Ухвала суду № 22593461, 03.04.2012, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 22-ц-840/2012Головуючий у I інстанції Овчарик В.М.

Категорія цивільнаДоповідач - Бечко Є. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2012 року

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіБечка Є.М.,

суддів:Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.,

при секретарі:Рачовій І.І.,

за участю:ОСОБА_5, пр-ка банку Падалки О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16 лютого 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення пені,

в с т а н о в и в:

Рішенням Ічнянського районного суду від 16 лютого 2012 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № СНІНАN00000537 від 06.10.2006 року за період з 04 листопада 2008 року по 08 серпня 2011 року в сумі 129756 грн. 30 коп., судовий збір в сумі 1297 грн. 56 коп. і 120 грн. витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, а всього стягнуто 131173 грн. 86 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені за неналежне виконання умов кредитного договору відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення місцевого суду в частині задоволенні вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» та задовольнити його зустрічний позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне зясування судом обставин, які мають суттєве значення для справи.

Апелянт вказує, що судом не було застосовано при вирішенні справи Закон України «Про захист прав споживачів», проігнорувавши п. 1 Постанови Пленуму Верхового Суду України № 5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист споживачів», також судом, при розгляді справи не було враховано Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, а тому суд не вбачав з боку банку порушення прав відповідача-позивача як споживача кредитних послуг, не повно зясував обставини справи, не врахувавши, що банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом. Також, на думку апелянта суд в рішенні помилково прийшов до висновку, що банком правомірно проводилося нарахування зобовязань після того, як з його ініціативи було неправомірно достроково припинено дію кредитного договору 08.10.2009 року і було відновлено кредитні зобовязання, всупереч Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого споживач зобовязаний сплачувати відсотки та інші нарахування між моментом отримання і моментом їх повернення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06 жовтня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 був укладений договір № СНІНАN00000537 на суму 73129 грн. 66 коп., з яких 53590 грн. на придбання легкового автомобіля та 19539 грн. 66 коп. на сплату страхових платежів з кінцевим терміном повернення 07.10.2013 року. ОСОБА_5 зобовязувався повертати кредит та відсотки у розмірі 1,34% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, шляхом здійснення щомісячних платежів. Згідно п. 3.2 даного договору позичальник мав сплачувати банку відсотки за користування кредитом у розмірі 3,17% на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

З метою забезпечення даного кредитного договору між банком та ОСОБА_5 було укладено договір застави від 06 жовтня 2006 року. За договором застави ОСОБА_5 надав в заставу автомобіль марки DAEWOO NEXIA, 2006 року випуску, тип ТЗ: легковий, шасі НОМЕР_2; реєстраційний номер НОМЕР_1.

08.08.2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений депозитний договір № SAMDN 25000704055457 (вклад «Стандартний достроковий»), за умовами якого ОСОБА_5 передав, а банк прийняв грошові кошти в розмірі 100000 грн. на строк до 08 серпня 2010 року зі сплатою відсотків в розмірі 16,5 річних (а.с. 47).

Задовольняючи первісний позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням ст.ст. 525, 526, 1050, 1054 ЦК України, які передбачають, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону і одностороння відмова від зобовязання чи зміна його умов не допускається та встановлено обовязок позичальника за кредитним договором повернути кредит та сплатити проценти.

Відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_5, суд посилався на недоведеність ОСОБА_5 порушення банком п. 2.1.4, 2.4.1, 2.4.2, 6.8 кредитного договору від 06.10.2006 року та Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, суд застосував ст. 258 ЦК України, посилаючись на те, що до стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

З такими висновками частково погоджується і апеляційний суд.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується відповідачем, зобовязання за договором кредиту ОСОБА_5 своєчасно не виконував, у звязку з чим виникла заборгованість, яка станом на 15.12.2008 року становила 4910,36 грн.

В грудні 2008 р. відповідач звернувся до банку з усною заявою про дострокове розірвання договору вкладу та повернення коштів. В звязку з дією постанови Правління НБУ №319 від 11.10.2008 р. у достроковому розірванні договору вкладу банком було відмовлено.

Враховуючи, що банк мав зобовязання перед ОСОБА_5 щодо повернення суми депозиту у розмірі 100 000 грн., а останній мав заборгованість перед банком по кредитному договору, банк, на підставі п. 6.8 договору 08.10.2009 року провів взаємозалік зустрічних однорідних вимог, а залишок в сумі 22146,57 грн. виплатив відповідачу.

Рішенням Жовтневого райсуду м. Дніпропетровська від 27.08.2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення вкладу, дії банку з проведення вказаного заліку було визнано неправомірними та стягнуто з банку на користь ОСОБА_5 77853,43 грн. В звязку з цим кредитна заборгованість була банком поновлена, однак ОСОБА_5 погашена не була, в звязку з чим станом на 08.08.2011 року становила 129756, грн., в тому числі: по тілу кредиту 48499,83 грн., по відсоткам 46790,82 грн., заборгованість з комісії 2551,02 грн., пеня 31914,63 грн.

За вказаних обставин суд першої інстанції, застосувавши положення ст.ст. 525,526, 1050, 1054 ЦК України, правомірно стягнув з відповідача заборгованість за кредитним договором.

Зустрічний позов про стягнення пені ОСОБА_5 мотивував порушенням банком умов договору про забезпечення позичальника консультаційними послугами з питань виконання договору (п.2.1.4) та про право позичальника достроково погасити кредит (п.2.4.1), однак, не підтвердив належними та допустимими доказами наявність вказаних порушень з боку банку.

Щодо неналежного виконання банком положень п. 6.8 кредитного договору про проведення банком перерахунку кредитної заборгованості при наявності вкладів, такі обставини зустрічним позивачем не доведені. Згідно вказаного пункту кредитного договору банк, при наявності у позичальника кредитної заборгованості, вправі, на свій розсуд вклад та зараховані проценти перерахувати на поточний (картковий) рахунок позивача або після закінчення терміну вкладу, або розірвавши договір про внесок. Оскільки термін договору депозитного вкладу закінчувався 08.08.2009 року, дії банку по заліку кредитного і вкладного зобовязання після цієї дати, а саме 08.10.2009 року немає підстав вважати такими, що суперечать п. 6.8 кредитного договору.

Дійшовши правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову за відсутністю порушень з боку банку, суд першої інстанції помилково зазначив додатковою підставою пропущення ОСОБА_5 річного строку звернення до суду про стягнення пені, оскільки пеня може стягатись не більше ніж за один рік, однак вказана помилка не вплинула на ухвалення правильного по суті рішення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: