Рішення № 22606727, 06.04.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.04.12 р. Справа № 5006/13/27/2012

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Орендного підприємства “Квант”, м. Донецьк

до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області

про стягнення 215362грн.00коп.

за участю представників сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача: ОСОБА_1(за довіреністю № 87 від 12.07.2011р.)

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява Орендного підприємства “Квант”, м. Донецьк (далі позивач) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі відповідач) про стягнення 215362грн.00коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір купівлі-продажу № 1324 від 12.1.21995р. рішенням господарського суду Донецької області від 12.12.2008р. по справі № 14/202пд визнаний недійсним, на підставі чого позивач просить суд стягнути з відповідача в порядку реституції суму в розмірі 215362грн.03коп., одержану відповідачем на виконання зазначеного договору.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідач надав відзив на позовну заяву № 10-11-01785 від 01.03.2012р., яким вважає вимоги безпідставними, посилаючись на те, що на теперішній час вимоги законодавства унеможливлюють як використання майнових сертифікатів, так і будь-які компенсаційні дії щодо вже використаних сертифікатів. Зважаючи на той факт, що частина придбаного за договором державного майна, а саме на суму 21400000тис.крб. одержаних приватизаційних майнових сертифікатів було придбано фактично на безоплатній основі, вважає, що вимоги позивача за приписами ст. 216 Цивільного кодексу України є юридично неспроможними. Поряд з цим наголошує на тому, що позивач не вправі вимагати застосування наслідків недійсності правочину, оскільки він не є стороною за договором купівлі-продажу № 1324 від 12.1.21995р. Зауважив, що платіжне доручення № 1 від 13.02.1996р. не може бути підтвердженням перерахуванням вказаної суми коштів саме на виконання спірного договору, оскільки в ньому значиться інший рахунок Донецького регіонального відділення ФДМ України, ніж вказаний у договорі.

19.03.2012р. відповідач звернувся з клопотанням витребувати від позивача докази звернення до Європейського суду з прав людини з заявою про перегляд судових рішень по справі № 14/202пд, у разі наявності таких доказів зупинити провадження у справі до винесення остаточного процесуального документа Європейським судом з прав людини по справі № 14/202пд.

22.03.2012р. позивач надав через канцелярію суду доповнення до позовної заяви та заперечення на відзив відповідача № 01-13 від 22.03.2012р., якими повідомив, що Організація орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації є засновником Орендного підприємства «Квант» та органом його управління, сама організація орендаторів користується печаткою, бланками та штампом за встановленим зразком орендного підприємства «Квант», що засвідчено в Положенні про організацію Орендаторів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації, і здійснює свою діяльність через своє підприємство. Така організаційно-правова форма господарювання була передбачена ЗУ «Про оренду державного і комунального майна». Посилаючись на ст. 35 ГПК України, вважає, що судом у рішенні від 12.12.2008р. по справі № 14/202пд встановлено, що Орендне підприємство «Квант» є Організацією орендаторів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації. У звязку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу № 1324 від 12.1.21995р., вважає, що відповідач повинен повернути все отримане за недійсним договором саме Орендному підприємству «Квант», оскільки сплату за цим договором здійснено Орендним підприємством «Квант», як це передбачено діючим на той час законодавством. Зазначив, що оскільки приватизаційні майнові сертифікати не можуть бути повернути в натурі, то відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, відповідач повинен повернути позивачу вартість одержаних ним майнових сертифікатів за цінами, які існують на момент відшкодування.

05.04.2012р. позивач звернувся до суду з заявою № 01-16 від 05.04.2012р. про збільшення ціни позову, просить суд стягнути з відповідача 1462982грн. 03коп. (з урахуванням індексу інфляції грошові кошти в розмірі 1362грн. 03коп., перераховані платіжним дорученням № 1 від 13.02.1996р. та вартість майнових сертифікатів у сумі 1461620грн. 00коп.) та вартість здійснених невідємних поліпшень придбаного майна на загальну суму 421681грн. 30коп.

05.04.2012р. позивач, посилаючись на тяжкий майновий стан, звернувся до суду з заявою № 01-15 від 05.04.2012р. про зменшення розміру судового збору на суму, що підлягає доплаті в звязку із поданням заяви про збільшення позовних вимог.

05.04.2012р. позивач, посилаючись на необхідність встановлення кількості та вартості невідємних полишень нерухомого майна з моменту купівлі-продажу 23.02.1996р. до 12.12.2008р., звернувся до суду з клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Заява про збільшення позовних вимог № 01-16 від 05.04.2012р. не прийнята судом з огляду на наступне.

Як вбачається з вказаної заяви сума збільшених позовних вимог складається з індексу інфляції за період з березня 1996р. по грудень 2012р. та суми витрат на поліпшення придбаного майна на загальну суму 421681грн. 30коп., ці вимоги не були заявлені у позовній заяві і є новими (додатковими). Таким чином, зазначена заява фактично є частковою зміною предмету позову шляхом доповнення позовних вимог додатковими позовними вимогами, що за вимогами ч. 4 ст. 22 ГПК України допускається тільки до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Отже, і клопотання позивача про призначення судової експертизи відклоняється судом за недоцільністю.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення повязаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Суд, розглянувши клопотання відповідача щодо зупинення провадження по справі до винесення остаточного процесуального документа Європейським судом з прав людини по справі № 14/202пд, не вбачає підстав для її задоволення, оскільки у будь-якому випадку викладені заявником обставини не свідчать про неможливість розгляду справи № 5006/13/27/2012 по суті. Перегляд судових актів не зумовлює безумовне зупинення справи, що розглядається.

Під час судових засідань представники сторін підтримали позиції, викладені письмово.

В судовому засіданні 06.04.2012р. позивач не забезпечив участь своїх представників, представник відповідача підтримав свою позицію зі спору, викладену у відзиві на позов, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами в межах передбачених ст. 69 ГПК України строків, оскільки строк розгляду справи добігає кінця, клопотання про продовження строку розгляду справи від сторін не надходили.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

12.12.1995р. між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України (далі - продавець) та Організацією орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації (покупець) був укладений договір №1324 купівлі-продажу державного майна Орендного підприємства „Квант”.

Відповідно до п. 1 договору продавець зобовязується передати у власність покупця державне майно Орендного підприємства «Квант», що знаходиться за адресою: 340055, м. Донецьк, пр. Гурова, 2, а покупець зобовязується прийняти майно та оплатити за нього ціну у відповідності з умовами, визначеними в даному договорі.

Згідно із п. 1.2 договору право власності на відчужене майно, зазначене в акті оцінки вартості обєкту приватизації по даному договору купівлі продажу переходить до покупця з моменту підписання акту приймання передачі.

Пунктом 1.4 договору закріплено, що згідно ату оцінки цілісного майнового комплексу затвердженого начальником Донецького регіонального відділення Фонду державного майна України від 30.11.1995р. № 6868 вартість відчужуваного державного майна складає 21536203тис. крб.

Відповідно до п. 2.1 договору розрахунки за викуп обєкту приватизації покупцем здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів зі свого рахунку.

Згідно із п. 2.2 договору плата за обєкт приватизації вноситься на підставі даного договору та приватизаційних платіжних доручень, встановленого зразка, які видає продавець.

У відповідності з п. 2.3 договору розрахунок за обєкт приватизації здійснюється наступним чином:

- грошові кошти в розмірі 136203тис. крб. перераховуються на розрахунковий рахунок продавця № 090802 в ОПЕРО обласного управління Національного банку України м. Донецька, МФО 334624, код ОКПО 13511245, що знаходиться за адресою: 340000, Донецьк, вул. Артема, 38;

- приватизаційні майнові сертифікати в розмірі 21400000тис.крб. перераховуються на рахунок продавця № 9353 в ОПЕРО обласного управління Національного банку України м. Донецька МФО 334624, ОКПО 13511245, що знаходиться за адресою: 34000, м. Донецьк, вул. Артема, 38.

Відповідно до п. 3.1 договору передача обєкту приватизації здійснюється продавцем покупцю в 10 ти денний строк з моменту повної уплати ціни продажу обєкту приватизації.

Пунктом 3.2 договору передача обєкту приватизації продавцем та прийом обєкту приватизації покупцем засвідчується актом приймання передачі, який підписується сторонами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору купівлі продажу № 1324 від 12.12.1995р. в якості оплати були передані приватизаційні платіжні доручення-ордер на загальну суму в розмірі 21536203тис.крб., що в перерахунку до гривні відповідно до постанови КМУ № 1002 від 26.08.1996р. «Про переоцінку товарів (робіт, послуг) та механізмів контролю за переглядом цін та формування вартісних показників в умовах грошової реформи» складає 215362грн.03коп.

За умовами цього договору 23.02.1996р. між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України та Організацією орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації був підписаний акт приймання-передачі державного майна Орендного підприємства „Квант”, за яким Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України було передане, а Організацією орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації прийнято державне майно Орендного підприємства „Квант”, яке знаходиться за адресою: м.Донецьк, пр.Гурова, 2, вартістю 16197090тис.крб., у тому числі: основні засоби за залишковою вартістю 15930967 тис.крб., включаючи другий поверх механічної ділянки, приміщення складу металів, будівлю майстерень, будівлю двоповерхову, підвальний, перший та другий поверхи з переходом корпусу №3, залишок засобів амортизаційного фонду орендодавця 266123 тис. крб.

Відповідно до ч. 2 акту приймання-передачі від 23.02.1996р. сторони підтвердили, що вся сума викупу оплачена.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.12.2008р. по справі № 14/202пд за позовом Державного підприємства „Науково-технічний центр проблем енергозбереження” Міністерства вугільної промисловості України до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Донецьк, до Орендного підприємства „Квант”, м.Донецьк про визнання договору недійсним позовні вимоги задоволені повністю, судом визнано недійсним з моменту укладання договір №1324 купівлі-продажу державного майна Орендного підприємства „Квант” від 12.12.1995р., який був укладений між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України та Організацією орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації, зобовязано Орендне підприємство „Квант”, м.Донецьк повернути до державної власності державне майно Орендного підприємства „Квант”, яке знаходиться за адресою: м.Донецьк, пр.Гурова, 2, включаючи другий поверх механічної ділянки, приміщення складу металів, будівлю майстерень, будівлю двоповерхову, підвальний, перший та другий поверхи з переходом корпусу №3, стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Донецьк на користь Державного підприємства „Науково-технічний центр проблем енергозбереження” Міністерства вугільної промисловості України, м.Донецьк витрати по сплаті державного мита в сумі 42 грн. 50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн. 00 коп., стягнуто з Орендного підприємства „Квант”, м.Донецьк на користь Державного підприємства „Науково-технічний центр проблем енергозбереження” Міністерства вугільної промисловості України, м.Донецьк витрати по сплаті державного мита в сумі 42 грн. 50коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України суму в розмірі 215362грн.03коп., що була сплачена в якості оплати вартості придбаного за договором нерухомого майна, який визнаний недійсним.

Позивач, вважаючи, що його права порушені, звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Згідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Аналогічна позиція закріплена ст. 20 Господарського кодексу України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Предметом даного позову є вимога позивача стягнути з відповідача в порядку реституції суму в розмірі 215362грн.03коп., одержану відповідачем на виконання договору, який визнаний судом недійсним.

Таким чином, одним із важливих факторів застосування судом наслідків недійсності правочину є факт наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, рішенням господарського суду Донецької області від 12.12.2008р. по справі № 14/202пд визнано недійсним з моменту укладання договір №1324 купівлі-продажу державного майна Орендного підприємства „Квант” від 12.12.1995р., який був укладений між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України та Організацією орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації, що є самостійною юридичною особою.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.02.2009р. рішення господарського суду Донецької області від 12.12.2008р. по справі 14/202пд залишено без змін. Отже, рішення господарського суду Донецької області від 12.12.2008р. по справі 14/202пд набрало законної сили.

Позивач у позові обґрунтовує свої вимоги ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, за приписами якої передбачено у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тобто, застосування правового механізму, встановленого ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено тільки для сторін договору, який визнаний недійсним, засвідчує факт повернення саме сторін договору у первісний стан.

Як вже зазначалось, сторонами договору купівлі-продажу №1324 від 12.12.1995р. є Донецьке регіональне відділення Фонду державного майна України - продавець та Організація орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації покупець, тобто взаємні права та обовязки за цим договором виниклих лише у зазначених юридичних осіб.

Організація орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації зареєстрована розпорядженням виконавчого комітету Ворошиловської районної ради народних депутатів № 250/3р від 15.06.1993р.

Відповідно до п. 1.2 Положення об Організації орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації, Організація орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації є юридичною особою, яка має свій розрахунковий рахунок, використовує круглу печатку, бланки та штамп, встановленого зразка орендного підприємства, створеного на базі орендованого майна.

Організація орендаторів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації є спеціальною юридичною особою, яка зареєстрована у районній раді і за протоколом № 2 зборів організації орендаторів від 07.10.1993р. прийняла рішення створити Орендне підприємство «Квант».

Орендне підприємство «Квант» зареєстровано розпорядженням виконкому народних депутатів № 457/6р від 11.11.1993р. Відповідно до п. 1.3, п. 1.5 Статуту Орендного підприємства «Квант», підприємство є юридичною особою, користується правом повного господарського відання відносно майна, має штампи встановленого зразка, круглу та інші печатки, товарний знак та інше, має самостійний баланс, свій розрахунковий та інші рахунки в банках, здійснює бухгалтерський облік, веде статистичну звітність.

Враховуючи викладене, Орендне підприємство «Квант» та Організація орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації це дві самостійні юридичні особи.

Позивачем по даній справі є Орендне підприємство “Квант”, м. Донецьк, відповідачем - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, в той же час як Орендне підприємство “Квант” м. Донецьк не є стороною за договором купівлі-продажу № 1324 від 12.1.21995р., наслідки недійсності угоди стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача.

У разі визнання господарським судом угоди недійсною обов'язок щодо повернення одержаного за угодою виникає у сторони (сторін) з моменту прийняття відповідного судового рішення. Наслідки недійсності угоди підлягають застосуванню лише стосовно сторін даної угоди. Такої ж позиції дотримується Вищий арбітражний суд України в ч. 18 Роз'ясненнях «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.99 р. N 02-5/111.

Розрахунок за значну частину придбаного за договором купівлі-продажу № 1324 від 12.1.21995р. державного майна здійснювався приватизаційними майновими сертифікатами в розмірі 21400000тис.крб.

У якості доказів оплати суду надані приватизаційні платіжні доручення-ордер № 1 від 22.01.1996р., № 2 від 30.01.1996р., № 3 від 14.02.1996р.

За приписами ст. 1 Закону України «Про приватизаційні папери»приватизаційні папери - це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери можуть бути лише іменними.

Приватизаційні папери можуть бути використані в період проведення приватизації, визначений Державною програмою приватизації (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизаційні папери»).

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, що діяла на момент приватизації спірного майна) передбачено право громадян на безоплатне придбання державного майна на суму державного приватизаційного сертифікату.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, що діяла на момент приватизації спірного майна) приватизаційні майнові сертифікати випускаються на суму вартості державного майна, що підлягає безоплатній передачі у процесі приватизації майна державних підприємств громадянам України, мають купонну форму і можуть використовуватись частинами для розрахунків при придбанні об'єктів приватизації.

Пунктом 120 Закону України «Про державну програму приватизації на 1998рік» встановлено кінцевий термін використання приватизаційних майнових сертифікатів та компенсаційних сертифікатів у процесі приватизації відповідно до законодавства -15 лютого 1999р., тому повернути приватизаційні майнові сертифікати за реституцією взагалі є неможливим.

Разом з цим, Законом України «Про державну програму приватизації» затверджено Державну програму приватизації на 2012-2014 роки. Розділом 8 зазначеної Програми передбачено завершення процесу закриття сертифікатної приватизації, а саме списання Національним банком України та банками з позабалансових рахунків використаних майнових сертифікатів протягом шести місяців після набрання чинності Програми.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Вищевикладене, найшло відображення в рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1-рп/99.

Оскільки спірний договір купівлі-продажу був укладений 12.12.1995р., то до виниклих між сторонами правовідносин повинні застосовуватися норми, що діяли на той час та регулювали подібні правовідносини. Аналогічної позиції дотримується і Вищий арбітражний суд України в Роз'ясненнях «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.99 р. N 02-5/111, згідно якими відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

Отже, у даному випадку посилання сторони на ст. 216 Цивільного кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2004р.) не приймається судом до уваги, оскільки, по-перше, ця норма не може бути застосована до договору який був укладений у 1995році і визнавався недійсним, по-друге, ч. 1. ст. 216 Цивільного кодексу України стосується відшкодування вартості одержаного коли це повязано з користуванням майном, виконаній роботі, наданій послузі, проте не стосується плати за майно, тобто що не є тотожним оплаті за обєкт приватизації.

Крім того, зобовязання з оплати за обєкт приватизації за договором № 1324 від 12.12.1995р. виникло у покупця - Організації орендаторів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації (п.2.1. договору), у даному випадку у підтвердження виконання надані платіжні доручення-ордер № 1 від 22.01.1996р., № 2 від 30.01.1996р., № 3 від 14.02.1996р. відповідно до яких платником значиться саме Організація орендарів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації.

Обовязок повернути в натурі все те, що одержано на виконання правочину, у разі його недійсності, є лише у сторін за договором, отже і відповідно обовязки у відповідача виникають тільки по відношенню до того, хто здійснював оплату за цим правочином.

Враховуючи, що недійсною визнана угода між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України та Організацією орендаторів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації, повернення коштів Орендному підприємству «Квант» неможливе.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів того, що Орендне підприємство «Квант» є правонаступником Організації орендаторів Донецького опитно-експериментального заводу засобів автоматизації (сторони по договору № 1324 від 12.1.21995р.) суду не надано.

Посилання позивача на зміст рішення господарського суду Донецької області від 12.12.2008р. по справі № 14/202пд та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.02.2009р. по справі № 14/202пд не може бути прийняті судом до уваги, відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, крім того, слід відрізняти факти, встановлені судом, від думки суду та описової частини судового акту, в описовій частині викладаються певні обставини.

До того ж суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до умов п. 7.3 договору № 1324 від 12.12.1995р., то він навпаки свідчить про те, що Організація орендаторів Донецького дослідно-експериментального заводу засобів автоматизації виступає правонаступником відповідної частини прав та обовязків Орендного підприємства «Квант» згідно балансу, а не навпаки. У даному випадку п. 7.3 це описова частина тексту договору купівлі-продажу, тобто це не встановлення фактів.

Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України не можна визнати фактами, що не потребують доведення в господарській справі, оцінку наданих господарському суду в іншій справі доказів та застосування цим судом норм права під час вирішення такого іншого спору.

Крім того, за нормою ч. 2 ст. 35 ГПК України не потребують доказування лише факти, встановлені рішенням господарського суду під час вирішення інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вбачається, що за субєктним складом сторін справа, що розглядається судом на даний час, не є тотожною із справою № 14/202пд.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки позивач не довів свої вимоги, на нього покладаються судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Орендного підприємства “Квант”, м. Донецьк до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області про стягнення 215362грн.00коп. - відмовити.

У судовому засіданні 06.04.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено та підписане 11.04.2012р.

Суддя Макарова Ю.В.