Постанова № 22562041, 20.12.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Яковлев Д.О.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2011 року справа №2а-6492/11/1270

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Чумака С.Ю.

суддів <Суддя учасник колегії >

Ляшенко Д.В., Л.В. Ястребов,

при секретарі Полторацькій С.С.,

за участю представників позивача Цукер І.Б. та представника відповідача Протасенко С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал-Трейд» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року в адміністративній справі № 2а-6492/11/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал-Трейд» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в місті Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення та зобовязання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 червня 2011 року № 0000172320/0, яким йому збільшено податкове зобовязання з податку на додану вартість за січень 2011 року на загальну суму 113878 гривень, з яких 113877 за основним платежем та 1 гривня за штрафними санкціями. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що висновки податкового органу щодо нікчемності та безтоварності його господарських відносин з ПП «Мелліт» є безпідставними, ґрунтуються лише на припущеннях відповідача і не відповідають дійсним обставинам справи.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року в задоволені позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року ДГ-2810, укладений між позивачем та ПП «Мелліт», є правочином, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки є безтоварним та направленим на безпідставне формування податкового кредиту та протиправне одержання доходу за рахунок відшкодування податку на додану вартість. До таких висновків суд дійшов, виходячи з наявності в матеріалах справи письмового пояснення директора ПП «Мелліт» ОСОБА_1. , який не зумів пояснити обставини господарських відносин з позивачем.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з мотивів, зазначених в позові, просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши законність рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково за наступними підставами.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, розділом V якого врегульовані питання, повязані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Пунктом 14.1.181 ПК України визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно статті 200 Податкового кодексу України:

- сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1);

- при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Право платника податку покупця на податковий кредит кореспондується з податковими зобов'язаннями іншого платника податку постачальника товарів (послуг), який зобов'язаний включити до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість, сплачену (нараховану) покупцем у ціні придбання товарів (послуг). До складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні. При цьому для віднесення відповідних сум податків, сплачених у ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Податковим Кодексом України не передбачено як умову сплату цих сум до бюджету. Статтею 201 ПК України передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність і негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Судом встановлено, що ТОВ «Універсал Трейд» ( далі позивач) є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 12 вересня 2001 року, на податковому обліку знаходиться у Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у м. Луганську, є платником податку на додану вартість. \ а.с. 8, 11\.

Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року та додатку 5 до декларації «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до складу податкового кредиту звітного періоду включено податок на додану вартість в сумі 113876,58 грн. по контрагенту Приватному підприємству «Мелліт» (а.с.24-26).

8 червня 2011 року відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Мелліт», код за ЄДРПОУ 36637948 за період з 01.01.2011 по 31.01.2011, результати якої оформлені актом за № 361/23/31673415 (а.с. 12-23), згідно висновків якого договір, укладений між позивачем та Приватним підприємством «Мелліт» не сприняє реального настання правових наслідків, оскільки суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, її дохідної частини, тобто є нікчемним, у звязку з чим відповідачем зроблено висновок про завищення позивачем податкового кредиту в сумі 113877 грн

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.06.2011 № 0000172320/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 113878 гривень, у тому числі 113877 гривень за основним платежем та 1 гривня за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.37).

Стосовно спірного правочину колегія суддів зазначає наступне.

28 грудня 2010 року ТОВ «Універсал Трейд» уклало з приватним підприємством «Мелліт» договір за № ДГ-2810 купівлі-продажу електричного обладнання, електроприладів (а.с. 39).

За результатами судового розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку, що укладений ТОВ «Універсал Трейд» з ПП «Мелліт» договір купівлі-продажу від 28.12.2011 ДГ-2810 є правочином, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки є безтоварним та направленим на безпідставне формування податкового кредиту та протиправне одержання доходу за рахунок відшкодування податку на додану вартість, а тому є нікчемним та таким, що підлягає виключенню з податкового обліку позивача, з огляду на нижчевикладене.

Разом з тим рішенням господарського суду Луганської області від 6 грудня 2011 року, яке набрало законної сили, задоволені позовні вимоги ТОВ «Універсал-Трейд» до ПП «Мелліт» про стягнення суми боргу в розмірі 10248,89 грн як винагороди за договором від 28 грудня 2010 року № ДГ-2810. Зазначеним рішенням суду встановлено, що сторонами договору їх обовязки за вказаним договором були виконані належним чином як обовязок ПП «Мелліт» по поставці товару на загальну суму 683259,56 грн, так і обовязок ТОВ «Універсал-Трейд» по оплаті поставленого товару на суму 600 тисяч гривень. Оскільки ТОВ «універсал-Трейд» виконало умови отримання винагороди відповідно до договору, то суд прийшов висновку про стягнення такої винагороди з ПП «Мелліт».

Таким чином, вказаним рішенням суду фактично підтверджений реальний характер господарських відносин між ТОВ «Універсал-Трейд» та ПП «Мелліт».

Згідно частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в …господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, на підтвердження прийняття позивачем продукції від ПП «Мелліт» позивач надав видаткові накладні РН-0104011 від 04.01.2011 року на суму 12198,42 грн; РН-0105013 від 05.01.2011 року на суму 54587,23 грн; РН-0106011 від 06.01.2011 року на суму 52904,95 грн; РН-0110010 від 10.01.2011 року на суму 79689,37 грн; РН-0111003 від 11.01.2011 року на суму 35349,31 грн; РН-0112008 від 12.01.2011 року на суму 110347,44 грн; РН-0113004 від 13.01.2011 року на суму 32657,02 грн; РН-0114007 від 14.01.2011 року на суму 64329,72 грн; РН-0115002 від 15.01.2011 року на суму 50503,28 грн; РН-0117008 від 17.01.2011 року на суму 30152,36 грн; РН-0118003 від 18.01.2011 року на суму 60502,50 грн; РН-0119002 від 19.01.2011 року суму 26814,78 грн; РН-0120006 від 20.01.2011 року на суму 73223,18 грн з відмітками про отримання товару. ( а.с. 40-52)

За вказаним договором купівлі-продажу ПП «Мелліт» відповідно до вимог статті 201 Податкового Кодексу України надало позивачу податкові накладні, на підставі яких позивач включив до складу податкового кредиту декларації за січень 2011 року на суму 113876,58 грн. (а.с.58-70).

Доказів, що ПП «Мелліт» не мало права видавати такі накладні або, що останні підписані не уповноваженою на те особою чи складені з порушенням вимог чинного законодавства, позивачем суду не надавались.

Факт оплати за придбаний товар підтверджується платіжними дорученнями на користь ПП «Мелліт» від 26.01.2011 року № 19 на суму 150 тисяч гривень; від 27.01.2011 року № 20 на суму 125 тисяч гривень; від 01.02.2011 року № 15 на суму 161 тисяча гривень; від 07.02.2011 року № 19 на суму 80 тисяч гривень; від 15.02.2011 року № 23 на суму 44 тисячі гривень; від 23.02.2011 року № 25 на суму 40 тисяч гривень виписками про рух коштів на банківському рахунку позивача, з яких вбачається, що кошти дійсно перераховувались на банківські рахунок ПП «Мелліт». \ а.с. 53-57\.

Також позивачем доведений факт подальшого перепродажу даного товару за ціною вище, ніж він був придбаний, внаслідок чого отриманий прибуток, з якого в подальшому сплачений податок на прибуток, що спростовує висновки акту перевірки, що контракт між позивачем та ПП «Мелліт» направлений на заволодіння дохідною частиною державного бюджету.

Так, позивачем надані суду копії договорів купівлі-продажу придбаних у ПП «Мелліт» електрообладнання та електроприборів від 4 січня 2011 року № 2/07 з ТОВ «ПКФ «Енергорада» та № 0401 з ТОВ «Буденергосервіс-2008», а також видаткові, податкові накладні, довіреності на отримання товару та банківські виписки щодо руху коштів ро рахунку позивача, з яких вбачається оплата контрагентами придбаних ними за вказаними договорами товарів. \ а.с. 71-110\.

Таким чином, наявними в матеріалах справи документами підтверджено подальше використання позивачем у власній господарській діяльності придбаного у ПП «Мелліт» електрообладнання та електроприборів.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку щодо доведеності позивачем реального виконання умов договору, укладеного між ним та ПП «Мелліт».

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції також послався на письмові пояснення директора ПП «Мелліт» ОСОБА_1., надані начальнику ВПМ Ленінської МДПІ у м.Луганську, зазначивши, що згідно цих пояснень взаємовідносин його підприємства з ТОВ «Універсал Трейд» в січні 2011 року не було.

Разом з тим. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції вказані пояснення наведені невірно, оскільки дослівно в поясненнях записано наступне: «По суті заданих питань щодо взаємовідносин з ТОВ «Універсал-Трейд» на даний час 22.09.2011 року відповісти не можу. Для більш точних даних необхідно провести особисту перевірку господарсько-підприємницької документації.» (а.с. 128).

Таким чином, директор ПП «Мелліт» не завляв в цих поясненнях, які прийняті судом в якості доказу у справі, про відсутність взаємовідносин його підприємства та ТОВ «Універсал-Трейд», а лише заявив, що для встановлення цих даних небхідно перевірити первинну документацію.

Разом з тим колегія суддів взагалі вважає, що вказані письмові пояснення взагалі не є належним та допустимим доказом в даній справі з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 70 КАС України докази повинні бути належними, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, та допустимими, тобто одержаними відповідно до вимог діючого законодавства.

Колегія суддів вважає, що письмові пояснення від 22.09.2011 року, які відібрані від громадянина ОСОБА_1. старшим оперуповноваженим ВПМ Ленінської МПІ в місті Луганську, не є допустимим доказом в даній справі, оскільки не відноситься до доказів, перелічених у статті 69 КАС України. Так, ці пояснення не є письмовими доказами в розумінні статті 79 КАС України, оскільки не носить статусу документу, акту, листа, телеграми тощо, а також не є показаннями свідка, виходячи з вимог статей 77 та 141 КАС України, згідно яких свідки судом допитуються безпосередньо або за судовими дорученнями. Походження цих письмових пояснень невідомо і відповідачем їх легітимність суду не доведено, з самого ж бланку пояснень не вбачається, в рамках якої процесуальної дії або якого матеріалу перевірки була опитана особа, яка назвалась ОСОБА_1.

За таких обставин колегія суддів вважає, що такі пояснення директора ПП «Мелліт» ОСОБА_1. в якості доказу у справі прийняті бути не можуть і їх зміст аналізу не підлягає.

До того ж, в суді апеляційної інстанції представник відповідача також не зміг пояснити подальшу долю цих пояснень, а також, чи прийняте якесь процесуальне рішення в рамках кримінального судочинства за цими обставинами, якщо відповідач вважає, що в даному випадку мало місце заволодіння державними коштами дохідної частини бюджету.

Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що можливе порушення норм Податкового Кодексу України контрагентами позивача породжує негативні наслідки саме для цих підприємств і не може впливати на право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, оскільки останній виконав усі передбаченні законом умови щодо отримання такого відшкодування, та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинне законодавство не встановлює обовязок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець несе обовязок по сплаті цього податку до бюджету. З урахуванням вимог Податкового Кодексу України покупець сплачує суму ПДВ в ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи не надходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

Посилання відповідача на нікчемність даного договору з підстав ст. 228 Цивільного Кодексу України суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним і податковий орган не наділений законодавством в односторонньому порядку вирішувати чи є правочин нікчемним, чи ні. Якщо ж податковий орган вважає зазначений договір таким, що вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, останній може бути визнаний судом недійсним відповідно до вимог частини 3 статті 228 ЦК України.

Крім того, з розяснень, викладених в п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними правочинами в сенсі статті 228 ЦК України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин це такий правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне та очевидне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Договори між позивачем та зазначеними вище контрагентами, які відповідачем в акті перевірки зазначаються як нікчемні, не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 ЦК України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними господарськими договорами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку. Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними лише в судовому порядку. Відповідач же з позовами про визнання вказаних договорів недійсними до суду не звертався.

Зважаючи на вимоги частини 2 статті 71 КАС України в цьому випадку саме відповідач, як субєкт владних повноважень, який заперечував проти позову, повинен був доказувати правомірність своїх дій та прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів вважає необхідним також зазначити, що кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку на ухилення від сплати податків). Відповідачем також не було надано належних та допустимих доказів наявності вини (умислу) в позивача чи посадових осіб ПП «Мелліт».

Крім того, відповідачем суду не доведено наявність якихось негативних судових рішень в порядку кримінального судочинства стосовно посадових осіб позивача або його контрагента.

Таким чином, висновки податкового органу в акті перевірки щодо наслідків недійсності правочину суперечать вимогам діючого законодавства, оскільки останнє передбачає, що недійсність правочину може бути встановлена тільки судом.

Суд зазначає, що за не доведення факту невиконання чи неналежного виконання обовязку позивача по сплаті податків, зборів та інших обовязкових платежів, приховування чи заниження обєктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій за договором між позивачем та ПП «Мелліт», у відповідача відсутні підстави стверджувати, що саме ці договори якимось чином порушують публічний порядок, а отже в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Крім того, законодавством України передбачено персональну відповідальність платника податків за порушення, допущенні при веденні податкового обліку. У разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для притягнення до відповідальності платника податків який має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат. Отже, за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару ( послуги). Крім того, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обовязку щодо сплати податків вступає у звязку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обовязку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

За таких обставин позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливе неналежне ведення податкового обліку та порушення податкового законодавства ПП «Мелліт».

Судом першої інстанції правильно не прийняті до уваги доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, які за своєю суттю є доводами про нікчемність укладених правочинів, які не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є лише припущеннями відповідача і фактичними обставинами справи не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.

З огляду на реальний характер операцій з придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит, що є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 30 червня 2011 року № 0000172320/0, яким йому збільшено податкове зобовязання з податку на додану вартість за січень 2011 року на загальну суму 113878 гривень, з яких 113877 за основним платежем та 1 гривня за штрафними санкціями.

Відповідач підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення зазначив пп. 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового Кодексу України, згідно якого контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму грошових зобовязань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Аналогічні вимоги містяться в підпункті «б» пункту 2.1 розділу ІІ Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 985, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за N 1440/18735.

Оскільки дані перевірки результатів діяльності позивача, викладені в акті перевірки від 08.06.2011 року не свідчать про завищення сум податкового кредиту за січень 2011 року, то у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу грошового зобовязання з податку на додану вартість за вказаний період, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 30 червня 2011 року необхідно задовольнити.

Разом з тим позовні вимоги щодо зобовязання відповідача поновити у податковому обліку право позивача на податковий кредит з ПДВ в сумі 113877 гривень є надлишковими, оскільки скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено грошове зобовязання на вказану суму, по суті і є поновленням такого права позивача і прийняття якихось додаткових рішень не потребує.

За таких обставин колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, у звязку з чим постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Повний текст виготовлено 26 грудня 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал-Трейд» задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду 12 жовтня 2011 року в адміністративній справі № 2а-6492/11/1270 скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал-Трейд» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в місті Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення та зобовязання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в місті Луганську від 30 червня 2011 року № 0000172320/0.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал-Трейд» сплачені судові витрати в сумі 5 гривень 10 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з складення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Д.В.Ляшенко

Л.В. Ястребов