Рішення № 22606636, 28.02.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.02.12 р. Справа № 5006/13/12/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., секретарі судового засідання Прилуцьких М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Приватного підприємства „Полтавський елеватор ЛТД”, Полтавська обл., с. Жовтневе

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Комбікормовий завод „Феоніс”, Донецька обл., с. Розівка

про: стягнення 184506грн. 85коп.

За участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1. (за довіреністю № б/н від 28.12.2011р.)

від відповідача: не зявився

ВСТАНОВИВ

Позивач, Приватне підприємство „Полтавський елеватор ЛТД”, Полтавська обл., с. Жовтневе звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Комбікормовий завод „Феоніс”, Донецька обл., с. Розівка, про стягнення суми основного боргу в розмірі 183659грн.00коп., 3% річних у розмірі 664грн.19коп., інфляційних у сумі 183грн.66коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобовязань за договором поставки № 26/07Ф від 26.07.2011р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла сума основного боргу у розмірі 183659грн.00коп., яка і заявлена в тому числі позивачем до стягнення.

Зустрічна позовна заява ТОВ «Комбікормовий завод «Феоніс», с. Рогівка до ПП «Полтавський елеватор ЛТД», с. Жовтневе про визнання договору № 26/07Ф від 26.07.2011р. недійсним, ухвалою суду від 16.02.2012р. повернута заявнику без розгляду.

У звязку з неявкою відповідача, з метою надання йому права на захист, справа слуханням відкладалась, в останнє на 28.02.2012р., але відповідач у судові засідання не зявився, витребуваних документів не надав, про поважність відсутності суд не повідомлений.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. В матеріалах справи міститься Витяг з ЄДР за електроним запитом № 13172259 станом на 28.02.2012р., з якого вбачається, що місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Комбікормовий завод «Феоніс», ідентифікаційний код 32357650, значиться за адресою: 86221, АДРЕСА_1. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”. Саме така адреса відповідача вказана позивачем у позовній заяві в якості юридичної та за цією адресою суд направляв відповідачу ухвали у даній справі. Факт обізнаності відповідача про розгляд справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення ухвали господарського суду відповідачу.

В судовому засіданні 28.02.2012р. позивач підтримав позовні вимоги, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів на обґрунтування власної правової позиції по суті спору, наполягав на прийнятті рішення в цьому судовому засіданні.

Суд вважає за можливе, в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

26.07.2011р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір № 26/07Ф, згідно з яким постачальник зобовязується поставити, а покупець прийняти та оплатити «Товар», найменування, кількість та інші визначальні умови поставки якого, зазначаються в специфікаціях до договору, що є невідємною його частиною.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна товару, що поставляється по даному договору, зазначається в специфікаціях.

Згідно з п.5.2 договору, якщо інше не обумовлено в специфікаціях до даного договору, оплата товару здійснюється наступним чином протягом 1 банківського дня з дати поставки товару.

Пунктом 10.1 договору сторони передбачили, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2011р., а по невиконаним зобовязанням до повного їх виконання.

Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без будь-яких заперечень.

На виконання п. 1.1 договору сторони уклали специфікацію № 1 від 26.07.2011р. до договору № 26/07Ф від 26.07.2011р., якою передбачили найменування товару, одиницю виміру, його кількість, ціну та суму, а саме предметом поставки є макуха соєва, кількістю 62,624тн, ціною за одиницю без ПДВ 3708грн.33коп., загальною вартістю разом з ПДВ 278676грн.80коп. Пунктом 5 специфікації до договору сторони умови поставки, передбачені договором, залишили без змін протягом 1 банківського дня з дати поставки товару.

Відповідно до п. 9 специфікації дана специфікація вступає в силу з дати підписання обома сторонами та є невідємною частиною договору № 26/07Ф від 26.07.2011р.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що виставив відповідачу рахунок фактуру № СФ-0000182 від 29.07.2011р. для оплати погодженого специфікацією до договору товару на суму 278659грн.00коп. та здійснив поставку товару 29.07.2011р. за видатковою накладною № РН 0000013, однак відповідач оплатив її вартість лише частково на загальну суму 95000грн.00коп., внаслідок чого виникла сума заборгованості в розмірі 183659грн.00коп., яка і заявлена позивачем до стягнення.

29.09.2011р. позивач надіслав відповідачу лист Вих. № 156 від 28.09.2011р., яким просив відповідача погасити виниклу заборгованість в розмірі 183659грн.00коп., попереджаючи про необхідність стягнення зазначеної суми боргу в примусовому порядку.

Як стверджує позивач, відповідач не надав жодної відповіді на вимогу, товару на суму 183659грн.00коп. не сплачений та не повернутий.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобовязання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача суму заборгованості у розмірі 183659грн.00коп., у звязку з неналежним виконанням умов договору № 26/07Ф від 26.07.2011р., що стало підставою для нарахування 3% річних у сумі 664грн.19коп. та індексу інфляції у сумі 183грн.66коп.

Договір № 26/07Ф від 26.07.2011р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обовязків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторонапостачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобовязується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивачем за видатковою накладною № РН 0000013 від 29.07.2011р. поставлений відповідачу товар загальною вартістю 278659грн.00коп.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаною накладною був поставлений саме на виконання договору № 26/07Ф від 26.07.2011р. суд робить виходячи з того, що товар, передбачений сторонами на виконання п. 1.1 договору в специфікації № 1 від 26.07.2011р., яка є невідємною частиною договору, про що значиться в самому договорі та п. 9 специфікації, і був поставлений позивачем за спірною видатковою накладною; здійснюючі часткові оплати відповідач в платіжних дорученнях в призначенні платежу в якості підстави оплати вказує рахунок НОМЕР_1 від 29.07.2011р., який був виставлений позивачем саме для оплати товару, поставленого за договором № 26/07Ф від 26.07.2011р. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

Поставлений згідно зазначеної накладної товар на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей серії КЗ № 00606/2 від 29.07.2011р. прийнято уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом останньої на вказаній накладній.

Крім того, факт передачі товару позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи товарно транспортними накладними.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання Постачальником прийнятих за Договором зобовязань з поставки Товару.

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 ЦК України, поставлені без згоди Покупця товари, від яких Покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно Договору зобовязань, не надано доказів відмови від цього Товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобовязання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 26/07Ф від 26.07.2011р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 5.2 договору сторони передбачили, що якщо інше не обумовлено в специфікаціях до даного договору, оплата товару здійснюється наступним чином протягом 1 банківського дня з дати поставки товару. Пунктом 5 специфікації № 1 до договору умови оплати залишилися незмінними.

Враховуючи, що за видатковою накладною № РН 0000013 від 29.07.2011р. товар був поставлений та відповідно отриманий відповідачем 29.07.2011р., то з урахуванням вимог п. 5.2 договору та специфікації до договору щодо строків оплати, 01.08.2011р. строк оплати для відповідача наступив, а вже з 02.08.2011р. почалося прострочення виконання зобовязання.

Однак, відповідач належним чином не виконав взяті на себе за договором зобовязання, сплативши вартість отриманого товару платіжними дорученнями від 15.08.2011р., від 17.08.2011р., від 18.08.2011р., від 01.09.2011р. лише частково на загальну суму 95000грн., внаслідок чого товар на суму 183659грн.00коп. залишився не оплаченим, що свідчить про прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання.

Сума боргу підтверджується довідкою Вих. № 23 від 02.02.2012р. за підписом директора та головного бухгалтера ПП„Полтавський елеватор ЛТД”, двостороннім актом звірки взаєморозрахунків між сторонами за період з 01.07.2011р. по 28.09.2011р.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази погашення боргу в сумі 183659грн.00коп. суду не представлені, отже позовні вимоги у розмірі 183659грн.00коп. підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобовязань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 664грн.19коп. та інфляційні у розмірі 183грн.66коп., нараховані за період з 26.10.2011р. по 09.12.2011р., що є його правом.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, строк оплати яких наступив, але не сплачених.

Суд перевіривши арифметичних розрахунок позивача в частині вимог щодо стягнення 3% річних та індексу інфляції за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, вважає, що заявлені позивачем 3% річних у розмірі 664грн.19коп. та індексу інфляції 183грн.66коп. не перевищують розмір, який може бути нарахований за обраний позивачем період, а отже вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Приймаючи до уваги, що з вини відповідача виник цей спір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, на нього покладаються судові витрати у розмірі передбаченому діючим законодавством.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства „Полтавський елеватор ЛТД”, Полтавська обл., с. Жовтневе до Товариства з обмеженою відповідальністю „Комбікормовий завод „Феоніс”, Донецька обл., с. Розівка про стягнення суми основного боргу в розмірі 183659грн.00коп., 3% річних у розмірі 664грн.19коп., інфляційних у сумі 183грн.66коп. задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Комбікормовий завод „Феоніс” (юридична адреса: 86221, Донецька обл., Шахтарський район, село Розівка, вул. Степова, будинок 2, код ЄДРПОУ 32357650) на користь Приватного підприємства „Полтавський елеватор ЛТД” (юридична адреса: 38413, Полтавська обл., село Жовтневе, провулок Перемоги, будинок 3, код ЄДРПОУ 35778838) суму основного боргу в розмірі 183659грн.00коп., інфляційних нарахувань у розмірі 183грн.66коп., 3% річних у розмірі 664грн.19коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 3690грн.14коп.

У судовому засіданні 28.02.2012р. оголошено повний текст рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя Макарова Ю.В.