Рішення № 22604337, 12.08.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 8/18112.08.11

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Партнер"

до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна"

про стягнення 10 106,09 грн.

Суддя Катрич В.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю № 2/339-11 від 10.02.2011 року;

від відповідача: ОСОБА_2 представник за довіреністю № 599D/2010 від 09.11.2010 року.

встановив :

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Партнер" до відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" про стягнення 10 106,09 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.04.2011 року порушено провадження у справі № 8/181, розгляд справи призначено на 02.06.2011 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.06.2011 року, у звязку з неявкою в судове засідання представників сторін та невиконання сторонами вимог суду, розгляд справи відкладено на 17.06.2011 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.06.2011 року, у звязку з невиконанням сторонами вимог суду, розгляд справи відкладено на 01.07.2011 року, а також за клопотанням сторін, продовжено строк вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.07.2011 року, у звязку з неявкою в судове засідання представника відповідача, розгляд справи відкладено на 15.07.2011 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.07.2011 року, у звязку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог суду, розгляд справи відкладено на 04.08.2011 року.

У відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 04.08.2011 року оголошено перерву до 12.08.2011 року.

12.08.2011 року в судове засідання звились представники сторін та надали пояснення по суті спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.10.2002 року між Відкритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна»(приймаюча сторона за договором) та Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Партнер»(передаюча сторона за договором) укладено договір №05/20/01 про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії), предметом якого є угода про порядок і умови взаємовигідної співпраці в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права, обов'язки та взаємну відповідальність сторін.

Відповідно до п. 1.3. статуту приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Партнер», затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів від 22.10.2010 року (протокол №17), Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Партнер»є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Партнер».

У відповідності до п. 1.3. договору, в факультативне перестрахування (ретроцесію) передаються / ризики (частка ризиків), визначені в кожному конкретному випадку договором факультативного перестрахування (ретроцесії), надалі ковер-нота, що містить основні умови необхідні для акцептування даного ризику.

Згідно п. 3.1.4. договору, передаюча сторона зобовязана перераховувати приймаючій стороні перестрахувальні (ретроцесійні) премії в розмірах, обумовлених конкретними договорами факультативного перестрахування (ретроцесії) і терміни згідно п.4.1. цього договору.

Положеннями п. 3.3.3 договору встановлено, що приймаюча сторона зобовязана перераховувати передаючій стороні, або у випадку її неплатоспроможності та за її дорученням страхувальнику (вигодонабувачу) відповідну частку страхового відшкодування в межах прийнятого на себе ліміту відповідальності, обумовленого конкретними договорами перестрахування (ретроцесії), на протязі 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з дня отримання від передаючої сторони наступних документів: письмової заяви передаючої сторони з розрахунком долі страхового відшкодування (калькуляції), письмової заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування, страхового акту, копії оригінального договору страхування (страховий поліс), відповідних документів від правоохоронних органів, банків, медичних і інших установ, які володіють інформацією про обставини страхового випадку та підтвердження перерахування передаючою стороною суми страхового відшкодування страхувальнику (за виключенням коли в силу вступає умова касового збитку), якщо інше не обумовлено конкретними договорами перестрахування (ретроцесії). Приймаюча сторона має право вимагати від передаючої сторони представити інші документи або пояснення, що стосуються страхового випадку. Така вимога має бути направлена не пізніше 5-ти днів з дня отримання приймаючою стороною документів по страховій події від передаючої сторони. Відсутність такої вимоги в зазначений термін означає згоду та визнання приймаючою стороною страхової події. Приймаюча сторона приймає участь у фінансуванні діяльності передаючої сторони щодо витрат, понесених на розслідування та врегулювання збитку, в т.ч. судових та моральних, якщо такі будуть визнані судом, як такі, що підлягають до оплати, за виключенням офісних витрат та витрат на оплату праці працівників передаючої сторони. Розмір участі приймаючої сторони в такому фінансуванні визначається як відсоток від перестрахувальної нетто-премії в загальній сумі страхової премії по оригінальному договору факультативного перестрахування (ретроцесії), належної приймаючій стороні, якщо сторонами письмово не погоджено інше.

Відповідно п. 4.1. договору, передаюча сторона перераховує приймаючій стороні частину премії (одноразово або узгодженими частинами), що відповідає її ліміту відповідальності, на протязі 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання конкретного договору перестрахування між сторонами, якщо інше не обумовлено в конкретних договорах перестрахування (ретроцесії).

Передаюча сторона зобов'язана виплатити приймаючій стороні частину грошових коштів, пропорційно частці її відповідальності по конкретних договорах перестрахування (ретроцесії), які отримані по регресних позовах або від реалізації майна на протязі 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання грошових коштів від третіх осіб (п. 4.1. договору).

У відповідності до п. 4.3. договору, приймаюча сторона зобов'язана, в разі настання страхового випадку, здійснити за заявою страховика (перестрахувальника) чи передаючої сторони сплату частки страхових сум та страхових відшкодувань, передбачених конкретними договорами перестрахування (ретроцесії), безпосередньо страхувальнику в разі неплатоспроможності страховика (перестрахувальника) або передаючої сторони.

Згідно ст. 12 Закону України «Про страхування», перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

На підставі договору про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) укладено рахунок-бордеро ризиків та премій що передаються в перестрахування за період з 01.04.05 р. по 30.04.05 р. №04 від 30.04.2005 року (далі рахунок-бордеро ризиків №04), відповідно до якого перестрахувальник застрахував у перестраховика ризик виконання 90,41% своїх обов'язків перед страхувальником за договором добровільного страхування наземного транспорту № 2316-10 від 25.04.2005 року.

По факту настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспорту № 2316-10 від 25.04.2005 року, внаслідок обставин, що сталися 28.02.2006 року на а/ш Київ-Олександрія з автомобілем Mercedes-Benz CL 500, державний номер НОМЕР_1, відповідно до страхового акту № 928-6/2316-10 від 20.03.2006 року розрахункова сума страхового відшкодування склала 6200,00 грн.

19.07.2007 року на адресу відповідача направлено заяву № 1/1157-07 від 19.07.2007 року з вимогою виплатити частки страхового відшкодування в сумі 5605,42 грн. Проте зазначена заява залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, згідно з умовами договору у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 5605,42 грн. по сплаті частки страхового відшкодування.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором № 05/20/01 про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) від 01.10.2002 року у відповідача перед позивачем в розмірі 5605,42 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У звязку з неналежним виконання зобовязань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 448,88 грн., витрати повязані з інфляційними процесами в сумі 3514,60 грн. та 3% річних в розмірі 537,19 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобовязання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 3.7. договору встановлено, що у випадку порушення умов розрахунків цього договору однією із сторін, винна сторона сплачує іншій пеню в розмірі подвійної річної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, коли вступила в силу умова оплати пені, за кожний наступний день з дати порушення зазначених цим договором термінів, від суми заборгованості, за умови, що чинним законодавством на цей час не визначене інше.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 5605,42 грн. суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 448,88 грн., 3% річних в розмірі 537,19 грн. та витрат повязаних з інфляційними процесами в сумі 3514,60 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»(01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 48-А, ідентифікаційний код 20113829) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Партнер»(39617, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Чапаєва, 75, ідентифікаційний код 13958383) заборгованість в розмірі 5 605 (пять тисяч шістсот пять) грн. 42 коп., пеню в розмірі 448 (чотириста сорок вісім) грн. 88 коп., три проценти річних в розмірі 537 (пятсот тридцять сім) грн. 19 коп., витрати повязані з інфляційними процесами в сумі 3514 (три тисячі пятсот чотирнадцять) грн. 60 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та 236 (двісті сорок шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Катрич

Дата підписання рішення: 10.04.2012р.