Постанова № 22608568, 09.04.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2012 р. Справа № 5019/2775/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М. суддів Дужич С.П. при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Комунальне підприємство "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради на рішення господарського суду Рівненської області від 16.01.12 р.

у справі № 5019/2775/11 (суддя Павлюк І.Ю. )

позивач Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

відповідач Комунальне підприємство "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради

про стягнення в сумі 16729198,84 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1. (довіреність №128/10 від 26.12.2011р.);

відповідача - не з'явився.

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 16.01.2012 року у справі №5019/2775/11 позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Теплотранссервіс" Рівненської міської Ради про стягнення 16729198,84 грн. заборгованості задоволено. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства "Теплотранссервіс" Рівненської міської Ради на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 15182542,97 грн. основного боргу, 1118503,16 грн. пені, 160835,89 грн. інфляційних нарахувань, 267316,82 грн. відсотків річних та 56460,00 грн. витрат на оплату судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - КП "Теплотранссервіс" РМР звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір пені на 50% на підставі п.3 ст.83 ГПК України.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем, яка становить 15182542,97 грн., виникла внаслідок неплатоспроможності більшої половини споживачів теплової енергії, а особливо населення, та постійною необхідністю витрат коштів підприємства на підготовку та ремонти об'єктів соціальної сфери до подачі теплоносія та несвоєчасним фінансуванням бюджетами вищевказаних робіт.

Крім того, апелянт вказує, що підприємству з боку держави не відшкодовано різницю в тарифах, яка виникла через невідповідність діючих тарифів на теплопостачання витратам на виробництво теплової енергії на протязі тривалого періоду.

Позивач - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" у відзиві на апеляційну скаргу та його представник безпосередньо в судовому засіданні вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання 09.04.2012 року представник скаржника не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи положення ст.102 ГПК України щодо строку розгляду скарги в апеляційній інстанції, а також те, що скаржник був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що в свою чергу підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.152), колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Крім того, відповідно до п.3 ухвали апеляційного суду від 12.03.2012 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Розпорядженням заступника голови Рівненського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 року в зв'язку з перебуванням у відпустці судді Тимошенка О.М. внесено зміни до складу колегії суддів. Відповідно до вказаного розпорядження, у справі №5019/2775/11 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Огороднік К.М., суддя Дужич С.П.

Враховуючи викладене, справа №5019/2775/11 розглянута у складі колегії суддів: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Огороднік К.М., суддя Дужич С.П.

Як вбачається з апеляційної скарги, позивач оспорює рішення суду першої інстанції частково в частині стягнення пені. Однак, відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20 грудня 2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник/позивач) та Комунальним підприємством "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради (покупець/відповідач) був укладений договір про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2370ТЕ-28 (далі - договір, а.с. 38-45), відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов'язувався поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець, в свою чергу, зобов'язувався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Відповідно до п.1.2. договору, постачальник передає покупцю в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 76163 тис. 800 куб.м. в т.ч. по місяцях (тис.куб.м): січень - 13086,0; лютий - 11041,2; березень - 10107,4; квітень - 5372,6; травень - 2287,6; червень - 2213,8; липень - 1106,9; серпень - 2287,6; вересень - 2213,8; жовтень - 4675,7; листопад - 9709,9; грудень - 12062,3; разом - 76163,8.

При цьому, ціна за 1000 куб.м. газу становить 840,196 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ - 2%; - податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування газу магістральними та розподільними трубопроводами - 234 грн. 00 коп., крім того ПДВ - 20%. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1091,00 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 1309,20 грн. Загальна вартість цього Договору на дату його укладення становить 83 094 705,80 гривень. ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 99 713 646,96 гри. (Дев'яносто дев'ять мільйонів сімсот тринадцять тисяч шістсот сорок шість грн. 96 коп.). Сторони домовились, що ціна за 1000,0 кубічних метрів газу встановлюється на рівні граничної ціни на газ та/або тарифів, затверджених уповноваженим державним органом. У разі зміни уповноваженим державним органом граничної ціни на газ та/або тарифів, сторонами в обов'язковому порядку застосовується нова ціна на газ та/або тарифи. Загальна вартість цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п.3.1. договору).

Відповідно до п.10.1 договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.01.2011р. по 31.12.2011р., а в частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

В подальшому, між сторонами були укладені додаткові угоди №1 від 28.01.2011 року, №2 від 04.04.2011 року, №3 від 11.07.2011 року, №4 від 30.08.2011 року до договору, в яких сторони погодили зміни в обсягах поставленого газу та ціни на поставлений газ (а.с.25-28).

Як встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору та додаткових угод до нього, позивач протягом січня-вересня 2011 року поставив відповідачу природний газ та надав послуги по його транспортуванню на загальну суму 44158141,64 грн., що, в свою чергу, підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів прийому-передачі природного газу (а.с.50-57).

Відповідно до п.4.1 договору, розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 (тридцять чотири) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 (тридцять три) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Натомість, відповідач в порушення умов договору та взятих на себе зобовязань оплату за газ та послуги з його транспортування здійснив частково, перерахувавши позивачу лише 28975598,67 грн.

Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім створена заборгованість в сумі 15182542,97 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки розрахунків за період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року, підписаним обома сторонами та скріпленим їх печатками (а.с.90).

При цьому, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості відповідачем не подано; відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 15182542,97 грн. обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 692, 712 ЦК України.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки прострочення виконання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення в такому випадку з відповідача 267316,82 грн. відсотків річних за період з 21.03.2011р. по 08.12.2011р. та 160 835,89 грн. інфляційних нарахувань, згідно поданого позивачем розрахунку (а.с.6-11).

Відповідно до п.7.3.1. договору, у разі невиконання покупцем умов п.4.1. цього договору, покупець зобов'язується (крім сум заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", ст.ст. 549, 551, 611 п.3 ЦК України, п.7.3.1. договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції правомірно задоволив пеню в розмірі 1118503,16 грн. за період з 08.06.2011р. по 08.12.2011р., згідно поданого позивачем розрахунку (а.с.3-5).

При цьому, посилання скаржника на безпідставність відмови у задоволенні його клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення, зокрема, відсотків річних та інфляційних нарахувань, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Частиною 2 ст.20 ГК України встановлено, що права та законні інтереси субєктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом.

Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, передбачені вищевказаною статтею нарахування відсотків річних та інфляційних нарахувань є платою за користування чужими грошовими коштами, правова природа яких, є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобовязань, тобто вони не є мірою відповідальності (штрафними санкціями, передбаченими ст.230 ГК України), а тому на них не поширюються положення ч.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та ст.83 ГПК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, про неврахування судом першої інстанції відсутності вини відповідача у виникненні грошового зобов'язання і, як наслідок, відмови в задоволенні його клопотання про зменшення розміру пені, колегією суддів апеляційної інстанції також не приймаються до уваги з огляду на таке.

Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовязання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобовязаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобовязання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому, ч.1 ст.229 ГК України встановлює виняток із загального правила ст.218 ГК України та ст.614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобовязання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобовязання за будь-яких обставин.

Крім того, ч.2 ст.218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобовязань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Таким чином, посилання КП "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради на несвоєчасне фінансування з бюджетів всіх рівнів та на невідповідність тарифів, внаслідок чого, останній не користувався грошовими коштами ДК "Газ України", як на підставу, що вказує на відсутність його вини є необгрунтованими та безпідставними.

Відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності. Надання або ненадання субвенції з державного бюджету не може бути умовою виконання або невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.

Поряд з цим, враховуючи, що ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України та ст.83 ГПК України не носять імперативний характер, місцевий господарський суд, правомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, оскільки фінансове становище підприємства, відсутність вини відповідача у виникненні боргу перед позивачем, не є тим винятковим випадком, з яким закон пов'язує можливість зменшення розміру пені.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 16.01.2012 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Дужич С.П.

3011/12