Ухвала суду № 22588985, 07.02.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Пляшкова К. О.

Суддя-доповідач - Попов В.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2012 року справа №2а-9283/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів :

Головуючий Попов В.В.,

судді Лях О.П., Горбенко К.П.,

секретар Іллінов О.Є.

за участю представника Державного підприємства «Антрацит» Рибалкіної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року у справі № 2а-9283/11/1270 за позовом Державного підприємства "Антрацит" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002318012 від 20.07.2011 року, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року у справі № 2а-9283/11/1270 адміністративний позов Державного підприємства «Антрацит» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002318012 від 20.07.2011, -задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську від 20.07.2011 № 0002318012, винесене на підставі акта перевірки від 23.06.2011 №407/08-2/32226065.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Антрацит» (місцезнаходження: 94613, Луганська область, м. Антрацит, вул. Ростовська, 38, ідентифікаційний код 32226065) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і просить постанову суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Державне підприємство «Антрацит» (ідентифікаційний код 32226065) є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Антрацитівської міської ради Луганської області 30.04.2003.

ДП «Антрацит» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 21.05.2003 за № 03/05-11, станом на час перевірки перебуває на обліку в СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську.

Позивач, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 23.05.2003 № 16146407, виданого Антрацитівською ОДШ, індивідуальний податковий номер - 322260612028, був зареєстрований платником ПДВ з 25.05.2003 по 30.03.2011. Свідоцтво платника ПДВ від 23.05.2003 № 16146407 анульовано 30.03.2011 на підставі: перереєстрація (зі зміною місцезнаходження). 30.03.2011 СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську видано ДП «Антрацит» свідоцтво платника ПДВ № 100329566, індивідуальний податковий номер - 322260612028.

З 22.06.2011 по 23.06.2011 посадовою особою СДШ по роботі з ВПП у м. Луганську на підставі наказу № 293 від 16.06.2011 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Антрацит» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.02.2011 по 28.02.2011, за результатами якої складено акт № 407/08-2/32226065 від 23.06.2011 (а.с. 12-20).

Згідно висновків акта № 407/08-2/32226065 від 23.06.2011 невиїзною перевіркою ДП «Антрацит» встановлено порушення п.п.«а» п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у лютому 2011 року в сумі 208521 грн.

Висновок акта перевірки № 407/08-2/32226065 від 23.06.2011 щодо заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на суму 208521 грн. вмотивовано безпідставним віднесенням ДП «Антрацит» до складу податкового кредиту за лютий 2011 року суми 208521 грн., сформованої за рахунок укладання нікчемних правочинів при придбанні товарів (робіт, послуг) із контрагентом - ТОВ «ТПГ «Восток».

На підставі акта перевірки № 407/08-2/32226065 від 23.06.2011 СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України винесено податкове повідомлення-рішення № 0002318012 від 20.07.2011 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в сумі 208522 грн., у тому числі 208521 грн. - за основним платежем, 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.26).

Розглянувши адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, оцінивши обґрунтованість заперечень відповідача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з огляду на таке.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності із ст.198 ПК України:

-право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1); - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2); - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у-тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3); -якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4); -не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого .(нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6). Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено ст.200 ПК України. Згідно ст.200 ПК України: - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1); - при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2). Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з п.201.6 ст.201 ПК України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України). Згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках. Пунктом 123.1 статті 123 ПК України закріплено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування! податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість протягом 1095 днів втретє та більше - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 75 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість. Разом з тим, пунктом 7 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України регламентовано, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення. Матеріалами справи підтверджено, що між ДП «Антрацит» та ТОВ «ТПГ «Восток» укладено договори на закупівлю товарно-матеріальних цінностей (дизпалива, бензину АІ 76 (80), бензину А-95), а саме: договір № 10 від 19.01.2011; договір № 22 від 01.02.2011; договір № 24 від 03.02.2011; договір № 25 від 03.02.2011; договір № 26 від 03.02.2011; договір № 28 від 07.02.2011; договір № 29 від 07.02.2011; договір № 30 від 09.02.2011; договір № 31 від 09.02.2011; договір № 32 від 09.02.2011; договір № 33 від 09.02.2011 (а.с.34-35, 44, 47, 50, 53, 56, 59, 62, 65,68,71). Операції купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей оформлені:

за договором № 10 від 19.01.2011: податковою накладною від 15.02.2011 № 16 та видатковою накладною № РН-0000037 від 15.02.2011 на загальну суму 75405,5 грн.; податковою накладною від 15.02.2011 № 15 та видатковою накладною № РН-0000036 від 15.02.2011 на загальну суму 284631,91 грн.; податковою накладною від 15.02.2011 № 17 та видатковою накладною № РН-0000038 від 15.02.2011 на загальну суму 44500,01 грн.; податковою накладною від 25.02.2011 № 19 та видатковою накладною № РН-0000040 від 25.02.2011 на загальну суму 77222,5 грн. (а.с.36-43);

- за договором № 22 від 01.02.2011 податковою накладною від 01.02.2011 № 1 та видатковою накладною № РН-0000022 від 01.02.2011 на загальну суму 60200,00 грн. (а.с.45-46);

- за договором № 24 від 03.02.2011 податковою накладною від 03.02.2011 № 3 та видатковою накладною № РН-0000024 від 03.02.2011 на загальну суму 92769,30 грн. (а.с.48-49);

- за договором № 25 від 03.02.2011 податковою накладною від 03.02.2011 № 4 та видатковою накладною № РН-0000025 від 03.02.2011 на загальну суму 92769,30 грн. (а.с.51-52);

- за договором № 26 від 03.02.2011 податковою накладною від 03.02.2011 № 5 та видатковою накладною № РН-0000026 від 03.02.2011 на загальну суму 92769,30 грн. (а.с.54-55);

- за договором № 28 від 07.02.2011 податковою накладною від 07.02.2011 № 7 та видатковою накладною № РН-0000028 від 07.02.2011 на загальну суму 56902,5 грн. (а.с.57-58);

- за договором № 29 від 07.02.2011 податковою накладною від 07.02.2011 № 8 та видатковою накладною № РН-0000029 від 07.02.2011 на загальну суму 54342,9 грн. (а.с.60-61);

- за договором № 30 від 09.02.2011 податковою накладною від 09.02.2011 № 9 та видатковою накладною № РН-0000030 від 09.02.2011 на загальну суму 79000 грн. (а.с.63-64);

- за договором № 31 від 09.02.2011 податковою накладною від 09.02.2011 № 10 та видатковою накладною № РН-0000031 від 09.02.2011 на загальну суму 79000 грн. (а.с.66-67);

- за договором № 32 від 09.02.2011 податковою накладною від 09.02.2011 № 11 та видатковою накладною № РН-0000032 від 09.02.2011 на загальну суму 79000 грн. (а.с.69-70);

- за договором № 33 від 09.02.2011 податковою накладною від 09.02.2011 № 12 та видатковою накладною № РН-0000033 від 09.02.2011 на загальну суму 82610,29 грн. (а.с.72-73).

Всі вищезазначені податкові накладні включені ДП «Антрацит» до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за лютий 2011 року (а.сі29-156).

Також представником позивача до матеріалів справи долучено документи, що підтверджують факт використання ДП «Антрацит» товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «ТПГ «Восток», в межах господарської діяльності підприємства, а саме: оборотно-сальдова відомість надходження товарно-матеріальних цінностей на склад ВП «УМТЗ» ДП «Антрацит» від ТОВ «ТПГ «Восток» та їх реалізації відокремленим підрозділам ДП «Антрацит» за лютий 2011 року; видаткові накладні; картки складського обліку; товарно-транспортні накладні; прибуткові ордера; відомості на видачу паливно-мастильних матеріалів; приймальні акти (а.с.158-259).

18 березня 2011 року ДП «Антрацит» подано податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2011 року, в якій згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до складу податкового кредиту включено податок на додану вартість в сумі 208520,58 грн. за податковими накладними, отриманими від ТОВ «ТПГ «Восток» (а.с.128).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість у лютому 2011 року по фінансово-господарським операціям з ТОВ «ТПГ «Восток» сформовано з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів між ДП «Антрацит» та ТОВ «ТПГ «Восток» грунтується на тому, що начебто вони мають протиправний характер та суперечать інтересам держави і суспільства, порушують публічний порядок.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ТОВ «ТПГ «Восток» безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договори між позивачем та ТОВ «ТПГ «Восток» не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них озповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними господарськими договорами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. В даному випадку, виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентами. Тобто, має місце оспорюванність самого договору, та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.... Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення. Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення. Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необгрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними правочинів між позивачем та його контрагентами або встановлених судовими рішеннями наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідрмо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Що стосується посилань відповідача на ненадання позивачем до перевірки податкових накладних, документів, що підтверджують розрахунки між підприємствами за отримані товари, інформації щодо відображення у бухгалтерському обліку ДП «Антрацит» зазначених операцій, документів, які підтверджують факт придбання товарів (робіт, послу), передачі права власності (довіреності, акти прийому-здачі, товарно-транспортні накладні, сертифікати якості), тобто документального підтвердження отримання товарів (робіт, послуг), суд зазначає таке.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що 08.04.2011 за № 6471/10/08-217 СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську направлено запит про надання пояснень та їх документального підтвердження до ДП «Антрацит» (а.с.97).

У запиті зазначено, що на підставі п.п.20.1.6 п.20.1 ст.20, п.73.3 ст.73 ПК України, СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську просить надати інформацію у законодавчо встановлені терміни за адресою м. Луганськ, вул. Градусова, 1, каб.304, пояснення та їх документальне підтвердження з питань відносин з ТОВ «ТПГ «Восток» та ТОВ «Газенерголізинг» за період лютий 2011 року, та включення результатів таких операцій до податкового обліку з відповідним їх відображенням у податкових деклараціях (розрахунках, звітах тощо). До перевірки просили надати наступні документи: угоди, контракти; податкові накладні; реєстри виданих та отриманих податкових накладних за період, в якому відображено податкові зобов'язання; видаткові накладні, акти виконаних робіт по наданим послугам, виконаним роботам; рахунки, платіжні доручення, виписки банку, які свідчать про проведені розрахунки за отриманий товар (надані послуги); ТТН, довіреності; регістри бухгалтерського обліку у яких зазначені операції з зазначеними підприємствами, наявність заборгованості між підприємствами на кінець періоду, що перевірявся - 28.02.2011.

На вказаний запит ДП «Антрацит» направлено лист від 10.05.2011 за № 09/551 (а.с.98), у якому зазначено, що у запиті відсутнє посилання на те, які ДПА в Луганській області виявлені факти порушення ДП «Антрацит» податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержавних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства та інші підстави, що встановлені Податковим кодексом України, для звернення з запитом. Повідомлено, що при належному оформленні запиту ДП «Антрацит» надасть письмові пояснення у встановленому законодавством порядку.

Пунктом 73.3 статті 73 ПК України визначено, що органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

3) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Оглядом запиту від 08.04.2011 за № 6471/10/08-217 (а.с.97) встановлено, що запит СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську не містить підстави для надіслання такого запиту, а отже його складено з порушенням вимог, викладених в абзаці 2 пункту 73.3 ст.73 ПК України.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що ДП «Антрацит» було звільнено від обов'язкову надавати відповідь на такий запит.

Інших запитів від СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську на адресу ДП «Антрацит» про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження по взаємовідносинах з ТОВ «ТПГ «Восток» не надходило.

З огляду на реальний характер всіх операцій з придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит, а у податкового органу відсутні підстави для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням № 0002318012 від 20.07.2011.

Безпідставність збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість обумовлює безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій за податковим повідомленням-рішенням № 0002318012 від 20.07.2011.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення вимог позову.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судове рішення першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом першої інстанції перевірено доводи сторін, дано їм правильну оцінку, постанова суду є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого у справі судового рішення відсутні.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року у справі № 2а-9283/11/1270 за позовом Державного підприємства "Антрацит" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002318012 від 20.07.2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Ухвала у повному обсязі складена та підписана колегією суддів 10.02.2012 р.

Колегія суддів : В.В. Попов О.П.Лях

К.П. Горбенко