Рішення № 22604272, 04.04.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/1369-201204.04.12 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Цвебет"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "КЛФЗ"

простягнення 56 035,00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 2 від 31.01.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Цвебет" (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "КЛФЗ" (далі відповідач) про стягнення 54 985,00 грн., з яких 35 000, 00 основного боргу, 19 845, 00 грн. пені, 140, 00 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, який був оплачений останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не в повному обсязі, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "КЛФЗ" виникла заборгованість перед позивачем.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/1369-2012, розгляд справи призначено на 14.03.2012 р.

В судовому засіданні 14.03.2012 р. представником позивача на підставі ст. 22 ГПК України подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Цвебет" просить суд стягнути з відповідача на свою користь 56 035, 00 грн., з яких 35 000, 00 основного боргу, 19 845, 00 грн. пені, 140, 00 грн. інфляційних втрат, 1 050, 00 грн. 3 % річних.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- обєднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Судом прийнято подану позивачем заяву, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

В судовому засіданні 14.03.2012 р. представником відповідача подано письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "КЛФЗ" позовні вимоги в частині основного боргу в розмірі 35 000,00 грн. та збитків від інфляції в розмірі 140,00 грн. не оспорює. Проте, відповідач заперечує проти розміру пені, розрахованого позивачем та просить суд зменшити її розмір.

В судовому засіданні 14.03.2012 р. на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 22.03.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.03.2012 р. розгляд справи, у звязку з неявкою представника відповідача, відкладено на 04.04.2012 р.

У судовому засіданні 04.04.2012 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 04.04.2012 р. судом розглянуто клопотання відповідача про зменшення розміру пені та відмовлено у його задоволенні, у звязку з необґрунтованістю.

У судовому засіданні 04.04.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

04.02.2011 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 09/02 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується постачати протягом 2011 p., а покупець оплачувати у відповідності до Договору, пігменти та іншу хімічну продукцію відповідно до виставлених рахунків-фактур, що є невід'ємною частиною Договору. Кількість, асортимент та ціна товару узгоджується сторонами у відповідності до умов Договору і відображаються в накладних, що є невід'ємною частиною Договору (п. п. 1.1, 1.2 Договору).

Пунктом 10.6 Договору сторонами погоджено строк його дії з моменту підписання (04.02.2011 р.) до 31.12.2011 р.

04.07.2011 р. між позивачем та відповідачем підписано Додаток № 2 до Договору, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується оставити пігмент синій фталоціаніновий BGS в кількості 75 кг, пігмент зелений фталоціаніновий G в кількості 75 кг, пігмент Мілорі синій в кількості 150 кг, пігмент хром жовтий (середній) в кількості 150 кг, пігмент червоний світломіцний RN в кількості 175 кг, пігмент жовтий світло міцний G в кількості 250 кг, а покупець зобов'язується сплатити пігменти згідно виставленого рахунку-фактури, що є невід'ємною частиною Договору.

Приписами 2.3 Договору встановлено, оплата вартості товару здійснюється покупцем в розмірі 20% передплати протягом 3 банківських днів з моменту надання постачальником рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, оплата 80% проводиться в строк до 29.07.2011 р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на підставі платіжного доручення № 57 від 01.07.2011 р. (належним чином завірена копія якого наявна в матеріалах справи, а оригінал оглянуто в судовому засіданні) здійснено передплату в розмірі 10 150,10 грн.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 50 150,10 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЦВ-0000149 від 05.07.2011 p., що підписана повноважними представниками сторін та скріплена печаткам підприємств.

У свою чергу відповідач за поставлений товар на підставі платіжного доручення № 102 від 25.07.2011 р. сплатив ще 5 000,00 грн.

Таким чином, у покупця утворилась заборгованість перед постачальником в розмірі 35 000, 00 грн.

Позивачем додатково на адресу відповідача в порядку ст. 530 ЦПК України направлялась претензія № 53 від 05.01.2012 р. з проханням погасити існуючу заборгованість.

Відповідач в судовому засіданні факт отримання претензії від позивача не заперечив.

Оскільки відповідач не сплатив позивачу повністю вартості поставленої продукції, він вирішив звернутись за захистом своїх прав до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, пунктом 2.3 Додатку № 2 до Договору сторони встановили, що оплата вартості товару здійснюється Покупцем в розмірі 20% передплати протягом 3 банківських днів з моменту надання Постачальником рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, оплата 80% проводиться в строк до 29.07.2011 р.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог - про стягнення боргу за переданий на підставі видаткової накладної товар, а відповідачем визнано розмір основної заборгованості, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 35 000,00 грн. боргу.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.3 Додатку № 2 до Договору сторонами погоджено, що у випадку порушення п. 2.3 Додатку № 2 до Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені повязана з триваючим правопорушенням простроченням виконання зобовязання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобовязання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Крім того, в силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положення ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". (Аналогічна правова позиція викладена в п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 р.)

Як вбачається з розрахунку позивача, ним не враховано вищевказаних положень закону, у звязку з чим завищено розмір пені, нарахований відповідачу до стягнення у сумі 19 845,00 грн.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши перерахунок пені, судом встановлено, що вона має становити 2 734,79 грн.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Як вбачається з розрахунку 3 % річних позивача, він є невірним, оскільки позивач його нараховує як 3 % від суми боргу, не враховуючи кількість днів прострочення.

З огляду на зазначене, суд самостійно здійснив перерахунок 3 % річних та встановив, що за період з 30.07.2011 р. по 07.03.2012 р. (дата заяви про збільшення позовних вимог) 3 % річних мають складати 35 000, 00 грн. * 3 % / 365 * 222 дні = 638, 63 грн.

Також, позивач методологічно невірно рахує інфляційні втрати, не враховуючи індекси інфляції, які мають значення менше 100.

Перерахувавши інфляційні втрати, суд встановив, що їх розмір має складати 139, 75 грн. (35 000, 00 * 0, 996 * 1, 001 * 1 * 1, 001 * 1, 002 * 1, 002 * 1, 002 35 000, 00).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обовязки щодо оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, враховуючи здійснений судом перерахунок пені, інфляційних втрат та відсотків річних.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "КЛФЗ" (02160, м. Київ, Дніпровський район, вулиця Каунаська, будинок 13, код ЄДРПОУ 36861869) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цвебет" (01013, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Промислова, будинок 4, кімната 202-203, код ЄДРПОУ 35910930) 35 000 (тридцять пять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 2 734 (дві тисячі сімсот тридцять чотири) грн. 79 коп. пені, 638 (шістсот тридцять вісім) грн. 63 коп. 3 % річних, 139 (сто тридцять дев'ять) грн. 75 коп. інфляційних втрат та 1 094 (одну тисячу девяносто чотири) грн. 46 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.04.2012 р.

Суддя В.С. Ломака