зясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку всім наданим сторонами на час розгляду справи доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, у звязку з чим підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Центр будівельних машин»до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення від 11.02.2012р. № 0000052301, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області від 11.02.2012р. № 0000052301.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 02 квітня 2012 року.

Суддя С.О. Cтефанов