Постанова № 22553047, 10.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2012 р. Справа № 5019/1672/11 Вищий господарський суд України у складі: суддя Харченко В.М. головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Рівне

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2012

зі справи № 5019/1672/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма АРОНЖ", м.Рівне (далі товариство)

до Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Рівне (далі відділення АМК України)

про визнання недійсним рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача Тарасюк Р.В.,

відповідача Барбашов О.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2011 року товариство звернулося з позовом до відділення АМК України, згідно з яким просило визнати недійсним рішення відділення АМК України від 12.07.2011 № 60 у справі № 03-1/24-11.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 07.09.2011 у справі № 5019/1672/11 (суддя Войтюк В.Р.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2012 (колегія суддів у складі: суддя Олексюк Г.Є. головуючий, судді Гудак А.В., Сініцина Л.М.) рішення господарського суду Рівненської області від 07.09.2011 у справі № 5019/1672/11 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним рішення адміністративної колегії Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12 липня 2011 року № 60 у справі № 03-1/24-11

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відділення АМК України просить скасувати постанову апеляційного суду від 11.01.2012, а рішення господарського суду від 07.09.2011 залишити без змін. Скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відділенням АМК України 12.07.2011 прийнято рішення № 60 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", яким було визнано, що:

- товариство займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з здавання в найм приміщень гуртожитку для проживання одиноких громадян по вул. Відінська, 41 в м.Рівне з часткою, що перевищує 35 відсотків;

- товариство, встановивши економічно необґрунтовану (завищену) плату за послуги здавання в найм приміщення гуртожитку для проживання одиноких мешканців в місті Рівне по вул. Відінській, 41, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

За вказане порушення законодавства про захист економічної конкуренції цим же рішенням на товариство було накладено штраф у розмірі 17 000,00грн.

В основу оскаржуваного рішення відділення АМК України були покладені такі обставини:

- обєктом аналізу є субєкт господарювання ТОВ "Фірма Аронж";

- товарними межами ринку є послуга із здавання в найм приміщень гуртожитку для проживання одиноких громадян;

- часовими межами ринку визначений період 2010 року та І квартал 2011 року;

- територіальними межами ринку є місто Рівне;

- 01.01.2005 та 01.01.2010 акціонерним товариством закритого типу фірма "Рівнебуд" були укладені з товариством договори оперативного управління гуртожитком по вул.Відінська,41 м.Рівне для подобового проживання, згідно з умовами яких фірма "Рівнебуд" передала, а товариство прийняло в оперативне управління для подобового проживання мешканців з повною технічною та матеріальною відповідальністю 4 5 поверхи будівлі гуртожитку за адресою: м.Рівне, вул.Відінська, 41 на підставі актів приймання передачі технічного стану будівлі;

- згідно з договором від 01.01.2011 АТЗТ фірма "Рівнебуд" передало товариству відповідну площу частини першого поверху та 4-5 поверхи тієї ж будівлі гуртожитку в оперативне управління для проживання мешканців та передачі площ в оренду;

- послуги із здавання в найм приміщень гуртожитку для проживання одиноких громадян надаються товариством на підставі укладеного з мешканцями гуртожитку договору найму житлового приміщення у гуртожитку;

- нарахування плати за проживання одиноких громадян в гуртожитку здійснюється товариством щомісячно у розрахунку на одне ліжко місце, виходячи з фактично понесених протягом місяця витрат та фактичної чисельності мешканців;

- витрати на комунальні послуги (водопостачання, водовідведення, газопостачання, теплопостачання, електропостачання) визначалися за показниками відповідних лічильників, включалися до загальної суми витрат за місяць і розподілялися пропорційно кількості мешканців.

Приймаючи оспорюване рішення, відповідач дійшов висновку про те, що товариство при розрахунку вартості проживання безпідставно включало та завищувало витрати по окремих статтях, а саме:

- по статті "амортизація" включена амортизація приміщень по вул.Відінська,41 та безпідставно включена амортизація приміщень по вул.Відінська,27;

- витрати по статті "послуги звязку" завищено товариством на суму вартості за послуги мобільного звязку;

- витрати на послуги водопостачання та водовідведення включалися товариством до розрахунку вартості ліжко місця в частині, яка згідно з виставленим водопостачальним підприємством рахунком за відповідний місяць була розподілена пропорційно кількості мешканців, що проживали в цей місяць у гуртожитку. До складу цих витрат входила плата за обсяг дощових стічних вод, яку товариство включало в розрахунок вартості ліжко місця і яка оплачувалася мешканцями гуртожитку;

- автотранспорт у товариства відсутній, але в розрахунок вартості проживання одиноких громадян безпідставно включено витрати на нафтопродукти;

- згідно з штатним розписом, введеним у дію у 2010 році, товариством включено 2 штатних одиниці "Прибиральник службових приміщень", тоді як повинно було внесено не більше 0,5 штатної одиниці відповідно до Міжгалузевих норм чисельності робітників, які обслуговують громадські будівлі, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 11.05.2004 № 105.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відділення АМК України, позивач звернувся до господарського суду з цим позовом.

Відповідно до частини першої ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" субєкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента або якщо він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших субєктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності барєрів для доступу на ринок інших субєктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Частиною першою ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність субєкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших субєктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним становищем, як то передбачено п. 1 частини другої цієї ж статті, визнається, зокрема, встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з п. 2 ст. 50 цього ж Закону зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

В ході апеляційного перегляду справи, дослідивши сукупність її фактичних обставин, апеляційний суд врахував наведені вимоги чинного законодавства і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову.

При цьому суд правильно виходив з того, що відповідачем були порушені вимоги Методики визначення монопольного (домінуючого) становища субєктів господарювання на ринку (далі - Методика), що потягло за собою неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи.

Зокрема, судом було правильно враховано, що відповідач всупереч вимогам розділів 2, 5, 8 Методики не встановив і не проаналізував предметних обставин, повязаних із визначенням товарних та територіальних меж ринку тих послуг, що надавались позивачем.

У цьому звязку суд обґрунтовано взяв до відома відсутність у матеріалах справи відомостей та немотивованість висновків відповідача про те, що в даному випадку здавання в найм приміщень гуртожитку для проживання одиноких громадян носило характер довготривалої, а не тимчасової переважно короткотермінової послуги подобового проживання, з метою надання якої, як це і було встановлено самим відповідачем, товариство отримало в оперативне управління частину приміщень гуртожитку у січні 2010 року та яка, відповідно до класифікації видів економічної діяльності може бути віднесена до категорії готельних послуг.

Суд також правильно звернув увагу на відсутність будь-яких посилань відповідача на обставини, які б давали йому підстави дійти висновку про те, що в місті Рівне, послуги із здавання в найм приміщень гуртожитків для проживання одиноких громадян можуть надавати лише 12 і не більше субєктів господарювання, а також врахував, що ніякого спростування поясненням позивача про неправильність визначення такої кількості субєктів, відповідач в оскаржуваному рішенні не навів.

З урахуванням таких обставин апеляційний суд обґрунтовано поставив під сумнів дотримання відповідачем вимог Методики з питання визначення товарних меж ринку, згідно з якою товарні межі ринку мають визначатись шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Крім того, визначаючи територіальні межі ринку, відповідач, що також було встановлено апеляційним судом, зазначив про те, що таким є місто Рівне. В той же час, як це вбачається із змісту прийнятого відповідачем рішення, позивача визнано монополістом на ринку послуг із здавання в найм приміщень гуртожитку для проживання одиноких громадян по вул.Відінська, 41 в м.Рівне з часткою, що перевищує 35 відсотків, тобто визнано, що позивач займає домінуюче становище на ринку, мінімальна територія якого обмежується самим лише будинком по вул.Відінській, 41 в м.Рівне.

Будь-яких мотивів, які б свідчили на користь правильності такого визначення територіальних меж ринку, відповідач, що також вбачається із змісту прийнятого ним рішення, не навів.

За таких обставин висновки апеляційного суду щодо неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи та наявності підстав для визнання оскаржуваного рішення відділення АМК України недійсним фактичним обставинам справи не суперечать та відповідають вимогам ст.59 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Враховуючи зазначене, а також з огляду на те, що наведені у касаційній скарзі доводи висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувана постанова відповідає вимогам чинного законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2012 у справі № 5019/1672/11 залишити без змін, а касаційну скаргу Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України без задоволення.

Суддя В. Харченко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов