Рішення № 22554894, 29.03.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.12 Справа№ 5015/438/12

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., при секретарі судового засідання Скіра М., розглянув справу

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», м. Львів

про: визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на нежитлове приміщення.

В судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: ОСОБА_3 представник на підставі довіреності №166 від 22.02.2012 року;

відповідача: ОСОБА_4 - представник на підставі довіреності;

третьої особи: не зявився.

Обставини розгляду справи: Ухвалою господарського суду від 09.02.2012 року порушено провадження у справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на нежитлове приміщення. Розгляд справи призначено на 05.03.2012 року. Ухвалою господарського суду від 05.03.2012 року розгляд справи було відкладено на 21.03.2012 року для надання сторонам можливості подання додаткових доказів по суті спору.

В судовому засіданні 21.03.2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав та наполягає на їх задоволенні.

Представник відповідача проти позову не заперечив, що виклав у відзиві на позовну заяву від 05.03.2012 року.

Ухвалою господарського суду від 21.03.2012 року судом відкладено розгляд справи на 29.03.2012 року за усним клопотанням позивача, з метою надання йому можливості подання додаткових доказів, необхідних для вирішення спору по суті.

Позивач в судовому засіданні 29.03.2012 року позовні вимоги підтримав, вимоги ухвали суду в частині подання оригіналів документів, копії яких долучено до матеріалів справи, виконав. Судом оглянуто оригінали договору купівлі-продажу, Акту приймання-передачі, та Акту обстеження приміщення від 21.11.2011 року.

Відповідач вимоги позову не заперечив.

Представник третьої особи в судові засідання не з'являвся. Відповідно до відзиву № 1643 від 05.03.2012 року, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»надав пояснення про те, що станом на 05.03.2012 року не може зареєструвати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень пл. 70, 1 кв.м. у будівлі АДРЕСА_2, оскільки договір нотаріально не посвідчений, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Представникам сторін, що брали участь в судовому засіданні, розяснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їх прав та обовязків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Від фіксації судового процесу технічними засобами сторони відмовились.

29.03.2012 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складене та підписане 03.04.2012 року.

Суть спору: Спір між сторонами виник у звязку ухилянням відповідачем (Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2) в належному оформленні (нотаріальному посвідченні) договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 11 листопада 1999 року, що є підставою для третьої особи (Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки») для відмови в реєстрації права власності з причин невідповідності законодавству правовстановлюючих документів.

Відповідач, як зазначено у відзиві на позовну заяву від 05.03.2012 року, проти задоволення позову не заперечує, однак вважає, що нотаріальне посвідчення договору це обовязок позивача, тому посвідчувати договір в нотаріуса відповідач не має наміру.

В процесі розгляду справи суд встановив наступне: 11 листопада 1999 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 продавцем згідно договору) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (покупцем згідно договору) було укладено договір про купівлю-продажу нежитлового приміщення відповідно до якого продавець зобовязуються передати у власність покупцю нежитлове приміщення загальною площею 70.1 кв. м. АДРЕСА_2 та впорядкувати документи на належне йому нежитлове приміщення, та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу до 30.12.1999 року.

11 листопада 1999 року на підставі вищезазначеного договору, сторони підписали Акт приймання-передачі, відповідно до якого продавець (відповідач згідно договору) передав у власність покупцю (позивачу згідно договору) обєкт продажу, розташований за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 70.1 кв. м.

Відповідач, в судовому засіданні підтвердив продаж та передачу ним спірного приміщення позивачу, проведення позивачем оплати визначеної у п. 3 договору, та відсутність будь-яких претензій до позивача, однак вважає, що нотаріальне посвідчення договору не є його обовязком.

Підставою звернення позивача до суду є відмова відповідача здійснити нотаріальне посвідчення договору від 11 листопада 1999 року, що тягне за собою відмову Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»в реєстрації за позивачем права власності на придбане ним приміщення.

Таким чином, позивач звернувся до суду із вимогою визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11.11.1999 року на нежитлове приміщення загальною площею 70.1 кв.м. (під індексом 1-9-10) в будинку АДРЕСА_2 та визнання за ОСОБА_5 права приватної власності на нежитлове приміщення загальною площею 70.1 кв. м. (під індексом 1-9-10) в будинку АДРЕСА_2

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Стаття 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Частина 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Суб'єктами права приватної власності, відповідно до ч. 1 ст. 325 Цивільного кодексу України є фізичні та юридичні особи. 1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Частина 1 ст. 202 зазначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

11 листопада сторони уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення відповідно до якого відповідач продав, а позивач купив нежитлове приміщення 1-9-10 загальною площею 70.1 кв. м., по вул. Володимира Великого, 63 у м. Львові.

Відповідно до п. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до Акту приймання-передачі від 11 листопада 1999 року вищезазначене нежитлове приміщення передано позивачу.

Пункти 3 та 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частина 1 статті 54 Закону України від 1 січня 1994 року «Про нотаріат», зазначає, що нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди.

Відповідно до Постанови КМУ від 26 травня 2004 р. N 671 «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів», державній реєстрації підлягають правочини, серед яких є: договір купівлі-продажу, міни земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (п.5 Постанови). Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням (п. 6 Постанови).

Крім цього, у пункті 1 договору від 11 листопада 1999 року продавець зобовязався передати у власність покупцю нежитлове приміщення загальною площею 70.1 кв. м. АДРЕСА_2 та впорядкувати документи на належне йому нежитлове приміщення та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу до 30.12.1999 року.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. При цьому, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як встановлено господарським судом, сторони уклали договір з усіма його істотними умовами, даний договір був виконаний сторонами, майно було передано і гроші за нього сплачені.

Недотримання нотаріального посвідчення договору сталося не з вини позивача, а за вини іншої сторони, тобто, інша сторона ухиляється від нотаріального посвідчення договору. При цьому, сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна від 11 листопада 1999 року та у відповідності з приписами ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України це надає стороні, яка повністю або частково виконала договір право розраховувати на визнання судом договору дійсним.

Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідач в судовому засіданні заявив про застосування позовної давності щодо вимоги про визнання договору дійсним, оскільки договір укладений 11.11.1999 року, стаття 220 Цивільного кодексу України, яка встановлює вимогу про нотаріальне посвідчення договору набрала чинності з 1 січня 2004 року. Судом встановлено, що з 01.01.2004 року позивач мав право звернутися з позовом до відповідача про нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу, однак звернувся лише 29.04.2011 року.

Внаслідок наведеного суд прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.11.1999 року на нежитлове приміщення загальною площею 70.1 кв. м. (під індексом 1-9-10) в будинку АДРЕСА_2 у звязку із спливом позовної давності.

Відповідно до положень ст. ст. 388, 330 Цивільного кодексу України позивач є добросовісним набувачем та набуває право власності на майно придбане за відплатним правочином. Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник вправі пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою, а також у разі відсутності документа, який засвідчує його право власності. Таким чином, позов про визнання права власності на майно є належним способам захисту цивільного права позивача тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (ід.номер НОМЕР_1, 79006, АДРЕСА_3) право власності на нежитлове приміщення загальною площею 70.1 кв. м. (під індексом 1-9-10) в будинку АДРЕСА_2

Оскільки, позивачем всупереч, вимог ухвал господарського суду про подання належних доказів сплати судового збору, такі докази не подано, суд на підставі ст. 49 ГПК України, стягує судовий збір із відповідача в доход державного бюджету, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись ст. ст. 220, 334, 657 Цивільного кодексу України, ст. ст. 24, 33, 34, 43, 49, 82-84, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити чатково.

Відмовити в задоволенні позовної вимоги про визнати дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.11.1999 року на нежитлове приміщення загальною площею 70.1 кв. м. (під індексом 1-9-10) в будинку АДРЕСА_2.

Визнати за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (ід.номер НОМЕР_1, 79006, АДРЕСА_3) право власності на нежитлове приміщення загальною площею 70.1 кв. м. (під індексом 1-9-10) в будинку АДРЕСА_2

Стягнути із Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 (ідн. номер НОМЕР_2) в доход державного бюджету 1073 грн. 00 коп. судового збору за розгляд справи господарським судом.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Матвіїв Р.І.