Рішення № 22606630, 28.02.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.02.12 р. Справа № 5006/13/5/2012

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І., у відкритому судовому засіданні розглянувши матеріали справи

за позовною заявою: Приватного підприємства “Науково-виробнича фірма “Спліт”, м.Луганськ

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, Донецька обл., м. Краматорськ

про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 3900грн.00коп., 3% річних у розмірі 1393грн.00коп.

за участю представників сторін:

від позивача –

від відповідача –

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство “Науково-виробнича фірма “Спліт”, м.Луганськ (далі – позивач) звернулося з позовом до господарського суду Донецької області, в якому просить стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, Донецька обл., м. Краматорськ (далі – відповідач) 3% річних у сумі 1393грн.00коп., індекс інфляції в сумі 3900грн.00коп.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що оскільки відповідач не виконує рішення господарського суду Донецької області від 12.10.2011р. по справі № 41/241-09, позивач просить захистити порушене право шляхом стягнення суми збитків від інфляції та річних, нарахованих на суму заборгованості, стягнутої за рішенням господарського суду Донецької області від 12.10.2011р. по справі № 41/241-09 за період невиконання відповідного судового рішення.

Позивач заявив позов на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регулює умови відповідальності боржника за порушення ним грошового зобов'язання та визначає правові наслідки прострочення боржником такого зобов'язання.

Ухвалою від 06.01.2012р. судом порушено провадження по справі, призначено до розгляду на 24.01.2012р., сторони зобов’язані надати документи та вчинити певні дії.

24.01.2012р. позивач надіслав до канцелярії господарського суду поштою письмові пояснення по справі № 4 від 20.01.2012р., якими повідомив суд, що станом на теперішній час рішення господарського суду Донецької області від 12.10.2011р. по справі № 41/241-09 не виконане, борг відповідача на користь позивача в сумі 41435грн.00коп. не погашений; зауважив, що згідно ст. 625 Цивільного кодексу України для стягнення штрафних санкцій у вигляді індексу інфляції та 3% річних достатньо факту наявності боргу; просив суд через неможливість забезпечення явки уповноваженого представника в судове засідання розглянути справу без його участі.

Письмовими поясненнями № 14 від 02.02.2012р., які надійшли 07.02.2012р. до канцелярії господарського суду Донецької області поштою, позивач зазначив, що посилання в позовній заяві на рішення по справі № 41/241-09 є помилковим, стягнення боргу в сумі 41435грн.00коп. ґрунтується на рішенні по справі № 9/198, копія якого і була надана до позовної заяви.

Відповідач проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву № 17/120 – 712 від 31.01.2012р., мотивуючи свою позицію тим, рішенням суду від 12.10.2011р. припинені договірні правовідносини між сторонами, після відкриття виконавчого провадження у відповідача виник лише обов’язок виконати рішення суду, отже між сторонами відсутні будь – які грошові зобов’язання, у зв’язку з чим відсутні і правові підстави для нарахування штрафних санкцій.

Суд вважає, що в матеріалах справи достатньо документів для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин та вирішення спору по суті.

Вислухавши під час розгляду справи представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 12.10.2011р. господарським судом Донецької області по справі № 9/189 було винесено рішення, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь”, м.Краматорськ, Донецька область на користь Приватного підприємства „Науково-виробнича фірма „СПЛІТ”, м.Луганськ: 37144,97 грн. - основного боргу; суму інфляції –3083,03 грн., 1207,00 грн. - 3% річних, 414,35 грн. - витрати по сплаті державного мита; 236,00 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

Рішення набрало законної сили та 28.10.2011р. господарським судом видано наказ про його примусове виконання.

Письмовими поясненнями № 14 від 02.02.2012р. позивач повідомив, що на підставі виданого господарським судом Донецької області наказу на виконання рішення суду від 12.10.2011р. по справі № 9/189 Відділом виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції 22.11.2011р. було відкрито виконавче провадження.

Вказане судове рішення відповідачем не виконано, сума боргу в розмірі 41435грн.00коп., стягнута за рішенням суду не погашена, інше не спростовано відповідачем під час розгляду справи.

З огляду на викладене позивач звернувся до суду за захистом порушеного права яке полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а саме, просить суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 3900грн.00коп. та 3% річних у розмірі 1393грн.00коп. за період з 01.09.2010р. по 01.12.2011р., нарахованих на суму заборгованості, стягнутої за рішенням господарського суду Донецької області від 12.10.2011р. по справі № 9/189.

Як вбачається із представлених відповідачем документів – Довідки АБ № 378206 з ЄДРПОУ, Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 608386, статуту, зареєстрованого Виконавчим комітетом Краматорської міської ради 28.04.2011р. за № 12701050018000317, відповідач задля приведення своєї діяльності у відповідність вимогам Закону України «Про акціонерні товариства» змінив своє найменування з Відкритого акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» на Публічне акціонерне товариство «Енергомашспецсталь».

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Згідно з ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частинами 1, 3 ст. 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Невиконання або неналежне виконання грошового зобов’язання тягне за собою, як наслідок, виникнення зобов’язання боржника сплатити кредитору суму інфляційних за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми. Отже, інфляційні та 3% річних не є додатковими вимогами та можуть бути стягнуті окремо від нього за весь час прострочення.

Зобов’язання відповідача щодо сплати 37144грн.97коп. основного боргу за поставлений йому товар ґрунтуються на поставці за накладними № РН – 0145 від 03.04.2009р., № РН – 0280 від 10.06.2009р., № РН – 0313 від 24.06.2009р. на виконання умов укладеного між сторонами договору № 15/24/05/07 від 24.05.2007р., обсяг цього зобов’язання визнано рішенням господарського суду Донецької області від 12.10.2011р. по справі № 9/189.

Відповідач не надав суду доказів сплати присудженої до стягнення рішенням господарського суду Донецької області по справі № 9/189 суми основного боргу.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.

За таких обставин наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки вони ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Також в постановах Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183 та від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, прийнятих за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 509, 625 ЦК України викладена позиція, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Згідно ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

На підставі вищевикладеного, суд не приймає до уваги заперечення відповідача, викладені в відзиві на позовну заяву, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що суперечать нормам діючого законодавства.

В розглядуваємій справі позивач просить суд стягнути індекс інфляції за період з вересня 2010р. по листопад 2011р. та 3% річних за період з 01.09.2010р. по 01.12.2011р. нараховані на суму боргу в розмірі 37144грн.97коп.

Суд не погоджується із заявленим позивачем періодом нарахування 3% річних, оскільки рішенням господарського суду Донецької області від 12.10.2011р. по справі № 9/189 були стягнути штрафні санкції у виді індексу інфляції та 3% річних, нараховані за період з 01.08.2009р. по 01.09.2010р., отже в даному спорі позивач має право нараховувати 3% річних, починаючи з 02.09.2010р.

Суд, зробивши розрахунок 3% річних за період з 02.09.2010р. по 01.12.2011р. на суму боргу 37144грн.97коп., за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство”, встановив, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума 3% річних у розмірі 1392грн.17коп., у зв’язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних на суму 0,83грн.

За підрахунком суду за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, за обрані позивачем періоди, заявлена позивачем сума інфляційних нарахувань у розмірі 3900грн.00коп., перевищує розмір, який може бути нарахований за заявлений період, а отже, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача є сума індексу інфляції у розмірі 3381грн.78коп., у зв’язку з чим суд відмовляє позивачу в частині стягнення інфляційних нарахувань у сумі 518грн.22коп.

Обставини, які б свідчили про припинення грошового зобов’язання відповідача на підставі договору чи глави 50 ЦК України, у матеріалах справи відсутні і це не оспорюється відповідачем, як і обсяг боргу, а тому, суд прийшов до висновку, що боржник зобов’язаний відшкодувати збитки кредитора від інфляції та три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення. Втрати від інфляції та проценти є невід'ємною частиною основного боргу, вимоги про сплату яких кредитор вправі заявити.

Викладене спростовує заперечення відповідача.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 3381грн.78коп. - інфляційні нарахування, 3% річних – 1392грн.17коп.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85,111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

Змінити найменування відповідача з Відкритого акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» на Публічне акціонерне товариство «Енергомашспецсталь».

Позовні вимоги Приватного підприємства “Науково-виробнича фірма “Спліт”, м.Луганськ до Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь”, Донецька обл., м. Краматорськ про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 3900грн.00коп., 3% річних у розмірі 1393грн.00коп.задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” (юридична адреса: 84306, Донецька обл., м. Краматорськ, код ЄДРПОУ 00210602) на користь Приватного підприємства “Науково-виробнича фірма “Спліт”, м.Луганськ суму інфляційних нарахувань у розмірі 3381грн.78коп. та 3% річних в розмірі 1392грн.17коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 1273грн.08коп.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 0,83грн. та індексу інфляції у розмірі 518грн.22коп. – відмовити.

У судовому засіданні 28.02.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 29.02.2012р.

Суддя Макарова Ю.В.