Рішення № 22553479, 10.04.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

10.04.2012Справа №5002-32/566-2012 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (96512, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

До відповідача Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Калініна (96512, АР Крим, Сакський район, с. Наташине, вул. Гагарина, 32, ідентифікаційний код 03759628).

Про визнання договорів дійсними та визнання права власності

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1, фізична особа підприємець, свідоцтво про державну реєстрацію серія НОМЕР_2.

Від відповідача не зявився.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду АР Крим з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Калініна та просить визнати договір № 40 від 09.11.2009р. купівлі продажу нерухомого майна, договір № 41 від 09.11.2009р. купівлі продажу нерухомого майна, договір № 42 від 09.11.2009р. купівлі продажу нерухомого майна дійсними. Крім того, позивач просить визнати право власності за Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 на нежитлове приміщення магазина Літ. «А», загальною площею 25,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1; на нежитлове приміщення магазина Літ «А» загальною площею 30,6 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1; на нежитлове приміщення продовольчий склад з підвалом Літ «А» загальною площею 812,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Ухвалою господарського суду від 21.02.2012 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 06.03.2012 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав, зазначених в ухвалах господарського суду від 06.03.2012р., від 20.03.2012р.. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002 р. № 75 рекомендованою поштою.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення цього договору, у звязку з чим позивач просить суд визнати цей договір дійсним у порядку статті 220 Цивільного кодексу України.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

10.03.2012р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від відповідача надійшов відзив, у відповідності до якого відповідач з позовними вимогами погодився, пояснюючи, що нотаріальне посвідчення не може бути здійснено через відсутність коштів у відповідача банкрута. Крім того, відповідач просив суд розглядати справу за його відсутністю.

Суд вважає за можливе клопотання відповідача задовольнити та розглядати справу за відсутністю представника.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши в сукупності представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

25.08.2009р. відбувся аукціон з продажу майна, що входить до ліквідаційної маси відповідача.

09.11.2009р. між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 ( позивач) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом імені Калініна ( відповідач) укладено три договори купівлі-продажу нерухомого майна, а саме № 40 ( а.с. 9), № 41 ( а.с. 10), № 43 ( а.с. 11).

У відповідності до пункту 2.1 Договору № 40, покупець сплачує продавцю за майно 5500, грн.. Предметом даного договору є магазин, що розташований за адресою АДРЕСА_3. На виконання наведеної умови договору позивач оплатив 5500,00 грн. ( а.с. 12).

У відповідності до пункту 2.1 Договору № 41, вартість предмету договору магазину, розташованого за адресою АДРЕСА_4, становить 2200,00 грн., які також оплачені позивачем ( а.с. 13).

Згідно з пунктом 2.1 Договору № 42, покупець прийняв на себе зобовязання оплатити 42540,00 грн. за продовольчий склад з підвалом по АДРЕСА_2. Вказане зобовязання позивач також виконав, що підтверджено копією квитанції про оплату на зазначену суму ( а.с. 14).

Позивач звернувся до відповідача із листом від 01.11.2011р., в якому просив останнього зявитись до нотаріуса для засвідчення договорів. ( а.с. 18).

Проте, бездіяльність відповідача та неотримання будь-якої відповіді на вищевказаний лист стали підставою для звернення до суду з позовом про визнання дійсним укладеного договору купівлі-продажу в порядку статті 220 Цивільного кодексу України.

Позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що вищенаведені договори за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу нерухомого майна.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 658 Цивільного кодексу України визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Отже, зі змісту цієї статті вбачається, що на момент продажу обєкту нерухомого майна право Продавця на продаж майна має бути підтверджено відповідним правовстановлюючим документом, перелік яких наведений, зокрема, в статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та в Додатку 1 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 N 1692/5). Крім того, право продавця має бути зареєстроване, оскільки згідно з частиною 6 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні докази того, що на момент укладення договорів власником нерухомості був Сільськогосподарський виробничий кооператив імені Калініна.

Докази наявності у Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Калініна станом на 09.11.2009р. (дата укладення спірних договорів) зареєстрованого права власності на споруди, що виступили предметом договору, суду надані не були, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно зі статтею 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Судом встановлено, що сторонами не здійснено нотаріального посвідчення та державної реєстрації Договору.

Частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Так, в нормативне обґрунтування позовних вимог позивач посилається на частину 2 статті 220 Цивільного кодексу України відповідно до якої, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Проте, відповідно до частини третьої статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Статтею 210 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Таким чином, відповідні приписи частини другої статті 220 Цивільного кодексу України не застосовуються щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України (абзац другий пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 N 9, Постанова Верховного Суду України від 18.04.2011 N 2-17/604-2009).

З урахуванням цього, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову та визнання дійсним договорів купівлі-продажу.

У відповідності до статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Проте, суд встановив, що позовні вимоги є незаконними, а отже визнання їх відповідачем суперечитиме, перш за все, його інтересам та порушує вимоги закону.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В позові відмовити.

2.Стягнути з фізичної особи підприємеця ОСОБА_1 АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України (р/р31211206783002, в банку одержувача: Головне Управління державної казначейської служби України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, отримувач: Державний бюджет, м. Сімферополь, код класифікації доходів бюджету 2203001, ЄДРПОУ 38040558) 3219,00 грн. судового збору.

3.Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 10.04.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 11.04.2012р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.